побачив запорожців і не став для Січі тим, чим пізніше

стали Дунай і Кубань.

24 жовтня 1737 року Григор подав на ім'я першого

міністра Франції кардинала Флері меморіал, в якому,

передбачаючи майбутню політику Росії, писав: «Вза-

галі традиції царя Петра кермують і кермуватимуть

ще довго московською політикою, а ці традиції спрямо-

вані на знищення Туреччини й Польщі та на гегемонію

в північній Європі. Козацька нація під проводом її вож-

дя Мазепи свого часу зрозуміла цю небезпеку й хотіла

протиставити деспотичній експансії царя свої вільно-

любні традиції, але невблаганна й нещасна фортуна не

дала змоги довести до кінця цей проект, від здійснення

якого ціла Європа тільки виграла б. Історія Москов-

щини вчить нас, що навіть за часів царя Івана Васи-

льовича, коли найтемніше варварство панувало в тій

країні, московська політика намагалася здобути Бал-

тику, Каспійське та Чорне море й що цар Петро вико-

нує лише те, про що мріяли його попередники».

У своїх пам'ятних записках і донесеннях фран-

цузькому уряду Григор Орлик дав довгостроковий

прогноз петровської політики. Цей прогноз був ви

97

користаний при створенні «Тестамента царя Петра»

(тестамент

духовний заповіт). Автор тестаменту

невідомий, можливо це був офіційний публіцист На-

полеона І (1769-1821) Лесюр, який опублікував його у

своїй праці «De la politique et des progrès de la puissa-

nce russe» (Paris, 1811).

Ось текст цього апокрифічного документа:

«1. Тримати російський народ у стані безперерв-

ної війни, аби не дати згаснути войовничому запалові

російського жовнярства. Відпочинок давати тільки

для того, щоби поліпшити державні фінанси, зміц-

нити армію і вибрати вигідну хвилину для нападу.

В той спосіб робити, аби мир служив війні, а війна

миру, і то завжди в інтересі поширення добробуту.

2. При кожній нагоді втручатися у справи євро-

пейських держав, особливо ж Німеччини, котра тим

більшу і безпосередню має вагу, чим до неї більше на-

ближатися.

3. Розділити Польщу, підтримуючи в ній вну-

трішні заколоти і постійні чвари. Вельмож здобува-

ти собі золотом, впливати на сейми, деморалізуючи

їх, аби мати вплив на вибори королів. Увести в Поль-

щу російське військо і тримати доти, поки тра-

питься нагода залишити його там назавжди.

4. В торгівлі шукати зв'язків насамперед з Англі-

єю, бо та держава найбільше нас потребує для сво-

го флоту і може бути найбільш корисною для побу-

дови нашої.

5. Безупинно розширювати державні межі вздовж

Балтики на північ, а вздовж Чорного моря на південь.

6. Наблизитися, де тільки можна, до Царгорода й

98

до Індії. Хто там запанує, той стане дійсним воло-

дарем світу. З цією метою підбурювати до війни то

проти Туреччини, то проти Персії. Побудувати ка-

равели на Чорному морі, поступово заволодіти тим

морем, рівно ж Балтійським, бо вони необхідні для

досягнення того проекту. Коли ж буде можливим —

відновити через Сірію колишню торгівлю з Ліваном і

підступити аж до Індії, котра є коморою світу. А як

там будемо, тоді обійдемося без англійського золота.

7. Підтримувати дбайливо союз із Австрією. Вда-

вати, що підтримуємо її наміри, аби перебрати вла-

ду над Німеччиною, а другою рукою підбурювати про-

ти неї амбітність німецьких князів. Подбати, щоб

вони обидві звернулися до Росії за допомогою і вста-

новити над її землями протекцію, яка буде підготов-

кою до майбутнього панування над ними.

8. Підготовити австрійського короля, щоб він про-

гнав турків з Європи, а коли завоює Царгород, то ней-

тралізувати його, або втягнути у війну зі старими

європейськими державами, або відступити йому ча-

стину, ним завойовану, щоб пізніше те забрати.

9. Коли Швеція буде розчленована, Персія пере-

можена, Польща підкуплена, Туреччина завойова-

на, наше військо об'єднане, Чорне і Балтійське моря

перебуватимуть під охороною наших кораблів, от

тоді треба дуже обережно запропонувати кожному

зокрема, насамперед урядові версальському, потім

урядові віденському, поділити з ним владу над сві-

том. Як один з них прийме пропозицію, що станеть-

ся з певністю, коли підлестити їх амбіції й самолюб-

ство, тоді використати його на те, щоби знищити

99

іншого. Потім знищити і того, що лишиться в бо-

ротьбі, наслідок якої не підлягатиме жодним сум-

нівам, бо Росія тоді безроздільно володітиме цілим

Сходом і великою частиною Європи.

10. В тім разі, що, зрештою, не є правдоподібним,

коли б вони обоє відмовилися від російської пропозиції,

то треба зробити так, щоб між ними виникли свар-

ки й вони вичерпали себе взаємно у боротьбі. Тоді в рі-

шучу хвилину Росія навалиться на Німеччину зі сво-

їм військом, яке приготує заздалегідь. У той же час у

Росії будуть два сильні воєнні флоти Чорного і Бал-

тійського морів. Просуваючись Середземним морем і

океаном, ті орди заллють Францію з одного боку, а Ні-

меччину з другого. А як ті дві країни будуть перемо-

жені, то решта Європи піде під ярмо легко і без опору.

У той спосіб можна і належить підкорити Європу».

На початку 40-х років Франція на деякий час від-

мовилася від активної антиросійської політики і Гри-

гор присвятив себе військовій службі. З 1742 року брав

участь у війні за австрійську спадщину (1740-1748)36.

Коли він перебував в армії, 26 травня 1742 року в Яссах

помер Пилип Орлик, який був для нього не тільки бать-

ком, а й другом, порадником і керманичем. Молдавсь-

кий господар Костянтин Маврокордато, який високо

шанував гетьмана, влаштував йому пишний похорон.

Наприкінці 1743 року Григор приїхав із діючої ар-

мії і почав шукати архіви батька, які мали першочер-

гове значення для України і Франції, але знайшов не

всі документи, частина їх зникла назавжди.

У 1744-1747 роках Орлик брав участь у захопленні

Вайсенбурґа, воював під Пафойфеном, Монсом і Шар-

100

Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах _26.jpg

леруа, був при облозі Намюра й Року, брав участь у

битві під Лявфельдом.

За великі заслуги перед Францією в жовтні 1744

року Людовік XV нагородив Орлика орденом Святого

Людовіка і щорічною пенсією 800 ліврів.

3 грудня 1747 року у Версалі в присутності короля й дво-

ру граф Григор Орлик одружився з панною Луїзою-Оле-

ною ле Брюн де Дентевіль, що походила із стародавнього

французького шляхетного роду, який був посвоячений з

родинами Куртенуа та Рошешуар, свояками короля.

Придане дружини дало змогу Орлику екіпірувати

драгунський полк «Royal suèdois» («Королівські шве-

ди»), командиром якого він став. Полк стояв у Лотарингії

в Комерсі поблизу замку Дентевіль. Один півескадрон

полку був із запорожців. У полку служили племінники

Григора, діти його сестри Анастасії і шведського гене-

рала Штайнфліхта, Карл і Пилип Штайнфліхти.

Замок Дентевіль.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: