Супроти наведених помічень не без користи буде згадати міркування дослідників з приводу єреси так званих «стри- гольників», що виявилася в Новгородсько-псковських землях після чуми («чорної смерти»), в другій половині XIV в., і трималась потім довго, ще в першій половині XV в. Від сих єретиків теж не дійшло ніяких писань і приходиться про них знов таки довідуватись лише від православних полемістів. Але те, що вони про них оповідають, дає в дечім такі яскраві анальоґТї з бичівництвом (скептичне становище до духовенства, проповідь власного морального відродження, прилюдного каяття і под.), що авторитетні дослідники, не вагаючись, звязують сю єресь з бичівництвом як його галузь. А що Новгородсько-псковські землі в тім часі стояли в дуже тіснім звязку із землями вел_; кн. Литовського (майже були його провінціями), то можна думати, що анальоґЧч- ні течії, викликані проповідю бичівництва, істнували в тім часі також в білоруських та українських землях вел. кн. Литовського, і «жидівський» київсько-литовський рух, про котрий зачуваємо століттє пізнійше, стояв в г'енетичнім звязку з ним (так як в великоруських землях успіх «жи-

62

довствующих» в другій пол. XV в. уважано продовженнєм «стригольництва» першої пол. XV в.).

РЕФОРМАЦІЯ ТА її ВІДГОМОНИ НА УКРАЇНІ.

Наведені факти досить проречисто кажуть, що не вважаючи на свої старання приноровитись до нових умов життя, та підійти близше до вимог тих верств, які стояли при «руськім імени», візантійське православє не задоволяло суспільности і вона жадібно шукала нового слова. Прикро мусів її вражати також розклад церковного життя під деструкційними впливами польсько-литовської окупації, упадок освіти, дісціпліни й моральности серед клиру, госпо- дареннє ріжних спекулянтів на церковні доходи, що попросту купували собі на королівськім дворі владицтва та архи- мандрії і потім ніскільки не думали про церковні та культурні завдання, котрим мали служити катедральні та монастирські маєтки й доходи, а наділяли ними своїх свояків, служебників та клієнтів. Особливо XVI вік був видовищем такого сумного виродження православної церкви в українських і білоруських землях, котре — се правда — було явищем паралельним з упадком державної римо-католиць- кої церкви, але таки не могло не хвилювати активнішої і свідомішої части православного громадянства. Тим більше, що всі зусилля до направи, чи з боку єрархії чи громадянства розбивались о політику правительства, що з своїх інтересів обстоювала свої права патронату і звязану з ним симонію та паралізувала змагання суспільности до участи в церковних справах і контролі над ними.

Се, як здавалось би, давало дуже пригожий грунт для закорінення і розвою серед нашого громадянства реформаційних течій, винесених німецьким релігійним рухом. Тим більше, що Литва і Польща в середних десятилітях XVI в. були дуже сильно захоплені ними. На півночи дуже активним огнищем лютеранства Прусія служила. В 1525 р. Альбрехт Гогенцолєрн, бувши головою Пруської лицарської держави, перейшов на євангелицтво, став енергійно поши-

63

рювати його в сусідних краях, а що був близьким свояком польського короля й рахувавсь васалем Польщі, тож мав змогу дуже активно впливати на поширеннє нової віри в польських і литовських володіннях. Ливонська старшина пішла за його прикладом; балтийські міста, з котрими був звязаний весь польсько- литовський експорт, стали огнищами євангелицтва. Численні німецькі кольонії Польщі, ще не спольщені тоді, служили дуже податними стадіями для поширення нової німецької доктрини. Польська та. литовська шляхта теж горнулась до неї й сприяла їй, маючи надію через поширеннє євангелицтва позбутись утяжливих оплат на католицькі церкви, та поживитись церковними маєтками. А навіть і двірські круги за нового короля Жигимонта-Августа носилися з плянами скріплення королівської влади через заведение євангелицької віри, сконфіскованнє церковних маєтків, усуненнє впливів папської курії й єпископів і т. и. В середині XVI в. Польсько-литовська держава стала пристановищем євангелицькйх доктрін з цілого світу: крім лютеран і кальвіністів поширились унітарісти (соцініяне), чеські братя й инші секти. Між магнатами польськими та литовськими стало на якийсь час доброю маркою опікуватись ними, а за їх прикладами йшла і шляхта. Польсько-литовські землі, в тім і Західня Україна та Білорусь вкрились доволі значною сіткоіб євангелицьких громад ріжних конфесій ^!. Деякі спирались о міщанські німецькі кольонії, для

Іван Гус, портрет XVIII в.

¹ От приблизний реєстр євангелицьких громад Західньої України, про котрі маємо якісь певнійші відомости, розложений по

64

землям, в порядку альфабету (роки означають звичайно, коли згадується в тім місці євангел. громада).

В Галичині — Бахорець, громада заложена мабуть Стад- ніцким, згадана 1570 р. Бережани — заложена Мик. Сєнявским за Жигимонта-Августа, зникла при кінці століття, або в поч. XVII в. Буча ч.— зал. М. Бучацкий за Жигимонта-Августа, син його скасував. Бучач Лісний, або Гаї,— згад. 1640 р. Чудецьв Сяніч- чині — згад. в 2-й пол. XVI в. Гвоздець — зал. Ян Потоцкий, істнувала в 1-й пол. XVII в. Гочів в Сяніччині, маєток Балів, гром, заложена в 1550-х рр. істнувала до 1630-х рр. Гнойниця в Перемищині, зг. 1570 р. Дилягова — Стадніцкий віддав костел на єванг. громаду в 1550-х рр. Д о р о г о ї в в Перемищині, гніздо Дрогойовских, одна з найбільш трівких громад, істнувала ще в сер. XVIII в. Дубецько — Стадніцкий віддав костел євангеликам уже в 1540-х рр.; проповідником був звісний свого часу Станкар, була школа, але здається, недовго. Дубляни — звістки з 1640-х рр. Д у л і б и — з 1620—40-х рр. Ж о в к в а — громада зал. Жол- кевским старшим, скасована його сином, звісним переможцем Наливайка. Ж о л и н ь в Перемищині, Стадніцких, зг. в XVI і поч. XVII в. З а р ш и н — гр. унітарська в XVII в. З б о р і в — зг. тільки за життя Мартина Зборовского. К а ш и ц і в Перемищині — зг. в XVII в. за Дрогойовских. К*о росно Руське — зв/ 1562 р. К у р о- патники — 1563 р. зг. громада унітарська, пізнійше протестантська (1570). Кусениців Перем.— в 1-й пол. XVII в. Литви- н і в в Галицькій землі — тоді ж. Л і с к о Стадніцких, гром, скасована в поч. XVII в. з переходом властителя на католицтво. Львів (нім. кольонія) — тільки глуха згадка. Л а н ц у т — гром, заснована 1549 р., скасована з переходом до Любомірских. Новота- н е ц ь в Сяніччині, маєток Станів, зв. від 1550-х рр., дотягла до кінця XVIII в. Поморяни Сємєньских, від 1560-х рр., істнувала в 1-й пол. XVII в. Риманів їх же, гром, скасована в 1580-х рр. новим властителем. Я в і р н и к в Перем, згад. в актах синоду 1570 р. Яблонів в Галицькій з., гром, звісна в 1630— 40 рр. Ясенів в Теребовел. зг. в XVII в. Яцимир в Сяніч.— в 1550-х рр.

На Побужу холмсько-белзькім: Б о н ч а — гр. зал. Стадніцким при кінці XVI в. або на поч. XVII в., дотягла до XVIII. Г о з д і в гром, унітарська, зв. 1617 р. Г о р ж к і в — зв. 1560 і 1604 рр. Г о- л у б е ц ь або Голубе коло Крилова — в серед. XVII в. Ж и т а- н е ц ь зв. 1581 р. Жулин — в 1640-х рр, Замоете — гром. засн. Замойским старшим, скасована сином канцлером після його смерти (ум. 1572 р.). З д а н і в — зг. 1560 р. З м і ї в ц і — в актах синоду 1570 р. Краснобрід, маєток Лєщиньских — гр. згад. 1595, місце синоду 1648 р. Крилів — фундація Острогів,

З 2-119

65

зг. 1570, місце синоду 1596, скасована 1635 р. Криниця — зг. 1581 і 1595 р. Крупе Ожеховских, унітар. громада в XVII в. Лащів Липе — громада звісна від 1560-х рр. до кінця століття.— 1582 — фундація Горайських, зг. 1581, була друкарня. П е- ремислів — зг. 1582. Пустотва — зг. в 1560—1602. Рейовець — громаду зал. Рей в 1560-х рр., істнувала до кінця XVII в. Р і п л и н — зг. 1580—1600. Свидниця — зг. 1570. Т у- робин — єванг. громада в 1570—1580-х рр.. Угруськ — зг. 1608. X л а н і в — 1582. Щебрешин — заложив Гурка разом з Туробином, згад. тоді ж.

На Побужу берестейсько-дорогичинськім (що належало до вел. кн. Литовського): Бересте — кальвінська громада, заснована Миколаєм Радивилом Чорним, головним промотором кальвінізму від 1550-х рр., істнувала до 1630-х рр.; якийсь час була й друкарня. Біла — громада протестантська, потім унітарська, упала з кінцем 1570-х рр. В е н г р і в — від 1550-х рр., в 1560-х унітарська, пізнійше авг'сбурська і кальвінська, з них авґ'сбурська дожила до XIX в. Городище — єванг. громада, заснована в 1-й пол. XVII в. Д о к у д і в — коло р. 1600, істнувала до кінця XVIII в. З а б л у- д і в — вища євангл. школа, заснована Янушом Радивилом в XVIII в. Морди — тут 1553 р. синод протестантський, 1563 унітарська, але в 1570-х рр. громада заникає. Найдорф на берестейщині — протестантська громада, звісна від пол. XVII і до XIX вв. Нурець — від 1630-х рр. і до пол. XVIII в. Орля — 1644 синод дісідентів, громада істнувала до пол. XVIII в. Р у с к і в — протест, громада при кінці XVI в. С у р а ж — унітарська гром, в поч. XVII в. Ямно — євангелицька гром, від пол. XVII до XIX вв.