На Волини: Бабин — унітарська гром, в 1630-х рр. Б e р е з- к а — маєтність Чапличів, унітар. громада зг. в 1640-х рр. Берестечко — одна з старших євангел. громад, заложена кн. Пронсь- ким, в 1640-х рр. ніби унітарська, остання зг. 1651. Водиради — 1599 р. Канди б а обернув церкву на унітарський збір. Галичани — маєтність Шпановських, унітарська громада зг. в 1640-х рр. Гоща Гойських — унітарська гром, від поч. XVII в. до 1640-х рр. Дорогостаї — громада згад. від 1595 р. до 1640-х рр. Заслав — унітарський міністр зг. 1567, але громада істнувала мабуть не довго. І в а н и ч і — унітарська гром. зг. в 1640—50-х рр. Киселин — одна із значнійших унітарських громад, фундо- вана Ю. Чапличом, упала в 1644 р. Корець — згад. на єванг. синоді 1596 р. Лабунь — єванг. гром, в 1560—1590-х рр. Л я х і в- ц і — унітарська гром, фундована Сенютами на поч. XVII в., пізнійше поруч неї також гром, протестантська. Мартинів Ходкевичів, гром. зг. 1570 р., скоро упала. Острог — унітарська гром. зг. в

66

більшости осередком служив панський двір: поміщик-коля- тор, перейшовши на котрусь євангелицьку конфесію, відбирав церкву від католицького ксьондза, спроваджував «міністра» своєї конфесії: між його дворянами знаходилось звичайно якесь число охочих іти слідами патрона, так зявлялась євангелицька громада, при ній часом і школа, гурток справжних євангеликів, а иноді й друкарня з громадою учених.

Але глибшого коріння сей євангелицький рух не мав ні між польсько-литовським, ані між українсько-білоруським

1617—8 рр. Рафалівка й Собі шин — унітарські громади зг. в 1640-х рр. Староконстантинів — велика унітарська громада, заложена ніби то під протекторатом самого кн. Конст. Острозького (в 1617 р. рахувала 100 членів). Тихомль — уні- тар. гр. заснована Ад. Сенютою, істнувала до 1640-х рр., поруч неї була громада протестантська. Ш п а н і в — унітарська гром., заснована А. Шпановським, зг. в 1620-х рр. Щ е н я т і в — згад. унітарська гр., заснована Сенютою. Я н і в ц і — протестантська гром. зг. в серед. XVII в.

П оді ллє: Камінець — євангелицький збір, фундував староста Мих. Потоцкий. М е ж и б і ж — євангел. гр. згад. 1570 р. П а- н і в ц і — євангел. гр. фундації Потоцких, при кінці XVI і на поч. XVIII в.; школа і друкарня (друки 1610—1 рр.), скасована з переходом до католицької лінії Потоцких. Сатанів — євангел. проповідник зг. 1560 р. Хмельник — зг. 1570 р. Язло- в е ц ь — Ю. Язловецкий віддав костел лютеранам і 1549 р., за його сина громаду скасовано. Акти синоду згадують ще дві громади на Поділлю, але назви місць, очивидно, покручені.

Браславщина і Київщина: Винниця — зг. 1570 р., потім нема сліду. Козаровичі, Ліщин і Лосічин — маетности Горностаїв, єванг. громади в пол. XVII в. Ушомир — маєток Немиричів, унітарська гром, в 1-й пол. XVII в. Ч е р н я х і в, іхже, унітарська громада і школа скасована рішеннєм трибуналу 1644. р. Шершні — унітарська громада теж фундована Немиричами, істнувала до 1640 р.

З огляду, що лютеране (євангелики ав^сбурської конфесії) не завсіди розріжняються від кальвінів (пресвітеріян), я і в сім реєстрі часто мусів означати їх загальним іменем євангеликів або протестантів. Тільки унітарії виразно відділяються від них.

З*

67

громадянством. Коли з смертю Жигимонта-Августа минули всякі політичні спекуляції на реформацію, і новий король Баторій взяв в свою опіку єзуїтів, а по нім засів на польськім престолі ще більший їх приятель і вірний ученик Жигимонт III Ваза та став систематично відсувати нововірців від усяких впливів і доходів, так запал до нововірства і простиг між маґ'нацтвом і шляхтою, а кілька десятиліть єзуїтської праці над молодими шляхетськими та міщанськими поколіннями (для котрих єзуїтська колегія стала майже єдиною школою) перетворили польське громадянство з такого поступового та вільнодумного в одно з найбільшна задницьких і темних. Євангелицтво, як раптово було вибуяло (в третій четвертині XVI в. найбільше), так раптово й змаліло в першій четвертині XVII в., і тільки завзяттє кількох магнатських фамілій, що не схотіли відступити від євангелицтва, уратувало авг'сбурську та пресвітеріянську конфесію від повного знищення серед сеї чорної реакції. Унітарсгво ж, що не мало таких могутних протекторів,— а виставлене було на безоглядну ворожнечу згаданих євангелицьких конфесій, не пережило сеї реакції: її громади і освітні установи були силоміць покасовані, і члени сеї конфесії засуджені на вигнаннє з Польщі в 1650-х рр. Так євангелицтво не стало в Польщі—Литві вірою народньою, навіть серед міщанства не звило собі трівкого гнізда, зісталось річею пансько- магнатською, як певний прояв опозиції людей, які могли собі сю дорогу рос кіш позволити — против темних католицько-назадницьких впливів, що опанували двір, уряд — і шляхецький загал.

Все ж таки сей рух не зіставсь без глибоких і користних впливів на розвій польської культури, політичної думки і громадського життя. Досить того, що се він сей рух властиво покликав до життя польську літературу, змусив письменників перейти на народню мову, вигладив і вигартував її протягом недовгих, але горячих десятиліть релігійної боротьби. Єзуїтська реакція зломила і приглушила сі початки,

68

але, оживши згодом, вони зістались невмирущою памяткою колишнього релігійного руху.

На українськім же життю, на жаль, сей реформаційний рух відбивсь далеко менше і слабше — бо тут він навіть і серед українського панства — не кажучи про инші верстви, не знайшов скільки небудь енергійних та рішучих прихильників.

Правда, у тогочасних полемістів, не тільки католицьких та уніятських, але й православних, єсть кілька відзивів про великі успіхи «ереси» між православними. Московський емігрант кн. Курбский, що жив на Волини і дуже журивсь упадком православної віри в 1570—80-х рр., завважав «мало не всю Волинь» тодішню «зараженою духовою Канґ^реною і розагітованою фальшивими догматами». Наш Вишенський в початках XVII в. закидав усій українсько-білоруській аристократії, що вона «поєретичилась». Але оден і другий були прихильниками непохитної візантійської ортодоксії, за ересь вони вже вважали яку небудь критику православного обряду чи духовенства, яку небудь похвалу чужій вірі,— а такі слова дуже часто мусіли бути на устах тодішних Українців з більше освічених верств — тільки се зовсім не означало їх приналежности до якої небудь не-православної конфесії. В однім з листів Курбский з обурен нем оповідає про волинського українського пана,Чаплича, що він прийняв до себе московських емігрантів, єретиків-раціоналістів, перейнявсь їх гадками і не упускав нагоди завести в шляхетській компанії розмову на теми догматів і морали та пописатись раціоналістичними ідеями. Але зістається таки незвісним, чи сей Чаплич пристав формально до якої небудь євангелицької конфесії,— чи зістав православним вільнодумцем. В кождім разі для другої половини XVI в. не можемо вказати ні одного скільки небудь визначного імени між представниками євангелицького руху, ані якого небудь яскравого успіху сього руху серед українського громадянства. Про деяких діячів — напр. про Потія оповідається, що вони перейшли через євангелицтво — але таки не звязали

69

з ними скільки небудь трівко своєї діяльности. Пізнійше знаходимо серед унітаріїв кілька українських фамілій, які звязались з ним серіозно — але в українськім життю вони не грають виразної ролі. (Виїмком, можливо був Неми- рич — котрого постать одначе і досі не уявляється нам виразно). Значіннє ж євангелицького руху для українського життя — значіннє все таки дуже поважне — полягає у тім, що він чимало причинився до розбурхання сього приспаного світу своєю активністю та енергією, давши йому певні взірці, використані православними церковними й національними діячами, перенесені в українські обставини і до них приноров- лені. На євангелицькім же ґ'рунті стати і на нім повести український релігійний чи культурний рух, ніхто з українських діячів, скільки знаємо досі, серіозно не постаравсь, ані з євангеликів ніхто не додбав про те, щоб в українстві пошукати ґ'рунту для своєї діяльности.