Груберові думки супроводить рівний шурхіт піску у великих ситах — барабанах. Пісок просівають, щоб у ньому не було кремінців, які не розтоплюються, коли вариться скло, і потім, потрапивши в скло, розколюють його.

«Мій спосіб виготовлення скла не боїться кремінців — думає Грубер, — бо розтоплення шихти власним теплом, що його виділяють хімічні процеси, певніше за теперішнє, звичайне. Якби ж тільки згадати цей спосіб!»

Настирливий шурхіт піску заважає Груберові думати. Він іде далі, до сушарок. Це теж барабани, як і сита. Вони крутяться, і в них висихають, переміщуючись, пісок, чи крейда, чи сода. Коло сушарок Груберові в ніс б'є гострий дух. Це від соди та крейди виділяється вуглекислий газ. Робітники, що тут працюють, надівають на ніс і рот марльові протигази. Інакше перехоплює дихання.

З сушарок матеріали потрапляють на автоматичну вагу. Відважування — головний момент виготовлення шихти. Між матеріалами повинна бути така пропорція, щоб у готовому склі вона наближалася до формули — 1:1:6, де одиниці — це окиси натрію та кальцію, а шість — кремнезем.

— Добрий день, товаришу, — вітається Грубер з майстром, що стежить за вагою. — Як іде робота? — Він шукає нагоди поговорити, щоб мати практику в українській мові.

Майстер привітно відповідає Груберові.

Поговоривши з майстром, Грубер провадить далі свій огляд. Йому, власне, цей огляд уже не потрібен. Він уже встиг передумати все, про що так часто думав: і про соду, і про крейду, і про пісок. Усі хімічні елементи, що утворюють ці речовини, вже розташувалися в його уяві, готові на різні сполуки, — ті сполуки, що постають у скловарній печі. Якби ж їх угадати!.. Думати про них, старатися відгадати їх Грубер любить коло скловарної печі. Чомусь там найкраще працює думка.

Грубер дивиться на годинник і раптом червоніє. Він упіймав себе на тому, що навмисне затримується в складальній. Він точно знає, коли Валя перевіряє пірометри на газогенераторі, й розраховує свій час так, щоб зустрітися з нею. Йому подобається, що там нікого нема, що вони тільки вдвох, вони й могутнє полум'я, що буяє поруч. Ось чому так легко думати коло скловарної печі. Бо там Валя. З нею так добре. Вона так само, як і Васюченко, як інші робітники та інженери, бере жваву участь у його дослідженнях. Так гарно радитися з нею. Особливо, коли нікого нема, коли вони тільки вдвох. І вперше Грубер думає: хіба Валя йому подобається тільки як товариш? Чому ж він почервонів, чому в нього спалахнуло обличчя? І чому він, думаючи про Валю, щоразу згадує Гретхен і порівнює обох? Навіщо він написав Гретхен, щоб вона приїздила? Правда, так він вирішив, коли тікав з батьківщини. Він чесна людина й мусить дотримувати свого слова, а він обіцяв Гретхен побратися з нею. Але ж можна було зачекати з листом.

Грубер жене від себе ці метушливі й суперечливі думки і, щоб забути їх, стежить за дальшим приготовлянням шихти. Відважені складові частини потрапляють у великі барабани-мішалки. Перемішану шихту конвейєром передають до розподільного бункера. Ось вона білим порошком насипається у великий ківш. Ківш на колесах. Робітники везуть його до печі й засипають шихту.

Грубер іде за ковшем. Валя вже має бути коло генераторів. Грубер іде до газогенератора. В нього знову спалахують метушливі думки про Валю й про Гретхен. Та він розганяє їх якимись підрахунками.

Висока температура скловарної печі досягається особливим складним опаленням. Воно може бути нафтовим. Нафта видувається тоненькими цівками, змішується з гарячим повітрям, що вдувається підігріте в піч, і так створюється могутнє полум'я.

Якщо паливом є вугіль, роблять газогенератор, і тоді опалює піч не вугіль, а вугільний газ, що добувається в газогенераторі з вугілля. Газ горить буйним полум'ям. Принцип газогенератора простий: неповне горіння. Тобто вугіль чи дрова, згоряючи, дають не вуглекислий газ, а окис вуглецю, що добре горить, перетворюючись на вуглекислий газ. Окис вуглецю має один атом вуглецю і один атом кисню; до них прилучається ще один атом кисню, й тоді вже маємо вуглекислий газ, у якому на один атом вуглецю припадає два атоми кисню.

Грубер ураз припиняє свої підрахунки: він бачить Валю. Серце б'ється дужче, ніж звичайно. Але це, мабуть, через східці, якими він ішов надто швидко.

Валя променистою посмішкою вітається з Грубером.

Грубер дочекався, поки Валя закінчила контролювання, і пішов за нею нагору, до скловарної печі. По дорозі він казав:

— Як іноді випадок спричиняється до винаходу! От і з цією скловарною ванною. Варили собі скло в горшках, які ставили в піч. А одного разу через недогляд горшки в печі потріскалися, розвалились і скло вилилось на черінь. Щоб не пропало скло, виловили черепки, а скло вибрали на виробництво. І вийшло, що можна просто в печі, а не в горшках варити скло… Я от думаю, який випадок допоміг би мені пригадати мій винахід? Знаєте, буває, що людина від нервового струсу втрачає здатність ходити, а потім велика радість вертає їй ноги…

Сум забринів у Груберовім голосі. Валі аж серце стиснулось. Вона сказала:

— Нічого, товаришу. Я певна, що ви все згадаєте. А що ви робили сьогодні? — насмілилася вона запитати, глянувши так ясно в очі Грубера, що тому ніби весняне сонце засяяло.

— Ваша віра підтримує мене, — вимовив він вдячно І почав розповідати дівчині про свої досліди.

Як завжди, її влучні зауваження дивували його. Грубер не знав, що Валя цілі ночі сиділа, вивчаючи теоретичні матеріали з хімії скла.

Розмовляючи, вони підійшли до скловарної ванни. Вона була величезна. Цілий будинок, низький і довгий, з прибудовами. Крізь вікна, затулені залізними заслонами, пашів жар — температура там досягала тисячі градусів. Це була плавильна частина ванни. Тут варилося скло. Потім воно переходило в канал, — ціла будівля теж, — у робочу частину.

В одному вікні заслін був одхилений. Затуляючись від страшенного жару долонями, Валя й Грубер хвилинку, скільки можна було терпіти, крізь сині скельця розглядали дзеркальну поверхню розплавленої маси скла. В ній відбивалося склепіння ванни й яскраве полум'я. Очам було боляче дивитися на цей нестерпний вогневий блиск. Грубер зітхнув. Він згадав своє розплавлене скло, розплавлене внутрішньою силою, без цього пекельного жару й вогню, без цієї величезної теплової енергії, заради якої працює ота складна машинерія газогенераторів, рекуператорів тощо.

Валя зрозуміла Груберове зітхання. Вона сказала:

— Цікаві хімічні процеси відбуваються у цій пекельній температурі.

— Так, — відказав Грубер, — саме тут утворюються ті складні силікати, формули яких ми з вами шукаємо.

Вони зайшли до приміщення, де була сигнально-контрольна апаратура скловарної ванни. Валя записувала свої спостереження. Грубер дивився на її струнку постать, схилену над столиком, — вона писала стоячи, — на широке, гарне чоло дівчини, на довгі вії, що ховали зараз очі, на ніжний овал обличчя й трохи пухкі, але чітко окреслені губи. І раптом він відчув, що кохає дівчину, кохає вже давно, може, з першої зустрічі, тільки не признається собі в цьому. Це відкриття схвилювало Грубера. І в хвилюванні був біль. Що з цього кохання? Тільки мука. Він уже написав Гретхен, щоб вона приїхала. Та й поза тим, що він для Валі? Вона дуже шанує його, вона цікавиться ним. Але ж це тільки тому, що він учений. Ніколи Грубер не помічав у дівчини такого, що б дало йому надію на її кохання.

Валя скінчила записувати. Тепер вона мала з півгодини вільного часу.

— Хочете, ходімо зі мною оглядати машину Фурко? — запропонувала вона Груберові. — Завтра ввечері я робитиму доповідь про цю машину, тому хочу, оглядаючи її, скласти собі план.

— Добре, — згодився Грубер, почервонівши, бо Валя перебила його думки про кохання до неї і йому здавалося, що вона читає ці думки. — Знаєте що? — порадив він, як вони виходили до скловарної ванни. — Оглядаючи, ви розповідайте мені про машину, ніби я нічого не знаю. Так у вас сам собою складеться план доповіді.

— Гаразд, — відгукнулася весело Валя, — ви будете моїм учнем.