Власного телебачення острів Пасхи не має. За весь час візиту я так і не побачив жодного телевізора.

Інтернет на острові присутній. Десь на центральній вуличці Ханга Роа я, пригадую, примітив кафе з двома рядами столів, заставлених старенькими комп’ютерами з допотопними ламповими моніторами. Вивіска над входом закликала відвідувачів, пропонуючи безкоштовний доступ до світової мережі. Втім, я не знаю жодного остров’янина чи туриста, який під час перебування на Рапа Нуї користувався б Інтернетом. Причина - в непередаваній флегматичній атмосфері острова. Вже через кілька днів з моєї голови вивітрилися всі думки про справи та проблеми, які ненастанно чекали на материку. Все, що стосувалося роботи, почало здаватися дріб’язковим, тупим до неможливого, дратівливо безглуздим і вкрай непотрібним. На четвертий чи п’ятий день я зловив себе на думці, що мене більше не цікавить, чи існує ще той далекий світ, з якого я прилетів. Іноді мені здавалося, що той світ справді перестав існувати. А хіба потрібно зв’язуватися з тим, чого не існує?…

Зате на острові Пасхи є аж дві власні радіостанції. Одна з них пропонує слухачам стандартний набір інформаційних та розважальних програм, інша - безперервно транслює… пташиний спів.

Собаки острова Пасхи

Усі рапануйські собаки навдивовижу привітні та компанійські. Їхня доброзичливість проявляється найрізноманітнішими способами. Варто вам присісти перепочити на якесь поліно при дорозі, аж вас тут-таки оточить ціла зграя патлатих собацюр, які почнуть тицькати вологими носами у долоню, вимагаючи, щоб їх негайно погладили.

Жоден пес з острова Пасхи не має хазяїна, собаки належать одразу всім, відразу цілому острову. Причому, судячи зі ставлення рапануйців до своїх улюбленців, мине ще кілька років і кудлатим дозволять брати участь у виборах мера Ханга Роа.

Проте, існує одна ситуація в повсякденному житті острова, коли рапануйці змушені утискувати права своїх улюбленців.

Котедж, де ми з Яном спинилися, знаходився за межами Ханга Роа. Щоранку, щоби дістатися до селища, нам доводилося тюпати хвилин десять по дорозі, що пролягає вздовж злітної смуги аеропорту. Тож прогулюючись якогось дня в напрямку Ханга Роа, я був здивований, почувши постріли над летовищем. Миттю втягнувши шию в плечі, я вскочив у найближчі кущі, а потім обережно підкрався до дротяної загорожі аеропорту. Переді мною постала дивна картина: гарний зелений джип з яскравими червоними блималками носився туди-сюди навколо злітної смуги. В кабіні сидів чоловічок у сірій уніформі та кепці, який однією рукою стискав кермо, а в іншій тримав крупнокаліберний чорний дробовик, час від часу гахкаючи ним у повітря. Після кожного пострілу з кущів, що тягнуться обабіч бетонної смуги, вискакували собачки всіх мастей та розмірів, сердито дзявкали на джип і, вряди-годи обурливо підвиваючи, драпали до виходу з Матавері. Таким чином перед приземленням кожного літака спеціальна служба розганяла собак зі злітної смуги аеропорту, аби якусь шавку, котра здуру надумає покусати літак за шасі, ненароком не засмоктало в турбіну.

Потому насуплені барбоси, сумовито опустивши хвости, безперестану скаржачись один одному на свою лиху долю, збиралися гуртом на узбіччі дороги на Ханга Роа і з непередаваним сумом на витягнутих мордяках спостерігали з-за дротяної огорожі посадку білосніжного красеня «Boeing’а».

Інші тварини та птахи

Острів Пасхи ніколи не був раєм для диких тварин. Останні дослідження виявили: фауна острова ще бідніша за флору, постраждалу внаслідок екологічної катастрофи, що стала закономірним результатом бездумного використання природних ресурсів ізольованої екосистеми. Тому нині тварин на Рапа Нуї практично не лишилося. Зрідка посеред прибережних скель можна надибати самотнього краба чи морську черепаху.

Колись на невеликих острівцях, Моту Іті та Моту Нуї, що лежать за кілометр на південь від острова, відразу за кратером Рано Кау, гніздилися 25-30 видів морських птахів. На сьогоднішній день лишилося тільки п’ять з них, серед яких найчастіше можна зустріти фрегатів (Fregata minor), олуш (Sula dactylatra) і таваке або червонохвостих тропічних пташок (Phaeton rubricauda).

У давнину рапануйці розводили курей і… щурів. Щоправда, після появи європейців, місцеві щури були повністю винищені завезеними корабельними пацюками.

У другій половині XIX століття чилійці завезли на острів овець, проте на сьогоднішній день у домашньому господарстві перевагу надають коровам. Крім того, Рапа Нуї буквально запруджений дикими кіньми - здичавілими нащадками кількох перших шкапин, завезених сюди європейцями, які прекрасно прижилися в рапануйських преріях. Я на власні очі переконався, що на сході та на півночі острова блукають цілі табуни диких коняк, лякаючи самотніх туристів.

Рослинність

«The country appeared barren and without wood[25]», - писав про острів Пасхи Джеймс Кук. Флора острова дійсно дуже бідна: спеціалісти нараховують не більше тридцяти видів рослин, переважна частина яких потрапила сюди з Океанії, Америки та Європи. Щоправда, розкопки показали, що тисячу років тому на Рапа Нуї буяли розкішні тропічні ліси, як і на більшості островів Океанії. Втім, між IX та XVII століттями відбувалась активна вирубка дерев, що спричинило зникнення лісів на острові. На сьогоднішній день більша частина Те Піто о Те Хенуа - це горбисті прерії, зарослі невисокою, але густою травою, лиш у центральній частині острова проростає невеликий лісовий масив, який був посаджений на початку XX століття, а коло пляжу Анакена простягається шикарний пальмовий гай.

Печери

Завдяки вулканічному походженню острів Пасхи буквально нашпигований печерами різноманітних форм та розмірів. У давнину після кожного виверження вулканічна магма, стікаючи схилами вулкана, перемішувалась з наносними породами та вулканічним пилом від попередніх вивержень і дуже швидко застигала, перетворюючись на камінь. З часом м’які породи та спресований пил вимивалися під дією морських хвиль (в прибережних районах) чи дощової води (ближче до центру острова), залишаючи по собі нічим не заповнені скелясті порожнини.

В центральній частині острова Тур Хейєрдал знайшов кілька печер практично ідеальної сферичної форми з неймовірно гладкими, наче відполірованими стінами. Такі гроти утворювались і внаслідок вулканічних вивержень - завдяки скупченню газів, що не встигали вийти на поверхню крізь розплавлену магму. Через це острів Пасхи сильно нагадує шматок голландського сиру.

Печер насправді дуже багато. Ми з Яном навіть і не думали навмисне шукати й спускатися в гроти, одначе на південній та східній сторонах острова Пасхи вони трапляються чи не на кожному кроці. Більшість з них не більша за звичайну кімнату, деякі заледве вміщають одну людину, проте окремі печери є просто велетенськими і простягаються під землею на сотні метрів. Нині перед найбільш віддаленими й заплутаними катакомбами встановлено спеціальні знаки, що попереджають про небезпеку самовільного спуску. Сучасні остров’яни можуть пригадати не один випадок, коли котрийсь із туристів вирушав на прогулянку в печери (причому, постійно чомусь говорять про японських туристів) і більше його ніхто не бачив.

Древні рапануйці використовували печери для зберігання родових каменів та усіляких інших цінностей. Ще й досі більшість підземних сховків мають назви, що відповідають імені роду чи сімейства, якому вони належали. Місце розташування таких родових склепів було великою таємницею і передавалося у спадок лише членам сімейства. Приводити чужинця в родову печеру забороняли суворим табу. Навіть у часи відвідин Тура Хейєрдала аборигени ще вірили, що чужинця, який ризикнув порушити табу, а також того, хто виказав розташування своєї печери, чекає миттєва смерть. Пізніше, коли будівників моаі винищили і на Рапа Нуї почалася ера міжусобних воєн, занепаду та канібалізму, печери використовували як сховища від ворога.