Магістрами там були: в руській школі уставник Федір, з роду москаль; в інфімі Яков Мемлевич (що був потім протопопом переяславським); в граматиці Сава Андрієвич могилів’янин; в синтаксі Василь Березецький, син протопопа київського (потім був звісним юристою при короннім трибуналі, і отрутою зігнано його з цього світу). Всі були люде світові, зацні, гідні. Я пробув там майже два роки і взяв такі початки до латинської мови, що був промований до граматики звичайною шкільною промоцією.

Пок. о. Петро Могила, тоді архімандрит Печерської Лаври, виїздив (на початку 1631 р.) на Волинь, аж до Городка, і повернувся якось у липні 1631 р. Того року восени зараз відкрито школи в Троїцькім печерськім монастирі. Ректором був прев. о. Ісайя Трофимович, префектом о. Сильвестр Косів; риторика була разом з піїтикою, і був професором о. Почайський. В синтаксі, граматиці й інфімі, що теж були разом, магістром був о. Івашковський. Студентів було понад сто. Року 1632, під час вакацій, школи перенесено до Київського братського монастиря, на жадання Війська Запорізького, шляхти й капітули печерської, і там того року порядніш зачали аж по саму філософію.

Потім скоро (по своїй промоції), коли батько мій приїхав до Києва, я з ним і з п. стриєм моїм поїхав до Могилева, в 1632 р., першої неділі великого посту. Там спочатку в Буйничах у якогось Симона вправляв руку в писанню, потім у двох бакалярів Братської школи — Атанаса Стрілецького і Федора Тарасовича: ці два бакаляри і помічник їх часті, якийсь Ігнатій, чоловік статочний, учили мене: один початків латини, а другий вправляв мене в добрий характер (почерк), до котрого з природи мав тяжку руку. Щось недовго і при фарі у якогось Семена Литвина, що там школу тримав, і був педагогом у пп.Байковських, потрохи вправлявсь я в латинську мову, а перейшовши відти, у Сави Андрієвича (що, приїхавши з Києва, вчив латини в братстві). По нім там же (в братстві) в Косовича, студента київського, а все небагато: шестеро якось скоро змінилось, і з того я лише стільки мав пожитку, що не забув того, що в Києві вмів. За ті чотири роки, що я там пробув, був я з рік або й більше при дворі вельм. Богдана Стеткевича — тоді ще підкоморія, а потім каштеляна мстиславського, пізніш новгородського — при його синочку Михайлі Стеткевичу, за педагогів Хоцетовського, а перед ним Соколовського. А р.1636, коли батьки не хотіли мене пустити і коштів на те дати, потайки поїхав я від них знову до Києва на науку.

Приїхавши до Києва весною 1636 р. і тільки 6 тижнів пробувши в граматиці, був я промований до синтакси, і той рік цілий був під магістром Рафаїлом Заріцьким, могилів’янином. На вакації того року 1636 п. Богдан Стеткевич, бувши в Києві для відвідання св. місць, взяв мене за виростка до своїх діток — сина свого Михайла і братанича Криштофа, а педагогом при них був філософ добрий Павло Холодович-Остропольський, а потім Лука Шашкевич, теж філософ, але слабший (той Остропольський потім зробився аріанином, а Шашкевич був ченцем у Києві, магістром, префектом і ректором у Гощі, перед тим професором риторики і казнодією). Бувши при них, я за рік дістав промоцію ad humanitatem 1.

1 Значить, Євлевич рахувався той рік, 1636-7, у братському класі синтакси, під магістром Заріцьким, а фактично вчився в тих філософів, педагогів дітей Стеткевича, і по тім році дістав промоцію до вищих клас (humaniora), себто до піїтики, дійшовши 18 літ.

Коло часу тої промоції я від них (педагогів) відстав, і дано мені кондицію при синовцю о.Ісайї Трофимовича, ігумена св.Миколи Пустинного київського, а пок. п. Стеткевич писав, щоб я від його синочка не віддалявсь, і я за наказом старших знову був там більше як рік. Виїхали ми на Білу Русь — був я там в Буйничах і Смолянах, на вакаціях в Селекці(?) і Коткові, а в листопаді (1638), коло св. Михайла, відставши від них, поїхав на риторику до Києва і слухав її під о. Котковським. Потім трилітній курс філософії під о. Кононовичем (що був потім там ректором, ігуменом михайлівським, а далі й єпископом білоруським). Кондиції мав різні: у цирулика Матяша, маючи разом з його сином діток шляхетських і міських 1. Потім у Пекулицьких і у п. Єловицького, войского кремінецького, був інспектором їх діток. Побувавши після курсу (філософії) у своїх на Білій Русі, слухав у Замойській академії два роки курс моральної і спекулятивної теології дві часті за Скотом, а третю списав, і медицину спекулятивну з анатомією, професори були Кволек і Гжембський францішкани, Кулаковський і Вільковський. Потім був у Львові, в Ярославі, в Кракові, в Скиту, в Кам’янцю-Подільськім і в Яссах, і Сучаві на Волощині, побувавши в Могилеві, в Орші, вислухав знову дволітній курс філософії під о. Гізелем. Побував в гостині в Вільні і в Могилеві під час другого курсу, 31 серпня 1647 року (на скінченню тридцятого року життя) вступив я до закону (чернечого) в Києві" 2.

1 Себто Євлевич, мешкаючи в цирулика Матяша при його сині, вчив разом з ним різних дітей шляхетських і міщанських: мав невеличку школу, сам слухаючи риторики й філософії в колегіумі.

2 Видане в додатках до "Ист. Кіев. дух. академій" Голубєва, с. 74 і далі. Автор був потім ігуменом Братського монастиря в Ріднім Могилеві і архімандритом у Полоцьку.

З сих цікавих записок довідуємось, що Братська школа, подібно як і її львівський прототип, складалася з "руської школи", де вчив звичайно дяк, і школи латинської, організованої на польський взірець, іще до могилянської реформи. Але можемо міркувати, що тільки нижчі латинські класи: інфіма ("найнижча", де вчилися початків латинської мови), граматика і синтаксис (синтаксім, як її зве Євлевич) були організовані скільки-небудь солідно; класів піїтики і риторики в ті роки, коло 1630, в Братській школі не було; можна думати, що після виходу Саковича в її організації наступив певний регрес. Клас піїтики і риторики — один спільний, що вказує на певну скороченість чи ембріональність цього вищого курсу, був організований у Лаврській школі Могили, від осені 1631 р., і по сполученню її з Братською перенесений сюди і організований повніш, "аж по саму філософію".

Заразом ці записки незвичайно яскраво характеризують, як проходився курс такої школи. Мало хто з тих учнів проходив її систематично, на місці, рік за роком слухаючи курси і переходячи правильно з нижчих до вищих. Найчастіш для цього бракувало матеріальних засобів у ученика, що не міг довго проіснувати на "нищенськім" хлібі незасібних школярів, з другої сторони — в скільки-небудь підучених учениках школи була велика і різнородна потреба на периферії. Треба було дяків-учителів для менших шкіл по містах, містечках і селах, треба було "педагогів" і "виростків" до дітей шляхти, багатших міщан тощо. Отже, школяр, поучившися і поголодувавши в школі рік-два, вертався або до батьківської хати, щоб підгодуватись, і шукав у сусідстві якоїсь "кондиції", або йшов куди-небудь до панської господи або до церкви, за рекомендацією школи, продовжував як міг свої заняття в напрямі, данім йому школою, і, відгодувавшись та призбиравши трохи гроша, вертався знову до школи. Займав у ній місце, відповідне принесеним знанням: чи збільшеним, чи затриманим на одержанім рівні, чи розгубленим за час блукання поза школою. Побирав науки далі, доходив промоції до вищого класу і знов пускався на мандри для прогодування. Або на жадання самої шкільної старшини виходив на якийсь час, на рік-два, куди-небудь на периферію, щоб сповнити волю впливових протекторів школи або обстояти яку-небудь позицію, цінну з церковного становища. Розуміється, тільки люди з виїмково твердою волею, здібностями і любов’ю до освіти доводили свою науку до верхів сучасного шкільного і взагалі культурного рівня, докінчуючи свою шкільну науку мандрівками по школах, монастирях і культурних центрах, як ми це бачимо у автора споминів (двічі він повертається до своєї школи, щоб прослухати курс філософії, спочатку в одного, а потім удруге, у нового професора!). Далеко частіш, очевидно, світові клопоти, журба про прожиток або перспективи життєвих успіхів, одержання доброї кондиції, котру шкода було кинути задля продовження науки, у непострижених у ченці — женячка, перебивали цю "мандрівку по науках", і недокінчений любитель наук вростав уже на ціле життя де-небудь на периферії, прощаючися з недокінченою науковою кар’єрою.