— Мені казали, що росіяни ображаються, коли їм пропонують стіл по німецькому рахунку: кожний платить за себе…

— Не те що ображаються… Не дуже це розуміють…

— Ну, добре, платіть, згоден. І слухайте, що я вам розповідатиму… Отже, я ділер…

— Що таке «ділер»?

— Крупний біржовий ділок з хорошими зв’язками… Припустимо, хазяїн однієї з найбільших корпорацій, який засідає в спостережній раді свого концерну разом з братом віце-президента чи племінником державного секретаря, або ж з чоловіком особистої стенографістки прем’єр-міністра, повідомляє ділеру, що йому точно відомо: через три місяці два дні і вісім годин в якійсь африканській республіці, багатій на срібло, буде скинуто уряд і замість президента «ікс» сяде новий президент, «містер ігрек», котрий пообіцяв у подяку за те, що я президент корпорації, і мої контакти в тому чи іншому уряді, приведемо його до влади, продавати мені срібло чи олово, чи банани, якими багата його країна, по ціні, вигідній моєму концернові. Ясно?

— Поки що ясно.

— Чудово. Тільки уважно стежте за логікою розвитку моєї думки… Діставши гарантії сильних світу цього, що через три місяці два дні і вісім годин до влади прийде «ігрек», фінансист викликає свого брокера — на кожного з них в картотеці розвідок світу й концернів є найдокладніше досьє — і пропонує йому почати якусь одну гру: або «шорт», або «лонг»…

— Ось тепер я нічого не розумію.

Верньє задоволено кивнув.

— Якби ви й це зрозуміли, то я упевнився б у тому, що вас сюди прислало чека… Що таке «шорт»? Це гра на короткий час і в стрімко точному часі… Я починаю гру на зниження…

— Не зрозумів.

Верньє знову кивнув.

— «Містер ігрек» підписав зі мною, головою концерну, таємний контракт, за яким він зобов’язаний продавати мені срібло чи банани, наприклад, по п’ятсот доларів замість двох тисяч за одиницю, по котрій зараз ідуть акції цього товару, що належать якійсь іншій корпорації. По моїй команді мій брокер починає продавати акції на срібло чи банани за тисячу дев’ятсот доларів. Мої люди організовують пресу — в газетах з’являються статті про майбутній крах тих компаній, які вклали свої збереження в акції срібла, бананів чи сосисок, яка різниця куди! — раптом розсердившись, різко сказав Верньє. — Починається паніка, ціни катастрофічно падають, усі продають акції, які вимагають термінової реалізації, ціна знизилась до тисячі доларів… Продають «комодіті», тобто папери, затямте це собі. Я, шеф концерну, який зміг купити «містера ігрек», затаївшись, чекаю; мої брокери насторожі. І як тільки одержую повідомлення, що «ігрек» переміг, мої брокери на всіх біржах світу швиденько скуповують акції, які вимагають термінової реалізації, по тисячу доларів. Скуповують тотально, роблячи мене монополістом товару. Збивши спочатку ціну з двох тисяч до тисячі, я був певен, що одержуватиму від «ігрека» реальний товар, а не папери, і не за тисячу доларів, а за п’ятсот. А діло моїх брокерів знову підняти ціну — тепер уже під царюючого «містера ігрек». Словом, з кожної одиниці товару я одержав п’ятсот доларів прибутку. А коли нажену ціну, мій прибуток становитиме півтори, дві тисячі за одиницю товару. Це сотні мільйонів доларів чистого баришу, якщо не мільярд… При цьому, звичайно, я заздалегідь таємно, через третіх осіб скупив увесь реальний товар у «містера ігрек» по п’ятсот доларів, тобто став реальним хазяїном товару заздалегідь. Риск? Безумовно. В тому разі, якщо «ігрек» не прийде до влади, я стану коли не банкротом, то втрачу позиції в світі бізнесу.

— Справді, сюжет дивовижний.

— Це не сюжет, містер Степанов, це життя, а воно завжди трагедійне. Простежте, як танцювали акції багатьох компаній напередодні перевороту в Чілі. Або проаналізуйте, як ртутно скакали ціни на акції Родезії перед приходом до влади національного уряду; за спиною, так би мовити, цих скачків стояли клани, інтереси яких тайні, могутні й некеровані ніким, крім двох-трьох стариків, які хворіють на виразку шлунку чи страждають гіпертонічними кризами…

— Дуже цікаво простежити зв’язки між людьми, втягнутими в криваву гру, я це мав на увазі, коли говорив про сюжет…

— Тоді є сюжет ще сильніший… Інтереси політиків і банкірів переплітаються ще очевидніше — при всій секретності діла, — коли починається гра на підвищення.

— А це як?

— А так: я ставлю на того ж «містера ігрек». Як і у випадку «шорт», я знаю, що він прийде до влади двадцять п’ятого травня о дев’ятій ранку, саме вранці, бо я повинен почати гру на біржі в той момент, коли «ігрек» сяде до мікрофона в президентському палаці, в крісло, залите кров’ю вбитого попередника, і звернеться до нації зі словами привітання з нагоди позбавлення її від тиранії комуніста «ікса» чи націоналіста «зета», чи правого екстреміста «даблью». Ясна річ, я поставив умову перед приходом «ігрека» до влади, що протягом найближчих двох років він не продаватиме своє срібло чи марганець жодній корпорації, а візьме у Міжнародному валютному фонді кредит під майбутній товар з розрахунку дві тисячі п’ятсот доларів за одиницю товару. Я заздалегідь підписую договір з «ігреком» про те, що він тільки мені продаватиме товар через два роки за п’ятсот доларів. І я починаю через своїх ділерів роздувати ціну. Починаю купувати за тисячу доларів, тисячу двісті, тисячу чотириста… Розгорається бум, усі кидаються купувати акції, які пішли в ціні… «Ігрек» узяв владу. Товар нікому не продає, тільки мені. І через два роки я пускаю на біржі акції президента «ігрека» по моїй, монопольній, ціні.

— Містер Верньє, мені було дуже цікаво слухати вас, багато що прояснилося, спасибі… Останнє запитання… Один наш з вами колега, точніше одна — йдеться про журналістку — висуває версію можливого зв’язку концерну Дігона з убивством Граціо… Як ви ставитесь до такого припущення?

— Журналістку звуть Марі Кровс, чи не так? Річ у тім, що ця версія не так її, як моя, по-перше. Я висунув її місяців чотири тому, коли ми були нерозлучні з Марі, по-друге. І, по-третє, ця версія базується не на припущенні, а на тих фактах, які я вам відкривати не маю наміру.

— Чому?

— Та тому, що мені вас шкода. Вас знищать, коли дізнаються про те, що ви знаєте. Мене, між іншим, також, тому я й мовчу.

29

15.10.83 (19 годин 49 хвилин)

— Він дріб’язковий, боягузливий сластолюбець, — дуже тихо сказала фрау Елізабет Піке доктору Кроллю. — Я прожила з ним дев’ятнадцять років, бачила, як він не раз попадав у халепу… Всі ті роки, що ми були разом, я, по суті, чекала, коли він піймається у лапи якійсь повії. Діти — ні Марі, ні Ганс — не вірили мені, любили його дужче, ніж мене, бо він хороший актор… Тепер нарешті вони переконалися в моїй правоті, тепер вони зі мною…

— Але карти кажуть, що він був щирий з вами, — сказав доктор Кролль, торкнувши довгими пальцями з обгризеними нігтями чирвового туза. — А втім, я згоден подивитися за старонімецьким розкладом, рейнський варіант незамінний у таких колізіях… Ви народилися в невеличкому селі, що спускалося ущелиною до берега Рейну, чи не так?

— Так, саме там, — відповіла Елізабет Піке, і у великих красивих очах жінки з’явився переляк, і тому вони стали беззахисними. — Мені казали, що ви знаєте все про тих, хто до вас приходить, але я не могла уявити, що ви можете вгадати навіть місце народження…

— Це просто, — відрубав доктор Кролль. — Я настроївся на вас, я виконую свою роботу, фрау Піке, за яку до того ж досить добре платять, я розслаблюю свої магнітні поля і віддаю вашим полям свою енергію. Я навіть побачив зараз, яким колись було ваше село: всього двадцять, тридцять дворів, не більше; тільки два чи три нові будинки, решта старого типу, з дерев’яним каркасом, дуже багато червоної герані на вікнах, хіба я неправду сказав?

— Так, — жінка зачаровано кивнула, — у нас в селі справді було лише три нові будинки…


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: