Годинники

Жоден годинник на острові Пасхи не працює. Я помітив це відразу на виїзді з аеропорту. Пізніше під час прогулянок у Ханга Роа, я натикався на інші годинники, стрілки яких також лишалися нерухомими. Я не знаю, чи це пов’язано з якоюсь аномалією, чи часомірами на вулицях ніхто не опікується. Втім, такий стан справ повністю відповідає загальному настрою острова. На Те Піто о Те Хенуа час просто відсутній…

Електрогенератори

До появи перших туристів більшість населення Рапа Нуї не знали, що таке електроенергія. Кілька генераторів невеликої потужності були завезені на острів всередині ХХ століття, користувалися ними переважно представники чилійської влади. Сьогодні на острові організовано звичне для розніжених гостей із материка централізоване електропостачання. Весь Ханга Роа обплетений, наче чорною павутиною, лініями електропередач.

Для забезпечення остров’ян електричною енергією працює потужна дизельна електростанція. Щоправда, мені так і не вдалося її розшукати… На всі мої розпитування рапануйці або ж розводили руками, або казали, що вона (електростанція цебто) десь є, але де, вони не знають. Все, що мені вдалося вивідати, це те, що станція складається з двох дизель-генераторів, один з яких є основним, інший - резервним. Усміхаючись, остров’яни розказували, як рік чи два тому основний «дизель» вийшов з ладу. Себто, під час мого перебування на острові працював запасний генератор. На моє питання, коли відремонтують зламаний агрегат, вони ще ширше всміхалися і з радісно заявляли: «Відремонтують». Коли ж я продовжував допитуватись, що буде, коли раптом і другий генератор поламається, рапануйці знову розводили руками, мовляв, якось воно буде, століттями жили без електрики - і ніхто не скаржився. А поки друга динамо-машина крутиться, то нема чого дурницями голову заморочувати.

Аеропорт

Аеропорт острова Пасхи називається Матавері. Ця назва походить від імені невеликого поселення, розташованого на південь від Ханга Роа, в якому колись жили представники клану Хаумоана.

Матавері є найбільш віддаленим аеропортом світу. Його злітна смуга сягає в довжину 3318 метрів і є третьою по величині серед аеропортів республіки Чилі. Її збудували у 1966-му американці. Зрозуміло, американці ніколи нічого просто так не роблять, тому посадкова смуга проектувалася з таким розрахунком, щоби у випадку екстреної ситуації на ній зміг приземлитися космічний човник «Space Shuttle». Матавері - єдиний аеропорт, здатний прийняти «шатл» у випадку аварійної посадки в цій частині світу.

Аеропорт має два власні генератори (як і в Ханга Роа - один запасний та один робочий), які не зв’язані з електричною мережею міста. Ці генератори постійно підтримуються у робочому стані. Проте Ана Марія якогось вечора повідала мені вельми цікаву й незвичайну історію про те, як років з п’ять тому перед самим приземленням літака з Чилі обидва аеропортові генератори одночасно вийшли з ладу, залишивши летовище та вишку диспетчера без світла. Диспетчерська вежа тоді працювала в буквальному сенсі на батарейках: життєво важливі прилади, необхідні для того, щоб літак міг «бачити» та «чути» аеропорт, підключили до переносних елементів живлення. Значно гіршими були справи з посадковою смугою, адже заводити на посадку у повній темряві трьохсоттонний «Boeing-767» було б повним безумством. Утім, рапануйці не розгубилися. Зібрали машини з усього острова, вишикували їх у два ряди вздовж злітної смуги, після чого ввімкнули світло фар та освітлення у кабінах…

Велетень-літак успішно приземлився, і схоже, то було найбільш екстравагантне приземлення за всю історію авіації.

Особливості перельоту на острів Пасхи

Першим рейсовим літаком на маршруті «Сантьяго-де-Чилі - острів Пасхи» став чотиримоторний турбогвинтовий «McDonnell Douglas DC-6» американського виробництва. Весь переліт тривав тоді вісім-дев’ять годин. Згодом «ДіCі шостий» замінили на реактивний «Boeing-707», який з середини 90-х років минулого століття поступився місцем більш досконалому та високотехнологічному «Boeing-767». (Усі авіаперевезення здійснювалися і здійснюються під кольорами чилійської «LAN Airlines».)

«ДіCі шостий» та «Boeing-707» мають по чотири двигуни (перший - турбогвинтові, другий - турбореактивні). Наявність чотирьох моторів тривалий час була обов’язковою для далекомагістральних літаків, оскільки при раптовій поломці одного з двигунів лайнер може продовжувати політ в нормальному режимі на трьох інших. Зі зростанням потужності та надійності авіаційних двигунів, від такої компоновочної схеми відмовились, і сучасний «Boeing-767» має лише два двигуни.

Однак, виникає логічне питання: що робити, коли під час польоту над океаном відмовить один з двигунів 767-го? Можна поставити це питання керівникам, менеджерам по зв’язках з громадськістю чи інженерам корпорації «Boeing». Будьте певні, вони тоді в один голос загорлають про те, що їхні літаки є надзвичайно надійними машинами, вихід з ладу одного з двигунів практично неможливий, перед вами махатимуть папірцями, де буде статистично доведено, що коефіцієнт аварійності авіалайнерів корпорації становить один інцидент на два мільйони вильотів, і т. д. і т. п. Та все ж, що робити, коли отой один із двох мільйонів випадків припав саме на політ до острова Пасхи?… Сумніваюсь, що «боїнгівські» специ промурмочуть щось путнє у відповідь на таке каверзне питання.

Особисто я в такій ситуації пораджу молитися. Щиро, палко і гбряче. Авіаційні фахівці можуть запропонувати тугіше затягти паси на надувному жилеті, підготуватися до аварійної посадки на воду і… молитися. Щиро, палко і гаряче. Якщо вам пощастить і літак не рознесе на друзки під час ковзання по поверхні води (насправді сучасні реактивні лайнери не проектуються для посадки на воду, окремі успішні приводнення пасажирських літаків є рідкісними винятками, що трапляються лише завдяки щасливому збігові обставин, феноменальній майстерності та сталевій витримці пілота), то тоді хутенько надувайте жилет, лізьте на гумовий човен-трап і гребіть на веслах до острова Пасхи чи до чилійського берега - куди там буде ближче.

Певна річ, я дещо перебільшую небезпеку, позаяк 767-ий навіть на одному двигуні має всі шанси дотягти до аеропорту. А проте під час перельоту на острів Пасхи спливає ще один нюанс, значно серйозніший та дійсно небезпечний. Пов’язаний він із відсутністю запасного аеропорту. Уявіть собі ситуацію: скажімо, якогось дня ви вилітаєте у своїх справах з Києва до Франкфурта. При підльоті до аеропорту призначення погода різко псується, літак трясе, наче в пропасниці. Сила вітру перевищує допустиму льотними правилами, і про успішне приземлення не може бути мови. Втім, хвилюватися нема чого: диспетчерська служба у Франкфурті розвертає авіалайнер і спрямовує його до Кельна. Або до Штутгарта, Лейпціга, Нюрнберга чи Бремена, словом, до найближчого аеропорту, який зможе без зволікань прийняти літак. Реактивник завжди несе з собою достатньо палива, аби дотягти до такого ось backup-аеропорту. Тож літак робить невеличкий гак і, минаючи непогоду, сідає в іншому місті. Нині скрізь, куди не поткнись, є аеропорти-сусіди, де можна пошукати кращих погодних умов і благополучно приземлитись.

А тепер уявімо подібну ситуацію для рейсу «Сантьяго - острів Пасхи». Найближчим запасним аеропортом під час такого перельоту є… аеропорт Сантьяго. На такий славний «гак» палива в літаку нізащо не вистачить. Це означає одне: авіалайнер мусить приземлятися на острові. Гроза, буревій, шторм чи тропічний ураган - ніщо не має значення. Бодай і Рано Кау, давно згаслий вулкан у південній частині острова, здумає знов скропити околиці лавою, літак однаково повинен сідати в Матавері. Без варіантів.

Радіо, телебачення та Інтернет