Гды при ней, заповинным потщанієм вашим, читаны будут звыклым школ способом славенскіи лекцій, и на рускій язык перекладаны. Яко то: з Притчій Соломоновых, албо з Премудрости его любо Сираховы, албо иншеє што чистым языком славенским з грецкого переложеноє. При том лексіс будет традован, аргумента даваны; діалект в звыклой школной розмо†славенскіи межи тщателми под каранєм захован 3.

1 Чого нам дуже не ставало.

2 Зайве.

3 Мова про тодішні шкільні порядки: в певні години ученики мають розмовляти тільки латинською або тільки слов’янською мовою, і спеціальні наглядачі (тщателі) пильнують того і подають на кару, хто це переступить.

За таковым вашим пилным старанєм врихлЂ, в надЂи помочи Божеи, обецую славенскому в народЂ нашем языкови поднесене, вырозуменє єго, уживане в пожиток, который занедбаный, а церкви нашей природный будучи, по не-малу народ наш в набоженство зазябил. На одном теды толко сем яком рекл, залежити будет, абы дозорови, опецЂ и промыслови вашему повЂренни дЂтки и младенцы лЂт своих и часу, — обоего сего назад вернутися неумЂючого, и за обоє тоє вам слово в день страшного суда Христова, отдати повинним будучим, на даремне не тратили.

ДЂткам учитися починаючим Букварь, звыкле рекши, Алфавитарь, з тоиж грамматіки вычерпненыи, абы склоненіям грамматичным з лЂт дЂтинных з мовою зараз привыкали, до выученя подаван нехай будет. По Часослова зас и псалтыри (которыи опусканы быти не мают) вы ученю ся, овая грамматіка з выкладом, то єсть з показованєм и ужыванєм єи пожитков наступит. А где бы ся хто сам грамматичного худозства не учил, и той дЂтем и младенцем, читати юж по славенску умЂючим, до выученя подавати єи маєт. Которая памяти повЂрена лацно и скоро, за оказією престоя 1 их до знаменитшеи школы, вырозумЂна ими будет, и до пожиточного в худозств єи уживаня приведена" 2.

Передмова ця, без сумніву, була написана автором наново для виходу його граматики, наприкінці 1618 р. або в 1619 р., коли він, імовірно, був уже ректором Київської школи. Тому ці роки можемо вважати в її історії за добу особливої культури церковнослов’янської і "простої руської мови".

Як приклад "правого и сочинного писання" за граматичними і риторичними правилами мала наступити взірцева промова — казання на похороні віленського архімандрита Леонтія Карповича, проголошена ним у Вільні 2 листопада 1620 р. і зараз же там же видана з передмовою-присвятою митрополитові Борецькому, датованою 8 листопада3.

1 Переходу.

2 В закінченні заповідається додаток: виказ неправильних імен і дієслів: "Грамматіце сей на чом бы сходило, не єсть так далеце єй истинное: Як вам учителем власноє, — Аномалных, мовлю, имен и глагол зобране и до вЂдомости учащихся подане. Што певенем, за повинным старанем вашим сам час — узычит ли его нам Господь Бог здоровым — за тогож добротливого Бога помочю без долгои трудности врихлЂ нам нагородит".

3 Польське видання вийшло там же того ж 1620 р. Про нього П. Попов, "Записки Іст. філ. відділу ВУАН", кн. IV, 1923, с. 215.

Не буду доводити, що, публікуючи його, Смотрицький мав саме таку педагогічну мету, але для нас воно головно цікаве з цього погляду як переведення на практиці тої граматично-риторичної науки, що її викладав Смотрицький у Київській школі. Саме по собі воно не має великої цінності — це твір, написаний за правилами схоластичної риторики, такий, як казання Копистинського (вище), за певною програмою (в порівнянні з Копистинським, треба сказати, не так сухо і схематично проведеною): спочатку вступ, що пояснює обставини, в яких довелося авторові виголосити своє казання — він переходить у промову, звернену до небіжчика. Далі біблійний текст — стих з Премудрості Соломона, вибраний на тему, наведений спочатку слов’янською мовою, потім перетолкований на сучасну руську — "Справедли. вий человек, гди єму прийдет умерети, в отпочиненю будет". Тема (життя і смерть людини) розділюється на п’ять пунктів; провідник аналізує їх методом "округло споряжати звичай маючих людей" і прикладає висновки до небіжчика, представляючи його "контерфект" (портрет) — біографію і характеристику, і в закінченню молитва, щоб Бог по пережитих злиднях охоронив православну церкву від нових нещасть, від нових спокус диявола.

З огляду, що ми взагалі від цього славного ритора маємо тільки цей єдиний українською мовою писаний твір, я наведу з нього це закінчення, написане дійсно з ораторською силою, з досить гарним риторичним ритмом, що здалека нагадує нам славні київські традиції візантійсько-українського риторства:

"Так теды высоких и так оказалых цнот мужа мЂвши настоятеля и отца, пастыря и учителя, Бога нашего, который єго нам был дал и который єго от нас взял благоЦарячи, радуймося, православныи христіане, и тЂшмо: "умершу абовЂмъ праведнику", мовит премудры, возвеселятся людіе. А жесмо далшей з нами живой притомности єго, для далшего духовного нашего пожитку, в котором ся он c дару духа святого обфитый знайдовал, годными не стали жалуймо и плачмо. А Господа Бога всЂ єдинодушно, як господина жатвы, просЂмо, абы он на жатву свою подобного сему дЂлателя послати нам Рачил.

Штож у Бога невозможно? "Ачколвек и сей пречестный и святый отец небезплотен жил, небезъчаден вишол: ото єго честныи синове стоят около него. Здарит Всесилный Господь Бог, здарит невонтпливе, же вмЂсто отца будут сынове".

Здар же то добротливый Господи Боже наш для чести и хвалы имени твоего святого, а для духовной утЂхи тескливого сердца з смерти честного и святого сего мужа засмученых правовЂрных людій сих: которых очи до тебе пана своего, як очи служній до рук панов своих: яко очи служебниц до рук паній своих. — Аж их ущедриш, аж ся над ними змилуєш, а по сердцу твоєму пошлеш им наставника пастыря и учителя, который бо их на душезбавенных твоих євангельских пажитех злаком тучных и нЂколи невянучих трав и цвЂтов, при вдячных воды живои жродлах, як словесный твои овцы пасл, справедливостем твоим учил их, и на вшелякую их правду наставлял чюле, дбале, и осторожне.

Под сесь звлаща час, гдысь юж ласкавым своим отцевским оком на утрапленый народ наш вейзрЂти рачил:

Гды за устанєм сил наших твоя неодолЂемая сила в немощи нашей выполнила ся.

Гдысь през проклятое отступство упалую Церкви нашей Руской святыню щасливе поднести зезволил.

Теперь з нами зоставай, тепер ся з нами найдуй, тепер нас не отступуй.

Тепер нас и всю святую нашу Церков чюлыми, дбалыми и добрыми пастырями надари, обваруй, и осмотри.

Срожшим абовЂм тепер окрутный душ людских пожирца быти захочет:

ХитрЂйшым лукавый пекелник напротив нам в тисячо прехирных своихъ мЂстеріах ставитися замыслит.

Лег где ты один сам з нами зоставати будеш, чого мы без жадной вонтпливости уфне певни, хто непротив нам зможет?

Ты наш заступник, и утЂха!

Ты наш пан и Бог, на котором мы всею душею нашею зуполне полегли!

Ты нас высвободил з таємнои злохитрых ловец сЂти; и от прикрых и тяжких слов понурых насмЂвцов ты нас ратовал.

Защищай же нас оборонцо наш и пане, раменами своими всесилными, а мы под крилами твоими безпечне уфати будемо. Правда твоя святая тарчею нас нехай закладет, a мы ся ночного и наболшого страха бояти не будемо.

НЂ стрЂлы лЂтаючеи в день,

нЂ справы ходячеи в темности,

нЂ наЂзду чювственного и мыслного бЂса полудневого.

Але за твоєю нас обороною, падет по боку нашем лЂвом тисяча, а по правом тма, а до нас жаден ся не зближит.

Прето, жесмо в тобЂ надЂю мЂли, выбавилесь нас.

Жесмо знали имя твоє, защитилесь нас.

Жесмо волали до тебе, выслухалесь нас.

Былесь з нами в утиску, алесь нас з него вырвал й увелбилесь нас, як ся святой твоей воли подобало, знамените.

Долгостю теды дній нас наполняючи, оказуй нам збавене твоє.

Поднесеную и отновленую, ласкою твоєю святою утисненой Церкви нашей Руской святьшю отцовско пЂстуй, ховай, ширь, и множ.

Ангелом своим святым поручи єи, абы єй стерегли на всЂх дорогах єи: