… Жюль Верньє був невеличким лисим товстуном, з виснажливою задишкою; по-англійськи він розмовляв з жахливим, явно не французьким акцентом і так правильно, що Степанов тільки дивувався з такого роз’єднання фонетики й морфології.
— Містер Степанов, мені пояснили предмет вашого інтересу. Ви знайшли одну з найцікавіших тем світової літератури; якщо ви зможете зрозуміти причинність зв’язків, історію й майбутнє, поєднання золота з політикою, ви напишете чудову книгу.
Він витяг дешеву сигару, відкусив кінчик, сплюнув, поморщився; Степанов звернув увагу на зуби професора, вони були темно-жовті, як у старого-престарого коня; відсьорбнув мінеральної води й ствердно запитав:
— Ви вже вечеряли?
— Так. А ви?
— Я не вечеряю. Інакше пузо лопне, я товстію не щоднини, а щогодини, хоч і намагаюся їсти якнайменше.
— Французи — страшенні антикитайці, — усміхнувся Степанов. — Ті пропонують вечерю віддати ворогові, а ви самі їсте на ніч…
— Тварини сплять після їжі, чому ж не наслідувати природу? — Професор знизав круглими плечима і важко, з хрипом закашлявся, затягшись сухим сигарним димом. — Ви віддаєте перевагу телевізійному шоу «Запитуйте — постараємося відповісти»?
— Спочатку введіть, будь ласка, в суть проблеми.
— Прошу… Отже, що таке біржа? Коли задуману? Ким? Чому? Початок поклали в Ліоні. Потім голландці навчилися вирощувати такі тюльпани, яких не знав світ. Красою треба дорожити — тобто продавати по найвищій ставці. І ось у Амстердамі, здається, тисяча шістсот сорокового року з’явилася біржа тюльпанів, так, так, саме так. Її створення було продиктоване чисто людською потребою в гарантії, бодай сугубо відносній, але все-таки гарантії, без якої немислимий економічний розвиток суспільства. Я, Пітер ван дер Гроот, чи Матільда Нілестроль, або ж чорт з дияволом, вирощую тюльпани, я маю бути певен, що моя праця не пропаде марно, я мушу знати, що продам свої тюльпани по заздалегідь зафіксованій ціні і ціна ця, хоч би там що сталося, не впаде до того моменту, коли мої тюльпани виростуть. Скільки б тюльпанів не виростив мій сусід, я впевнений, що договір, укладений на біржі, гарантує хліб і дах мені й моїй родині. Отже, за первісним задумом, біржа була місцем угоди не на вироблений товар, а на зобов’язання виробити товар. І ту біржу я вважав і вважаю розумним інструментом господарювання… Але біржа в Голландії склалася не зразу, це не було винаходом генія від економіки, це був пошук тяжкий і ризикований, бо протягом тридцяти років спекулянти роздували ціни до тисячі процентів за одну цибулину; тюльпани приводили країну на грань бунту, економічного краху, громадянської війни… А втім, ні тоді, ні зараз у Нідерландах немає громадян, там були і є піддані… Однак у Голландії уже в ті часи Існував перший у світі банк векселів, було пущено в обіг перші акції Нідерландської ост-індської компанії, тобто там були економічні передумови, аби упорядкувати хаос торгу… Смисл акцій цієї компанії полягав у тому, щоб виробничники й спекулянти не підтримували підвищення цін, не залежали від шахраїв; заздалегідь визначалася тверда ціна, я ж кажу, починалося все на благо прогресу. Якщо хочете, тюльпанова біржа була певним плануючим органом на товар — наперед, на певний період… Я також вважаю розумними Чікагську і Нью-Йоркську біржі, створені в середині минулого століття, це були цілеспрямовані біржі — зерно й худоба… Але тут уже смисл полягав не в гарантії ціни, а в логіці ціноутворення. Звідси ціна на хліб та на м’ясо нав’язувалась світові; знаєте, американський менталітет — пристрасть до пріоритету, бажання домінувати скрізь і в усьому… А втім, тоді ціни складати було легше, на землі жив лише один мільярд людей, а тепер кожні п’ять днів народжується більше мільйона. До речі, за останні півстоліття людство дістало такий обсяг знань, який воно здобуло за минулу тисячу років. Але це так, помітки на полях, нота бене… Справа в тім, до чого ми прийшли зараз. У чому смисл сьогоднішньої біржі? її сучасний смисл жахливий, бо це продаж паперів… Запам’ятайте, будь ласка, ходовий термін теперішньої біржі «комодіті»… Знаєте, що це таке?
— Серія товарів? — спитав Степанов.
Верньє відпив ковток води, очі його стали колючими.
— Мені сказали, що ви абсолютний профан у біржових справах… Мабуть, дещо ви все-таки знаєте, коли вам знайоме поняття «комодіті»… Може, й про тюльпанову біржу знали раніше?
Степанов легко збрехав:
— А ось про це я почув уперше.
— Так от, тепер біржі продають «комодіті», це благословенна біржою спекуляція, гірше, ніж. спекуляція, це смертельний покер — або мільйон, або куля, яку треба пустити собі в лоб, якщо програв ставку. У вісімдесятому році нинішнього століття товарного золота, котре можна було купити й продати, налічувалося приблизно тисяча шістсот тонн, а на біржах Лондона, Штатів і в Цюріху «комодіті» на золото було куплено на вісімдесят тисяч тонн, можете собі уявити?! Таким чином, біржа тепер стала місцем, де відбувається купівля і продаж паперів, тобто неіснуючого! Коли раніше вирощувач тюльпанів страхував свій труд у серйозних торговців, то зараз між садівником і тим, хто фінансує виробництво, стоять від двадцяти до сорока посередників, тобто поки товар іде від виробника до споживача, ціна на нього підскакує від двадцяти до сорока процентів — залежно від кількості спекулянтів-причеп, що грають на біржі… Для вас це нове?
— Трохи чув, але ваша концепція для мене нова. Спасибі, містер Верньє… Я хотів попросити вас пояснити мені значення ряду термінів, ходових на біржі… І не просто пояснити їхню суть, а й проілюструвати, коли можна, як біржа пов’язана з політикою…
— Та це ж зрозуміло! Кожен із сорока посередників має зв’язки! Не можна жити без зв’язків у світі бізнесу, а особливо біржі… А зв’язок — це ланцюг, що замикається на тій людині, котра — корисно чи по-дружньому, але виходячи з міркувань кар’єрних — може впливати на політичні рішення… Археолог Шліман, який відкрив Трою, деякий час жив у Санкт-Петербурзі, грав на біржі й купався в розкошах, бо мав дуже широкі зв’язки в урядових колах, підказуючи ті чи інші ходи міністрам; проекція на минуле в політиці ціниться — набагато вище, ніж вправи футурологів… Політики бояться нового, їм зручніше жити за британським принципом аналогів…
— Що означає біржовий термін «рулетка»?
— Це гангстеризм, гра на риск, це несерйозно…
Степанов не стримався:
— Містер Верньє, у вас дуже дивна англійська — правильна, тільки акцент явно не французький…
— Німецький, містер Степанов, німецький, я німець, Верньє — мій псевдонім, насправді я Піке, ковбасник, і платить мені гроші Аксель Шпрінгер… Ні, ні, я не поділяю його переконань, просто він платить так добре, що в мене лишається час написати дому кілька оглядів і на свої книжки…
— Чому ви живете в Парижі?
— Но комент, — відрізав Верньє, — як кажуть американські президенти, цього питання я не коментую…
— Огляди Верньє ми читаємо, — зауважив Степанов, — вони розумні…
Верньє посміхнувся.
— Давайте ваші запитання, відповім з радістю… Між іншим, ви знаєте, що вашого Распутіна охороняли дві служби: таємна поліція звичайно, а ще краще — приватні детективи банків. Ті оберігали його як зіницю ока, він же впливав на політиків… Назрівав путч… Механіка змови прочитується абсолютно…
— А біржа може бути причетною до змови?
— Безпосередньо… Тільки, звісна річ, не так, як пишуть комуністичні пропагандисти.
— А як вони пишуть? — спитав Степанов. — Мені не доводилось читати книжок комуністичних пропагандистів про біржу…
Верньє крякнув.
— Ви хороший співрозмовник, і мені приємно розповідати вам, бо людство втратило вміння з інтересом слухати, суцільні вулкани, всі самовиражаються, а за душею анічогісінько немає, виригають зім’яту вату… Ви спитали про зв’язок біржі з політикою… Доведу на прикладах… Тільки все-таки вип’ємо кави, га?
— І трохи «пастис». Я вгощаю.
— Ви мій гість.
— Ми з вами обидва гості Парижа, та я вже одержав гонорар за книжку, а ви поки ще ні.