Цей код Дорнброк застосовував у крайньому разі, коли хотів, щоб його зрозуміли і служба безпеки США і сам Дігон. Для Дігона тут було лише одне слово, невідоме дешифрувальникам у форті Міде[8]. Слово «його» («…його пропозицію розглянуть»), що було аж ніяк не обов’язкове з погляду загальноприйнятого протоколу, означало сигнал тривоги, причому в найвищій мірі і серйозної…

Дігон двічі розмовляв із своїми юристами, віддав усі необхідні розпорядження, порадився з лікарями і вилетів на своєму «боїнзі» в Європу.

На яхті, коли вони лишилися вдвох, Дорнброк виклав на стіл фотокопії матеріалів, опрацьованих гонконзьким філіалом ЦРУ, про те, що компанії, які контролює Дігон, засікли на поставках Пекіну стратегічного обладнання. Цей провал міг обернутися скандалом.

— Ви обіцяли, що ця операція піде через вас, через ваших шведських друзів, — сказав Дігон, тричі переглянувши матеріали. — Ви мене поставили в надзвичайно скрутне становище…

Це провина ваших співробітників, які базікають, як баби. Чи зможете ви якось пригасити Це діло через Даллеса? Він зоологічний у ставленні до червоних.

— Але це не Москва, а Пекін.

— Байдуже.

— Він вважає, що вся суперечка між Москвою й Пекіном — це далекий стратегічний план червоних, щоб приспати нашу пильність…

— Так, він ніколи по-справжньому не вивчав марксизму, йому важко зрозуміти суть різнобіжностей між Кремлем і Пекіном… Ви праві…

— Що ви можете запропонувати? — запитав Дігон, — На карту поставлена моя репутація…

Дорнброк заплющив очі й стримався: йому хотілося зараз розсміятися. Дігон проковтнув гачок. Дорнброк давно готував цей удар. Він зараз перевіряв Дігона. Той на якусь мить показав свою занепокоєність, більше того — переляк, і Дорнброк зробив висновок, що Дігон ніяк не консультував свої торгові операції ні з державним департаментом, ні з ЦРУ, які могли б санкціонувати його торгівлю з Китаєм, у плані загального зондування, вигідного урядові. Дорнброк зараз дістав ще одне підтвердження своєму давньому переконанню, що Дігон у всіх своїх операціях дбає тільки про свої власні вигоди і аж ніяк не про вигоди Америки. Головне, що Дігон тепер у нього в руках. Він тепер піде за ним, за Дорнброком, а Дорнброк у всій азіатській комбінації ставить собі за мету не корисливі вигоди концерну, а майбутнє німецької нації, яка повинна бути нацією із своєю надпотужною зброєю. Для цього він ладен пожертвувати сотнями мільйонів марок… Треба вміти втрачати: тільки така людина, яка вміє втрачати, може нарешті знайти.

…Айсман дожидався виклику в сусідній кімнаті. Вона була обшита блакитним атласом. По розводах наввипередки бігали меткі зелені зайчики — по морю пливли дрібні швидкі хвилі, поглинаючи одна одну.

Коли його запросив Дорнброк, Дігон втупився своїми чіпкими витрішкуватими очима в Айсмана й миттю оцінюючим поглядом обмацав його постать, обличчя, костюм; Айсман відзначив, що американець звернув увагу навіть на його кульгавість, хоча, коли він стояв, кульгавості не було помітно.

— Доповідайте план можливих заходів, Айсман, — сказав Дорнброк. — Докладно, як ви доповідали мені. Цей пан не просто мій друг, цей пан допомагає нам робити спільну справу, отже, абсолютна відвертість, абсолютна.

Айсман чекав, що Дорнброк запросить його сісти, але голова не став запрошувати, а заглибився в папери.

— Є принаймні три надійні варіанти… Перший: ми спроможні зробити в філіалі ЦРУ на Дей-Шао-Чоу невеличку пожежу. Це наші люди в Гонконзі можуть гарантувати…

— Матеріали, — Дігон тицьнув пальцем у папку, що лежала на столі, — вже могли піти в Штати.

Айсман заперечливо похитав головою:

— Я прилетів звідти вчора. До понеділка не підуть, сьогодні уїк-енд.

— Так. Далі?

— Можна провести операцію заплутування…

— Тобто?

— Ми постараємося підкинути вашим хлопцям у Гонконзі й Сінгапурі кілька суперечливих матеріалів, які спростували б ці — компрометуючі вас…

— Це вже краще. Іще що?

— Прибрати з дороги тих ваших співробітників, які відкривають таємниці ворогам…

— ЦРУ мені не ворог.

— Я розумію… Але ж вони говорили про це не ЦРУ. Ваша розвідка лише перехопила ці розмови…

— Ні, ні, — сказав Дігон, — не годиться. Кому потрібна кров у нашому ділі…

— Який варіант ви затвердите? — спитав Айсман. — Який з перших двох?

— Другий. Це краще…

— Але цей варіант також не вегетаріанський, — зауважив Айсман, — тут нам доведеться також трохи пошуміти.

— Не розумію, — сказав Дігон.

— Це нас не цікавить, Айсман, — озвався Дорнброк. — Ви робите своє діло, і нам нема потреби знати, як ви його робите. Ми лише оцінимо результати вашої роботи. Отже, затверджуємо другий варіант…

Усе було розіграно точно. Айсман не був учасником комбінації — в даному випадку йому не відкрили подробиць. Тому його докази, як і запитання Дігона, звучали переконливо й дуже щиро… Бесіду записали на плівку й зняли двома мікрокамерами: синхронність звуку й тексту була очевидна. Дігон дав санкцію на акт, спрямований проти його країни, проти Центрального розвідувального управління. Сьогодні Дігона ознайомлять з цими матеріалами — тут треба бити відкрито. Від нього зажадають рішення: або він у всьому йде з Дорнброком, або його сьогоднішню розмову, спрямовану проти його уряду, і його пропозиції, які караються по федеральному закону, передадуть у Вашінгтон, і тоді йому буде нелегко: конкуренти втоплять його, варто лише Дорнброку розпочати бій. Треба загнати його в глухий кут, зіграти з ним партію, подібну тій, яку Гейдріх колись грав з ним самим. Діло є діло, тут не можна церемонитись — карти на стіл, рішення повинно бути прийнято зразу ж… Дігон не готовий до таких методів — він зламається. Він стане людиною Дорнброка… Отже, у потрібний момент і в певний час спрацюють такі механізми, які приведуть до дії людей у сенаті і в конгресі, зацікавлених у Дігоні. І зробить це Дігон в ім’я Німеччини, яку представляє Дорнброк. Він не зможе цього не зробити, бо він попався. Вони ж прагматики, ці американці, Дорнброк завжди вбачав у цьому їхню головну ваду. В них замість бога бізнес. А в нього бізнес в ім’я бога, яким для нього стало майбутнє нації.

— Хто цей хлопець? — спитав Дігон, підводячись (приховані в фальшивих ілюмінаторах камери йшли за ним слідом). — Він справляє враження ділової людини.

— Правильно, — відповів Дорнброк, дивлячись на Дігона з посмішкою, — він пройшов добрячу школу в Гіммлера…

«Ну що?! — думав він, розглядаючи Дігона просто у вічі. — Тепер зрозумів?! І тепер ти ще нічого не зрозумів. Тільки один я розумію головне: коли на полігонах Азії ми відпрацюємо зброю відплати з твого урану, з твоєї сталі і з твоїх грошей, ми, німці, станемо господарями становища, бо мільярди азіатів виконуватимуть нашу волю, одягнену в броню зброї відплати, нашої зброї!»

Люс купив пляшку віскі в літаку: тут це було набагато дешевше, ніж на землі, — без мита. Американці, які летіли в Сайгон і Сінгапур, купували по десять-п’ятнадцять блоків сигарет. Стюардеси були в довгих малайзійських спідницях, великоокі, з тонкими руками, які Люсу здавалися шиями чорних лебедів, — такі граціозні були в них рухи і так вони дисгармонували з різкими й сильними кистями коротко підстрижених, у військових куртках хлопців, що простягали дівчатам гроші.

Люс відкрив «Валантайн» і відпив два великі ковтки з пляшки.

«Так само пив Ганс, — згадав він, — значить, приріжуть і мене чи отруять, як нещасного Дорнброка. І в нього так само тремтіли тоді руки. Тільки в мене тремтять дрібніше, ніж у нього. Як у лихоманці. А в нього руки тремтіли в ті моменти, коли він після ковтка дивився на мене й чекав відповіді, а я думав, що він верзе нісенітницю. Мільярдерським синкам можна верзти нісенітницю. Мені треба мовчати, щоб мати змогу висловити свої думки в фільмі, не лякаючи заздалегідь продюсера. А їм можна говорити все що заманеться, цим синкам… Ось як можна обманутися, боже мій?! Більше за всіх у його загибелі винен я… Виходить так… Тільки в нього тремтіли руки тому, що він уперше вирішив стати громадянином, а в мене руки тремтять тому, що я й зараз не можу стати мужчиною. Який там ще громадянин… Мерзота, справжня мерзота…»