Сим разом гетьман взяв ханский наказ дуже серйозно: поновив попередній наказ козакам зібратися під Полтавою, вислав туди осавула Демка, щоб вибрати з них вибраного війська 3000, і сам виїхав туди з сином Тимошем — щоб виправити його з військом, ханові на пошану, а синові на військову вправу.

Перед виїздом вислав він лист до царя з своїм аґентом Греком Іваном Тафларі. В нім заспокоював царя, щоб він не підозрівав ніяких злих замислів в сім поході, бо військо посилається “только для потреби его милости хана татарского, а не на иной какой замыселъ” — себто не против Москви. І взагалі щоб цар не мав ніяких підозрінь на гетьмана, як то його повідомляють, що цар підозріває його в неприязни, тимчасом як гетьман до нього “на вічні часи в приязни пробуває” ¹⁴). Але не дуже льояльно і не згідно з сими запевненнями повіз він з Чигирина разом з собою того звісного вже нам московського “вора” Тимофія Акундинова, що три місяці перед тим прибився до Чигирина, і з тим же Греком Іваном Акундинов післав до московського патріярха Йосифа секретного листа, просячи аби він вставив ся за нього перед царем, випросив амнестію і дозвіл на приїзд до Москви, — тільки гетьман про се нічого не згадав в листі до царя ¹⁵). З дороги, з Миргорода гетьман відправив Акундинова з його товаришом Костькою до Лубенського Мгарського монастиря, а сам поїхав до Полтави: там зробив перегляд козацькому війську, виправив сина з вибраним полком, а решту козаків відпустив до дому. Потім поїхав назад, і в Миргороді, з поворотом приймав посланців путивльських воєвод, Марка Антонова і Бориса Салтанова, котрим завдячуємо сих кілька подробиць ¹⁶). Про посольство се скажу зараз далі, а тут згадаю в кількох словах дальшу історію сього козацького походу під проводом Лисовця і Тимоша Хмельницького, так як росповідали її в 20-х днях вересня в Лохвиці московському послові Унковському “козаки Лукаш з товаришами, що були в поході на Дону з гетьманським сином Тимофієм і з полковниками”:

"Було їх 18 корогов, а полковники були: Демко, канівський та черкаський, провід був доручений від гетьмана полковникові Демкові, а сина свого він післав на те тільки, аби “прийняв наук належних до ратного діла — аби знав служити”. Татар з ними не було. А йшли вони з Полтави на Орчик, на Берестову, Орель, Самару, Вовчі Води, Медвежі Води, Терновку, Колиш, Кримки й Міус, і на Міусі стояли два тижні. І з Дону до гетьманового сина Тимофія і до полковників були посли від Донського війська: отаман Корнило Білгородець іще з двома і били чолом полковникам і війську, говорили: “Військо козацьке на військо (козацьке) ніколи не ходить!” Бо думали, що ми прийшли на них. І наші полковники і військо сказали: Ми не на вас прийшли. І з Дону, з війська привезли нам сорок міхів муки та чотири бочки вина. І з Озова також привезли запас, рибу і питтє. А під Озовом вони ближче Мертвого Донця не були. А пощо військо ходило, ніхто не знає. А назад ішли до Вовчих Вод тим же шляхом, а від Вовчих Вод ішли повз татарські улуси, і Татари давали на військо биків, баранів і коней. А прийшовши до Полтави пішли за гетьманом (на Молдаву), а инші — що коней потратили, ті лишились. А гетьманів син поїхав до Чигирина”. ¹⁷)

Через свого посла хан повідомив гетьмана, в перших днях серпня, що поход став непотрібним, бо Черкеси йому покорилися (див. нижче), і гетьман з Дону, видко, звернув своїх козаків.

Повертаю до путивльського посольства. Приїздило воно нібито з листом в справі товарів, забраних у московських купців, але мало крім того дорученнє побачитися з Акундиновим, що прислав був листа до путивльського воєводи, просячи його клопотатися перед царем. Зачувши в дорозі, що він приїхав до Лубенського монастиря, післанці хотіли з ним побачитися. Але українська адміністрація до Лубен їх не пустила -мовляв се їм не по дорозі, і вони зачекали в Миргороді гетьмана, що вертався з Полтави. 17 червня с. с. гетьман прийняв “честно” привезений ними лист і дарунок - сорок соболів, запросив на обід і на обіді росповів, що се він дав кримському цареві “луччих людей о дву конь три тисячі”, виправив із сином з Полтави “буцім на Гірських Черкесів”. Потім став згадувать, як підчас попередньої війни з Поляками, на його прошеннє московської помочи, “государево милостивоє слово о помочи было, а послЂ того о помочи на Поляковъ государевыми ратными людми отказано”. Тепер від Поляків знову “ставиться обида і неправда велика”, обіцяного при замиренню вони не додержують, і мабуть прийдеться з ними воювати знову, так він, гетьман, покладається на царську ласку: як буде просити помочи, нехай цар йому не відмовить: як би у нього було “для слави” хоч би тисяч шість або десять царського війська, то він би “очистив Польську землю цареві!” А він, гетьман, з свого боку рад служити цареві з усім військом Запорозьким усею душею: не то що польські та литовські городи цареві очистить, а хочби й Царгород, і до Єрусалима — приведе під царську руку”. Тричі він їх приймав і пив на здоровє цареві: на першім місці перед тостом за короля. Згадав про псевдо-Шуйского, що живе тепер у Мгарському монастирі — аби вони з ним побачилися. В листі до путивльських воєвод ¹⁸) виправдував інцидент з товарами тим, що тоді цар “учав ся заводити з королем”; як контр-претенсію згадав про пасіку на Мерлі спустошену московськими людьми, а на будуче сподівався згідного пожиття: “вашим вольно всякого пожитку заживати, аж до ДнЂпру добывати ся, и нашим у вас”. І теж згадував за псевдо-Шуйского — що він просить воєвод попросити за нього царя, аби він його прийняв у свою ласку.

Післанці дійсно заїздили до Лубень і бачили в Мгарському монастирі Акундинова — він мовляв на те й до Лубень перебрався, щоб ближче проситися до Москви; але на устні запевнення путивльського воєводи не рішився їхати: хотів мати забезпеченнє на письмі ¹⁹).

Примітки

¹) VIII. III с. 239-40.

²) Донскія дЂла IV с. 363.

³) Тамже с. 820.

⁴) Див. лист Мурад-паші в Актах ЮЗР VIII с. 353.

⁵) Див. низше с. 59.

⁶) Пор. VIII. І с. 132-3.

⁷) Донскія дЂла IV с. 452-3 (одержано в Москві 10. IV).

⁸) Лист хана і лист Хмельницького Дон. дЂла IV с. 519 і 522. Перегляд зносин Хмельницього з Доном в новішій праці О. Гермайзе: Україна та Дін у XVII ст., 1928.

⁹) Тамже с. 524-5.

¹⁰) Польські справи 1650 р. ст. 1 ст. 475-7.

¹¹) Міхалов. с. 548.

¹²) Осол. 189 с. 388, недавно видрукував сей універсал проф. Крипякевич в своїх студіях над державою Б. Хмельницького, Записки Наук. Товариства Шевченка, т. 147, 1927, с. 72. Підпису гетьмана під універсалом нема, дипльоматика козацька так мало вистудіювана, що не берусь рішати, чи його заступав підпис писаря, чи гетьманський підпис упущено при копіюванню. Крипякевич підчеркує сей факт як унік, і так само не береться рішати, чи се пропуск чи ні (с. 62).

Сюди належать московські вісти (скорочую їх фразеольоґію):

Крупепький ігумен Йона оповів 11 (21) червня: “Черкаской гетман Б. Хмельницкой со всЂми полковники нынЂ в черкаском городЂ Чигирине, будет меж ими о всем договор. А Черкас было в сборЂ в МиргородкЂ и в Полтаве десеть тысечь, а ити было им к Татарам на помоч на Горных Черкес, что они им не послушны. И Черкесы с Татары нынЂ помирилися, и по гетманскому велЂныо тЂ Запорожские Черкасы всЂ роспущены нынЂ по домам”. — Малор. спр. 1650 зв. 4, N 14 л. 1. Тут інтересна відомість про старшинську раду в Чигирині в місяці червні.

Козак Понявин оповідав в Путивлі 14 червня, що здибав Донців, в повороті їх від Хмельницького: той наказав їм не чіпати Кримців, і по полках та сотнях розіслав королівський лист, аби польські й литовські люди, з огляду на відновленнє вічної згоди, жили з царськими людьми в спокою, “и которые были Черкасы посланы с Полтавы с 4-е тыс. человек, и тЂ ворочены и роспущены по домам”. — Польські справи 1650, ст. 13.