Питна вода

Через невеликі розміри острова морська вода просочується вглиб суходолу, змішуючись з підземними водами, внаслідок чого прісноводних криниць на острові нема. Єдиним джерелом прісної води на Рапа Нуї є озера дощової води у вулканічних кратерах Теревак (Рано Рараку та Рано Ароі) та у кратері Рано Кау. Після початку туристичної ери на острові збудували очисну станцію і проклали водопровід, однак водопостачання і далі залежить від кількості опадів.

У XVIII-XIX століттях існувало кілька прісноводних джерел, що протікали не через поверхні острова, а під водою неподалік прибережних скель. Місцеві мешканці знали про ці джерела і нерідко пірнали з глеками в океан, аби набрати прісної води. Через що складалося враження, ніби вони п’ють солону морську воду.

Їжа

Нині на острові можна дістати будь-який харч, аби тільки грошей вистачило, оскільки продукти, які не вирощуються безпосередньо на острові Пасхи, коштують дуже дорого. Втім, якщо ви не гурман, раціону, запропонованого самим Рапа Нуї, повинно бути цілком достатньо: курячі яйця, куряче м’ясо, солодка картопля, хліб, коров’яче молоко, сир, дині, кавуни, авокадо і, звісно, риба. Фактично, риба - то єдиний харч, який рапануйці готові віддати майже задарма. За сім днів на острові Пасхи я ум’яв стільки тунця, скільки, певно, не спожив за все своє життя. Я їв тунця смаженого й вареного, їв котлети з тунця, суші з тунцем, навіть сандвічі на сніданок можна було замовити з тунцем.

Мова

На острові користуються двома мовами: іспанською (яка є офіційною) та рапануйською, що майже не змінилася з часів прибуття перших європейців.

Короткий словник мови рапануї

Аху - платформа, складена з каменів, олтар, на якому встановлювали моаі.

Моаі - висічені з каменю грандіозні статуї з довгими вухами та складеними на животі руками.

Пукао - «шапка» або «корона» моаі, видовбана з червоного вулканічного каменю.

Піпі Хореко - кам’яні карби (знаки), що позначали межі земляних наділів.

Тахета - кам’яна чаша для води.

Аку-аку - привид, дух.

Харе - будинок, житло.

Ана - печера.

Аванґа - кладовище.

Уму - домашнє вогнище.

Манавай - загорожа.

Тэпа - вишка для спостережень.

Рано - озеро у кратері вулкана, рідше - кратер.

Вака - каное.

Вака ваеро - королівське каное.

Іка - риба.

Хеке - восьминіг.

Мангай - риболовний гачок.

Пікеа - краб.

Кахі - тунець.

Мангу - акула.

Моаі

Моаі - неймовірні кам’яні велетні - найбільша загадка острова Пасхи. Загальна кількість моаі на острові - 887 штук. Щоправда, тільки 288 з них повністю завершені, доставлені до аху та встановлені на платформи. 397 статуй лишилося в «майстерні» Рано Рараку. Ще 97 моаі лежать повалені по дорозі до своїх аху. Решта сильно зруйновані та розкидані на узбережжі.

Моаі різняться за величиною. Загалом вага однієї статує не перевищує двадцяти тонн, а висота в середньому сягає шести-восьми метрів. Проте є набагато більші екземпляри. Наприклад, у каменоломні Рано Рараку знаходиться незавершена скульптура висотою 20 метрів і вагою 170 тонн.

Всі моаі, котрі були підняті на аху (за винятком тих, що стоять на аху Аківі в центрі острова), повернуті спинами до моря. Щоправда, тут слід зробити уточнення: їхнє положення точно встановити неможливо, оскільки внаслідок війни між кланами у XIX столітті всі статуї були повалені. Приблизно півсотні з них на сьогоднішній день реконструйовані на аху в різних частинах острова. Двічі проїхавшись вздовж південного та східного берега, я ретельно відзначав імовірне положення моаі на аху. В результаті я відшукав дві (можливо, три) статуї, які у вертикальному положенні розміщалися боком, а не спиною до моря. При цьому я зауважив іншу цікаву закономірність: всі статуї були не просто розташовані спинами до моря, вони стояли обличчями до кратера Рано Рараку, з якого їх було вирубано. Така гіпотеза пояснює той факт, чому кілька статуй на узбережжі були повернуті боком до моря. Триста років назад кам’яні велетні в усіх частинах острова дивилися прямісінько на кратер, немов чогось очікуючи…

Чим же були моаі? Для чого вони призначалися?

Одна з гіпотез стверджує, що монументи символізують померлих предків, переважно царів, а розмір статуї та її пукао залежають від досягнень померлих вельмож. Згідно з іншою теорією, кам’яні велетні могли бути символами могутності окремих кланів або ж просто будувалися на честь їхніх правителів. Припущень та здогадок дуже багато, однак жодна з них не дає точного уявлення про призначення моаі, оскільки ті остров’яни, яких застали на острові Пасхи Роггевен, Ґонзалес та Кук, самі не знали, для чого служать монолітні титани на узбережжі. Вони не поклонялися кам’яним ідолам. Для них моаі просто були. Іншими словами, рапануйці не надавали їм значення.

На початку XX століття, будучи вельми здивованим підвищеною цікавістю британців до кам’яних гігантів, хтось із місцевих підійшов до Кетрін Рутледж під час того, як вона обміряла один із загадкових монументів, і здивовано запитав:

- А у вас у Лондоні хіба немає моаі?…

Найбільш знамениті моаі

Найбільший моаі розташований в каменоломні Рано Рараку. Його називають Гігантом (El Gigante). Він має висоту 21,6 метрів і важить 160-180 тонн. Робота над ним так і не була завершена.

Найвищий моаі, що коли-небудь був піднятий на аху, знаходиться на аху Те Піто Кура і зветься Паро. Його висота становить 9,98 метрів, а вага - 74 тонни. В даний момент велетень лежить повалений.

Найменший моаі розташований на схилі вулкану Пойке. Його висота усього 1,13 метри.

І ще раз люди…

На сьогодні від злодійкуватості, описаної Роггевеном та Куком, не лишилося й сліду. Я з певністю заявляю, що рапануйці - найбільш приязний та доброзичливий народ на планеті. Кожен остров’янин щоразу тепло вітався зі мною, де б ми не здибалися - в полі, біля аху, на пляжі чи в супермаркеті, - наче я його найближчий родич.

Хто вони і звідки?

Старий чоловік на ім’я Хуан Круз Нуку Вавара[26] знав про племена давніх часів. Його очі були дуже світлі.

Нуку сказав мені таке[27]:

«Te tangata o te mata o te nohonga tuai tangata ritorito, puoko tea; ina he tangata uriuri»[28].

Легенда про племена давніх часів,

записана зі слів Матео Верівері

…У нього ми спитали, для чого призначався цей олтар.

- Це harй-a-tй-atua. Тут наші праотці вшановували богів.

- Яких богів?

- Людей, що припливли здалеку на кораблях. Вони мали рожеву шкіру. І вони сказали, що вони - боги…

Кетрін Рутледж,

«Таємниця острова Пасхи»

Спітнілий і захеканий я підійшов до дверей. Антропологічний музей імені патера Себастьяна Енглерта розташувався доволі далеко на півночі, за межами Ханга Роа, навіть далі, ніж аху Тахай. Увесь шлях ми з Яном чимчикували пішки, попри те, що два чи три рази запопадливі остров’яни, що сунули на своїх трафаретних джипах «Suzuki» в одному з нами напрямку, хотіли нас підкинути.

Отже, я рішуче вступив у приміщення і обдивився навкруги. Музей складався лише з двох кімнат, сполучених просторим коридором з широкими вікнами. Ліворуч від входу тулилася невелика будка, в якій молода чилійка продавала квитки, трохи далі за нею починалось приміщення, де розташовувався власне музей. Кімната праворуч була заставлена стелажами з книгами і правила одночасно за бібліотеку та книжковий магазин, де всі книги були виключно про острів Пасхи.