Відомости про нього ⁵) дають нам деяку можливість орієнтуватися в сих переговорах, що на початку 1651 року закінчились формальним признаннєм України васальною державою Отаманської імперії й інвестицією гетьмана знаками сього васальства.

Не вважаючи на те що Порта, спеціяльно її столиця і двір, переживали тоді період замішань і упадку — так дуже підчеркуваного в вище наведених польських і венецьких міркуваннях, гетьман і старшина трактували се як переминаючу хоробу: рахувалися з Портою як з могутнім політичним чинником і силкувалися використати її для своїх політичних завдань. З двох політичних варіантів які раз-ураз виникали на українськім політичнім пляні ⁶): уведення України в систему васальних держав, що стояли під зверхністю султана, чи орґанізації християнської противо-турецької ліги (яка теж мала два свої варіянти — вінчаючись або папою, або Москвою і патріярхами), в другій половині 1650 року, після того як Москва рішучо відмовилась від інтервенції, очевидно — рішучу перевагу взяв варіянт перший: звязатися з Портою, заручитися її протекцією та сприятливими директивами для сусідніх васалів її — Криму, Молдави, Семигороду, а для того — формально бути прийнятими між підданців султана. В сім напрямі велися переговори протягом цілого року після Зборівського замирення і закінчилися султанською грамотою місяця ребіул-евель 1061 — лютого 1651.

При тім Хмельницький старав ся з одної сторони підчеркнути в очах хана, що се акція не тільки вповні льояльна, а навіть корисна для нього: Хмельницкий мовляв демонструє се перед Портою, аби вона хана тим більше шанувала і ні в чім не тіснила. Так він се заповідав перед московським послом, так видно справді був писаний його лист, отриманий Бектеш-агою в квітні 1650 р. Але заразом — як видно з листу місяця ребіул-евеля, він обережно скаржився на хана перед султанським диваном, чи лекше кажучи — констатував факт, що хан його покинув в рішучий момент, в війні з Польщею, і на будуче, очевидно, добивав ся директиви, щоб хан "ніколи не обертав своїх очей і ух в польську сторону” — як то формулувала грамота з ребіул-евеля, повідомляючи гетьмана, що така директива ханові дана.

Та не покладаючись на впливи сих царгородських директив гетьман і старшина старались як болячці годити ханові, щоб придбати можливо найбільшу ласку його. Своїм суворим ультіматумом осягнув се гетьман, що Донці більш не пускалися на море ні сухопуть не ходили під оселі кримські та ногайські улуси: він дійсно стримав їх, так що вони в степові промисли не пускались — принаймні так жалувались перед московським царем (може й надмірно прибіднюючись) ⁷). Потім в березні 1650 р. хан прислав гетьманові нового листа сповіщаючи, що він приймає до відому причини. з котрих гетьман не післав карної експедиції на Донців, і сам готов відступити від сеї експедиції, коли Донці йому “поклоняться”, а від гетьмана жадає тільки, аби він до них післав послів і потвердив, щоб вони не ходили на море. Гетьман дійсно написав зараз листа до Донців, щоб вони не псували йому “вічного братерства” з кримським ханом ніякими нападами на кримські й турецькі володіння, бо “ласка царя его милости и всЂхъ ордъ” потрібна для визволення церков божих; завдяки свому союзові чимало церков уже “одшукалося” в попередніх кампаніях, і на будуче гетьман сподівається того ще більше — тільки треба “поважати” сю кримську приязнь. Тому в інтересах церкви і вільностей козацьких — котрі, значить, хан теж помагає боронити, гетьман жадає “братерської любови” від Донського війська, щоб Донці не ходили на море. І московському цареві пише, щоб він Донцям тих походів заборонив. А коли-б того не послухали — гетьман грозить війною ⁸).

Донське військо одержавши такого листа, переслало його з своїми послами до Москви, а до гетьмана з його посланцями вислали свого посла, просячи щоб він їм не забороняв ходити на море і посилати людей на Крим. Але гетьман їм сього розрішення не прислав, а вони без його дозволу нікуди своїх людей не пускали ⁹).

Потім прийшов до гетьмана від хана новий наказ: вислати пять тисяч, а що найменче — три тисячі козаків за Дніпро, для сполучення з татарським військом, що мало йти під проводом ханського брата, калґи султана, на Черкесів. В сій справі маємо два листи: один, з датою 14 травня, роздобули московські вістуни, і він заховався в московськім перекладі, в актах посольського приказу; другий, без дати, дістали висланці краківського воєводи, кн. Заславського, і він заховався в ще гіршім польськім перекладі в однім з польських збірників. Перший лист очевидно раніший — він міг бути принесений Хмельницькому при кінці травня н. с. Хан згадував своє попереднє проханнє помочи на Донців: до сього походу, з волі божої, не прийшло, і хан за те не має претенсії, але тепер просить гетьмана невідмінно прислати йому пять, а що найменше — чотири тисячі козаків з своїм замістником. Хан висловляє надію, що гетьман не відмовить йому “сеї малої горсти своїх людей”, після того як хан дав таку велику поміч козакам в останній війні (“з нашим військом конним і пішим в день і в ночи давали ми вам поміч”). Каже “йти їм Чорним шляхом до самих Черкас, а той кого пішлеш намістником у війну — накажи йому пильно: прийшовши до Дону, післати своїх козаків до донських козаків, чи хочуть вони замиритись і побрататись, — і про се нехай би вони прислали до брата мого калґи-султана своїх старшин, які-б могли з нами умовитися і з нами приязнь закріпити" ¹⁰).

Можливо, що про се посольство йде мова в листі Кисіля без дати — з місяця травня очевидно. Кисіль з прикрістю констатує сей звязок Татар з козаками, вважаючи його нерозривним (“не тільки з собою живуть і кочують, але й військо собі навзаєм посилають”). Каже, що посольство просило — по перше, з ініціятиви Порти: стримувати Донців від моря, і Хмельницький знову післав на Дін листа в сій справі (чи не той самий?), по друге: хан просив помочі на Черкесів, і Хмельницький вже визначив збір виборним козакам, по 300 чоловіка о двуконь від кождого полку, під Полтавою “на день 26 мая старого календаря”: разом буде 6 тис. козаків (отже від 20 полків!). Кисіль посилав копію листу висланого на Дін і універсалу в справі збору під Полтавою ¹¹).

Очевидно, з його рук сей універсал поширився в Польщі і дістався до Ґоліньского, що записав його до своїх “Термінат” і заховав для нас — дуже інтересний, ні в чім не підозрілий, на жаль тільки в перекладі, розуміється:

Богдан Хмельницький, гетьман війська й. к. м. Запорозького, панові полковникові київському з усім товариством полку — здоровля від Господа Бога в. м. жичимо! Жадали ми від вас зимою і наказували, абисьте йшли на услугу й. м. цареві кримському; але що в тім часі ще ми сподівалися непевности покою від п. п. Ляхів, для того так ми як і цар кримський той похід торік занехали і услугу, на котру сьмо мали йти, ми відложили. Тепер певний покій став, тому й. м. цар кримський прислав до нас, аби сьмо йому кілька тисяч товариства придали, по 300 чоловіка з полку, а одного сотника на наше місце. О двуконь з оружєм добрим, огнистим, оден віз на десяток чоловіка, не чекаючи другого універсалу на день 26 мая до Полтави ставитися в ту дорогу, то єсть на услугу визначену й. м. цареві кримському, що замишляє на Черкесів, на призначене місце, без вимови — під ласкою нашою і військовою инакше не чинячи. Дан в Чигрині, 24 мая р. 1650. Іван Виговський, писар війська Запорізького ¹²).

Але збір сей, очевидно, відкликано. Видко, гетьман вважав і сей кримський похід замаскованою операцією проти тих же Донців, і кінець кінцем відписав ханові (може на підставі нових запевнень, отриманих від Донців), що вважав похід зайвим, тому й війська не посилає “бо неприятелі ханські йдуть до нього з поклоном”. Так можемо міркувати з другого ханського листу (без дати). Хан пише, що наказавши свому братові похід на Черкесів і написавши свого листа гетьманові, він що-години сподівався приходу козаків — але натомість одержав від гетьмана лист, що “військо Запорозьке не прийшло тому, що неприятелі наші йдуть до вас з поклоном”. Хан настоює, що похід на Черкесів мусить відбутися доконче: не перший раз Татари туди ходять, і чи козаки в поміч прийдуть чи ні, але татарське військо на Черкесів піде. Хан просить, доконче прислати козаків, під проводом Нечая, або Демка Лисовця (ґенер. осаула) на день 15 липня. Коли трудно прислати пять тисяч, досить буде й три — головно “аби поголоска була, що між кримським військом єсть козацьке військо ¹³).