— Я до ваших послуг.

— Нас цікавить, де тепер люди з вашої резидентури?

— О, хто зна! Стільки років минуло!

— Тут ви лишилися самі?

— Так.

— І змінили євангелічну церкву на адвентизм?

Чжу Ші посміхнувся:

— Про це не так уже й важко здогадатись.

— Ви змінили орієнтацію? Адвента, як мені відомо, орієнтуються не на європейські центри релігійної думки…

— Ви праві. Я кілька разів бував на західному узбережжі Штатів.

— Слід розуміти так, що тепер ви схильні допомагати своїм новим прибічникам по вірі?

— Ви неправильно формулюєте запитання… Вибачте, я не маю честі знати вашого імені.

— Айсман. Вас завербували люди з того відділу, де я працював.

— Одна з помилок ваших колег полягала в тому, що вони працювали з мінімальним прицілом на майбутнє. Вас губила мізерність. Я розумію, як вам було важко: ви мусили йти за вказівками зверху. Я прийшов до іншого висновку, осмисливши своє минуле життя. Я прийшов до висновку трохи парадоксального. Треба думати про людську спільність, про те, щоб народи об’єднати в єдину сім’ю, вірну ідеям бога, а не про те, щоб пересунути кордони чи анексувати території.

— Це ідея цікава. Йти до неї можна трьома шляхами: по-перше, по лінії створення могутнього виробництва, надсвітового за своєю суттю; по-друге, по лінії релігії, надсвітової за своєю ідеєю, і, нарешті, по лінії створення партії, яка враховувала б інтереси і промисловості, і релігії.

Чжу Ші з зацікавленістю подивився на Айсмана, який саме думав, як цю свою тираду стерти з плівки диктофона: він сказав більше, ніж міг сказати, — не для Чжу Ші, а для своїх берлінських керівників, які будуть, безумовно, якнайстаранніше вивчати запис.

— У тому, що ви сказали, багато розумного, і я думаю, нічого не зміниться в загальній схемі, якщо ми виведемо вперед релігію і дозволимо їй стояти на чолі в здійсненні ідей промисловості й тієї партії, яка допомагає промисловості вдосконалювати рід людський у сфері виробництва. Дух же слід віддати релігії, вона організовує розум правильніше, ніж партія.

— Якщо я погоджусь на вашу зміну в моїй схемі — чи означатиме це, що ви готові допомогти нам у дечому?

— В чому саме? Релігія привчає до точності.

— Як розвідник у минулому, — сказав Айсман, — ви розумієте, що я не можу ставити запитання, не маючи вашої згоди на продовження співробітництва…

— Ми з вами заплутаємося у взаємному недовір’ї.

— В мене немає часу плутатися у взаємному недовір’ї, пане Чжу Ші. Якщо я не дістану відповіді, мені доведеться вжити певних заходів, які примусять вас довіритися мені.

— Якщо ви вирішите скомпрометувати мене минулим — ви програєте. Викинутий за борт суспільного життя пастор адвентів, який виявився резидентом розвідки Гіммлера, ніколи й нікому не зможе допомогти в майбутньому. Це може засмутити ваших керівників. Мене ж це мало торкнеться. Я прийшов до віри в ідею, і я не боюся майбутнього. Я радив би вам передати мою пропозицію вашому керівникові… Якщо він згодиться відкрити мені суть вашого завдання, я з радістю продовжу розмову з вами у зручний для вас час, крім, звичайно, тих годин, коли я зайнятий у храмі.

— Добре, — сказав Айсман, — я подумаю. Ваша пропозиція розумна. Чи не можна попросити когось принести води?

— Зараз я принесу води. В мене тільки чиста холодна вода. Ви, мабуть, хотіли б випити оранжаду чи колу?

— Це не обов’язково. Просто холодної води.

— Добре.

Чжу Ші підвівся й пішов до будинку, але Айсман схопився і з несподіваною для нього спритністю вдарив старого складеними в пучку пальцями під ложечку.

Старий мовчки впав на циновку.

— Укол, — сказав Айсман Вальтерові. — Дома нікого, інакше він подзвонив би у дзвіночок.

Через п’ять хвилин після уколу, зблизька заглядаючи в очі старому, який лежав на циновці, Айсман спитав:

— Іменем бога, скажіть мені, отче Чжу Ші, кому ви зараз хотіли дзвонити, коли пішли по воду?

— Містеру Ліму, — відповів Чжу Ші, дивлячись в обличчя Айсману величезними розширеними очима, що стали зовсім без зіниць, дуже блискучими. — Містеру Ліму. Він дуже розумна, сильна й добра людина…

— Ви готові виконувати всі його доручення?

— Так.

— Пане Чжу Ші, ви розумієте, що говорите мені те, про що заборонено говорити?

— Розумію.

— Ви робите це тому, що вірите мені, так?

— Так.

— Де ваша резидентура?

— Я її передав містерові Ліму. В п’ятдесят другому році він прийняв від мене тих, кого я зміг знайти:

— Він знав, що ви були нашим другом?

— Знав.

— Містер Лім сам просив вас змінити віру?

— Сам.

— За його дорученням ви їздили на західне узбережжя Штатів?

— Так.

— Там є ваші люди?

— Є.

— Хто вони?

— Їх багато.

— Де списки людей?

— У сейфі містера Ліма.

— Які імена ви можете назвати по пам’яті?

— Настоятель нашої общини у Далласі отець Хуа Сю, настоятель общини в Лос-Анджелесі отець Хосе Косьєндес…

— У вас є канали зв’язку?

— Ні. Тільки особисті контакти.

— Що робить містер Лім?

— Ви не знаєте містера Ліма?! — обличчя старого стало на якусь мить безумним, і він засміявся. Айсман був просто вражений: які в нього білі красиві зуби, в цього старезного діда. — Містер Лім — хазяїн банківської корпорації «Чайна бенкінг корпорейшн», він власник тутешніх верфей, і йому належить пакет акцій концерну по риболовству в Манілі.

— Ви давно знаєте його?

— Так. Ми з ним зустрічалися в Пекіні.

— Коли?

— У сорок п’ятому році. Він тоді був офіцером…

— З ним у вас є канал зв’язку?

— Є.

— Називайте, будь ласка, пароль і відзив…

— У нас цифровий зв’язок. Оголошення в газеті… Треба звернутися в газету «Дейлі ньюс» і помістити таке оголошення…

Містер Лім увімкнув приймач, що стояв у нього на столі, й сказав:

— Я ждав вас. І даремно ви довели старого до самогубства. Так, так, він утопився в своєму басейні. Даремно ви це зробили, неекономно поводитеся з потрібними людьми. Виховання, перевиховання, переконання… А ви — мерзенними методами, наче нацисти… Ну гаразд, за минулим журяться тільки пацюки… Так от, Дорнброк мене цікавить у такій же мірі, як і я його…

— Не в такій же мірі, містере Лім, — сказав Айсман, — ми вас цікавимо в більшій мірі, бо Чжу Ші нам дещо сказав про західне узбережжя.

— Ну що ж… Тоді наша поліція миттю заарештує вас за вбивство Чжу Ші і за те, що ви вдавалися до засобів, які позбавляють людину волі. Ви в Азії, тут я зімну вас. Ви, мабуть, не встигли порадитися з Дорнброком після того, як обробили Чжу Ші. Не загравайтесь. Я готовий прийняти тут Бауера. — Айсман і Вальтер перезирнулися; вони багато разів умовлялися не переглядатися в час роботи, але щось заважало їм виконувати цю домовленість. — А ще краще сина Дорнброка. Він же тепер заступник голови спостережної ради, він спадкоємець усього діла, всіх семи мільярдів. Я прийму умови Дорнброка, я розумію, чого він хоче. Наші прагнення збігаються. З вами я розмовляти більше не можу, бо в мене зустріч з послом Кореї. Про ваше рішення повідомте мене завтра в цю ж годину. Можете використати мій телетайп. Ваш Роберт користується телетайпом англійців, а цього в даному випадку робити не варто.

«Концерн Ліма, найбільший у Гонконзі і в Південно-Східній Азії, почав переговори з представниками концерну Дорнброка про підписання контракту на суму в 25 млн. доларів», — повідомила через два дні «Дейлі ньюс» — одна з найвпливовіших тутешніх газет.

Шифрограма, надіслана кодом концерну, гласила: «Пан голова має честь запросити пана президента банківської компанії «Нешнл бенк» на триденну прогулянку по Середземному морю на яхті «Північний вітер». Пан голова заздалегідь упевнений у тому, що його пропозицію розглянуть найближчим часом, буде дуже вдячний панові президенту за візит».