Авер’янов безпорадно кліпнув, наче щойно прокинувся після затяжного сну:

— Мені потрібен час.

— Ах, тобі потрібен час? — глумливо скривив губи Рева.

— Дай мені годину.

Григорій мусив заспокоїтись, щоб усе обмізкувати і зателефонувати Дем’яну Шафіну. Анатолій Рева вимагав відповіді просто зараз.

— Потрапляючи в глибокі води, людина не знає, випливе вона чи врешті-решт піде на дно, але продовжує плисти вперед. Навіть якщо ми відчуваємо, що підемо на дно, мусимо боротися, боротися з усіх сил і до кінця. У тому-то й суть: ми не знаємо, який той…

— ЩО ТИ ГОРОДИШ, АВЕР’ЯНОВ?! — заревів Захарович, змітаючи зі столу листки з підказками і шматки пластику, що розлетілись під час істеричного бабахкання трубкою по апарату. Чоловік не усвідомлював, що досі стискає в руці слухавку, — розламаний телефон полетів на підлогу слідом за листками.

Григорій Авер’янов заткнувся.

Хвилину чоловіки мовчали, витріщаючись один на одного. Точніше, Рева дивився на Авер’янова, а росіянин намагався не зустрічатися очима з шефом і вперся поглядом у портрет Президента України, що висів на стіні якраз над головою Захаровича.

— Чого ти мовчиш? — просипів Рева.

— Мені треба зв’язатися з Шафіном, — ковтнувши слину, прошамкав Григорій.

Анатолій нарешті випустив з долоні вцілілу половину слухавки:

— На твою відповідальність, — він підняв палець і ткнув ним в Авер’янова. — Чуєш мене? На твою відповідальність, — палець тремтів. — Якщо щось піде не так, я цю трубку засуну тобі в задницю. І я не жартую. Мені шістдесят два, втрачати немає чого. А тобі з дециметровим отвором у дупі буде важкувато керувати компанією.

Григорій нічого не відповів.

14 лютого 2013, 07:01 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

За дві години, коли найщільніша передсвітанкова темрява почала наливатися шумом машин із проспекту Перемоги, Анатолій Рева наважився ввімкнути телевізор. На стіні праворуч від вхідних дверей, якщо дивитися зсередини кабінету, висів широченний «LG» з діагоналлю 52 дюйми. Захарович не пригадував, коли востаннє його вмикав, і навіть не був упевнений, що тюнер налаштовано: мультимедійні презентації, якщо такі відбувались у його кабінеті, транслювали через умонтований під стелею проектор, решту матеріалів Рева передивлявся на персональному комп’ютері.

Чоловік відшукав у нижній шухляді з правого боку стола два неторкані дистанційні пульти, якийсь час не міг уторопати, який з них до телевізора, а який до тюнера, зрештою, зрозумівши, ввімкнув спочатку живлення «LG», а за ним — тюнер. На диво, тюнер виявився налаштованим: подав на екран один з каналів, по якому постійно крутять телефільми.

Швидко опанувавши меню, Рева взявся похапцем перебирати канали, шукаючи ті, що вели мовлення французькою мовою. Проте першим, на якому він спинився, був британський «CNBC Europe». Щойно почався ранковий випуск «NBC News», показували заметену снігом злітну смугу з погаслими вогнями, вздовж якої валялись обвуглені уламки. Літак розтовкся й обгорів до невпізнання, одначе Анатолій Рева сумнівався, що десь у Європі цієї ночі сталась ще одна авіакатастрофа, і тому розумів, що дивиться на покалічені останки виробленого його концерном лайнера. Внизу екрана застигли титри: «Runway collision in France: regional plane smashed into a sweeper during landing»[56].

На кільканадцять секунд Рева заціпенів. Сюжет швидко завершився, ведучий розпочав викладати інші новини, а президент АНТК ім. Аронова, безвольно опустивши руку із затиснутим у долоні пультом, продовжував дивитися «CNBC». Побачене оглушило його, шокувало більше, ніж уперше почута звістка про те, що катастрофа забрала життя сорока дев’яти людей. Рева не міг збагнути причину такої реакції; скидалося на те, що до цього часу він не вірив у реальність того, що відбувається, хоч розмовляв з Ґуеріном, сварився з Авер’яновим, але все це було якимось неправдоподібним, пластичним, відірваним від дійсності, і лише побачений по «NBC News» сюжет став останньою краплею: катастрофа «ААРОНа 44» відбулася насправді.

Оговтавшись, Рева став повільніше перемикати канали, неначе боявся того, що може там побачити. Першим із французьких трапився «France 24», міжнародний цілодобовий канал новин. Кадри були ще жахливіші: редакторам «24-го» вдалося роздобути запис понівечених тіл, які не встигли завантажити до карет швидкої допомоги. Запис був надзвичайно низької якості, схоже, знімав хтось із працівників аеропорту під час рятувальної операції (чи то пак, уже тоді, коли стало зрозуміло, що рятувати більше немає кого). По тому зображення змінилося на заллятий яскравим світлом коридор із блакитними стінами. На передньому плані чоловік у блідо-зеленому хірургічному халаті щось розказував журналісту.

«Лікарня, куди завезли тих, хто вижив», — не змигнувши, здогадався Анатолій.

Протягом усього сюжету в нижній частині екрана білів підпис: «AARON 44, un nouvel avion ukrainien, s’est écrasé à l’aéroport de Paris-Nord. 49 personnes sont mortes»[57]. Рева не знав французької, але те, з чого починалася фраза на екрані, нічого доброго для нього і концерну не віщувало.

Повернувшись до меню тюнера, Анатолій побачив, що «France 24» має англомовну версію. Швидко перемкнувшись на потрібний канал, він устиг прочитати ту ж саму фразу, написану англійською: «Breaking news! AARON 44, newly built Ukrainian airliner, crashed in Paris-Nord airport. 49 people are dead».

«Паскуди, — скреготнув він зубами. Злість допомагала вийти зі ступора. — Згадали все: «ААРОН 44», «український», «49 трупів», але жодного довбаного слова про те, що якесь мурло в аеропорту Париж-Північ залишило посеред смуги довбаний снігоочисник!»

На кілька рядків нижче Рева надибав канадський цілодобовий франкомовний канал «Le Canal Nouvelles». Анатолій не збирався на ньому зупинятись, але в східній Канаді щойно перевалило за північ, по «LCN» йшов підсумковий випуск новин, один з головних сюжетів у якому був про авіакатастрофу в Парижі. «LA COLLISION EST MORTELLE SUR LA PISTE D’ATTERRISSAGE»[58], — волало з екрана телевізора. Кадри було здерто з «CNBC».

— Ого, — не усвідомлюючи, що говорить уголос, зреагував Рева, — навіть у Канаді… — такої «реклами» його холдинг не мав від заснування.

Відчуваючи, як серцебиття пришвидшується, а долоня з пультом вкривається липким потом, Анатолій Захарович заходився перебирати інші французькі та франкомовні канали. Прогорнув кілька розважальних і натрапив на цілодобову мережу «i-Télé»[59]. У центрі уваги — катастрофа в Париж-Північ. І знову незрозумілі французькі титри: «L’avion ukrainien s’est écrasé près de Paris le deuxième jour de vol. Il y a des victimes»[60]. Ураз Рева збагнув, що вловлює суть підписів, не вчитуючись. Достатньо було трьох слів, які розумів без словника: l’avion… ukrainien… des victimes.

Літак… український… жертви.

Наступним Рева ввімкнув «BFM TV», французький супутниковий канал, що транслює французькі новини по всьому світу. У Франції ще не було сьомої ранку, а журналісти «BFM» уже «відкопали» відеозапис з камер спостереження аеропорту Париж-Північ, які зафіксували момент катастрофи. Самого зіткнення не було видно через те, що український лайнер налетів на снігоочисник у північно-східному куті аеропорту, вдалині від терміналів, а камери, що «наглядали» за наземними об’єктами, не захоплювали всього летовища. На чорно-білому ролику, що тривав не більше шести-семи секунд, було показано, як уздовж смуги і по руліжних доріжках розлітаються палаючі уламки: на передньому плані, шалено обертаючись, пролітає ніс літака, на задньому тлі, немов комети з хвостами з чорного полум’я, мчать шматки, вирвані вибухом із центральної частини фюзеляжу. Падає сніг.

Анатолій Рева пересилив бажання вимкнути телевізор.

Відео з камер спостереження повторювали без упину, голос за кадром понуро бубнів:

— Le premier avion acheté par la compagnie aérienne française en Ukraine a frappé la catastrophe ayant volé moins de 10 heures. 48 des 52 passagers et members d’équipage sont morts[61].