90
Тоді ж він зустрічався з Вольтером, який жив неда-
леко від Орликів у замку Сіре, що належав маркізі де
Шатле. Орлик і Вольтер мали велику симпатію один
до одного. Вольтер подарував Орлику розкішний ав-
торський примірник «Історії Карла ХІІ, короля Шве-
ції», який зник після Великої французької революції.
З початком 50-х років Григор знову підняв у фран-
цузькій політиці українське питання. Він увійшов до
складу особистої таємної дипломатичної служби ко-
роля Людовіка XV «Secret du roi» («Секрет короля»),
де керував «Українським відділом». Головним завдан-
ням «Secret du roi» був підрив могутності Росії і недо-
пущення її експансії в Східній Європі. При вирішен-
ні цього завдання провідна роль відводилася Україні.
У 1755 році «Secret du roi» і сам Людовік XV висуну-
ли кандидатуру Орлика на посаду французького ам-
басадора в Стамбулі, але Росія і Австрія були проти
цього і Григор відмовився від цієї посади, порадивши
її великому прихильнику незалежності України Шар-
лю де Вержену.
Коли почалася Семилітня війна (1756-1763)37, Ор-
лик виїхав до театру військових дій і брав участь у
битві під Росбахом у Саксонії, був у боях при Цімдер-
гафені й Лютцельберзі.
1 січня 1759 року французькі війська окупували
Франкфурт-на-Майні, тоді вільне місто. На чолі оку-
паційної армії стояв маршал Віктор Франсуа де Бро-
льо, одним із його помічників був Григор Орлик. 13
квітня 1759 року війська прусського короля Фридри-
ха Великого (1712-1786) підійшли до містечка Берґе-
на (дві милі від Франкфурта-на-Майні). Від битви під
102
Берґеном залежала доля
Франконії. Битва почала-
ся о восьмій годині ранку
13
квітня. Лівим крилом
французької армії коман-
дував Орлик. Французи
отримали блискучу
пере-
могу, то була перша ве-
лика перемога в цій війні.
У своїй реляції до коро-
ля Людовіка XV маршал
де Брольо підкреслив, що
долю битви вирішив
Ор-
лик. У цій битві Орлик був
тяжко поранений кулею в
Маршал Віктор Франсуа
шию. 25 квітня посланець
де Брольо (1718-1804).
привіз із Версалю нагороди. Найвища була для Орли-
ка,
король зробив його генерал-поручиком. Попере-
ду був маршальський жезл. Але не судилося. 1 серпня
1759 року в битві під Мінденом (Вестфалія, Німеччи-
на) він був смертельно поранений і цього ж дня граф
Григор Орлик, генерал-поручик, генерал-ад'ютант
польського короля Станіслава Лєщинського, кавалер
шведського ордена Меча і французького ордена Свя-
того Людовіка, національний герой Франції помер від
ран у діючий армії біля Міндена на Рейні. Місце його
поховання невідоме.
Після смерті графа Орлика король Людовік XV пи-
сав до його вдови: «Мадам! Я втратив досконалого
шляхтича, Франція — сміливого і видатного генера-
ла, ім'я якого залишиться в славетних анналах армії.
103
У безмежному горі, що Вас спіткало, знайдіть розва-
гу в цьому моєму признанні, що пан граф Орлик помер,
як личить помирати людині його роду й гідності».
Графиня Олена Орлик ле Брюн де Дентевіль помер-
ла 12 грудня 1775 року. Дітей Орлики не мали, і замок
перейшов до нащадків брата Олени.
На честь Григора Орлика летовище під Парижем
названо його ім'ям — Орлі.
104
ВОЛЬТЕР
105
(1694 — 1778)
французький письменник, філософ, історик
Серце Вольтера належить Фран-
ції, а його ідеї — всьому світу.
Крилата фраза
Чим люди освіченіші, тим вони
вільніші.
Вольтер
Серед
видатних
дія-
чів
французького
Про-
світництва
18-го
століт-
тя провідною постаттю був
письменник,
філософ
та
історик Вольтер, який сво-
їми творами створив систе-
му
поглядів політичного і
релігійного
вільнодумства,
діставшого
назву
воль-
тер'янства. Його творчість
відіграла значну роль в
ідейній підготовці Вели-
кої
французької
револю-
ції 1789-1794 років та в розвитку
світової
прогресив-
ної думки.
Вольтер народився 21 листопада 1694 року в Пари-
жі в родині нотаріуса Франсуа Аруе, його справжнє
ім'я Франсуа Марі Аруе, Вольтер — псевдонім. Мати,
106
Маргарита Домар, походила з дрібних дворян. Через
декілька років після народження сина вона померла і
в дитячі роки його виховував абат Франсуа де Шато-
неф, близький родич родини Аруе.
Хлопчик рано виявив обдарованість, вже в п'ять ро-
ків почав складати вірші. Коли Франсуа Марі мину-
ло десять років, його віддали у престижний єзуїтсь-
кий колеж Людовіка Великого, де він вчився сім років.
Вчився відмінно, звернувши на себе увагу витончени-
ми жартами, дотепністю, вигадками, задиркуватістю.
Після закінчення колежу (1711) на вимогу батька
вивчав юриспруденцію, але невдовзі залишив учбо-
ві заняття і почав літературну діяльність. Його лірика
була сповнена матеріалістичними та атеїстичними іде-
ями, містила в собі випади проти королівського двору.
У травні 1717 року за вільнодумство та сатиричні
вірші на регента Франції герцога Орлеанського моло-
дого поета ув'язнили в Бастилію. В тюрмі, де його утри-
мували одинадцять місяців, він пише трагедію «Едіп»
і поему «Генріада». Звільнившись з ув'язнення видає
«Едіпа» і вперше підписується іменем Аруе де Воль-
тер. У 1718 році п'єса «Едіп» була поставлена в Пари-
жі і мала великий успіх. З цього часу Вольтер став зна-
менитим і на протязі шістдесяти років був провідною
постаттю французької літератури. Завдяки багатобіч-
ній обдарованості і колосальній працездатності, Воль-
тер виявив себе у всіх галузях літературної творчості,
розвитку філософської думки та історичних дослід-
женнях.
На початку 1726 року сталася словесна сутичка
Вольтера з впливовим аристократом де Роганом, який
107
привселюдно образив Вольтера, глузуючи з його не-
дворянського походження. За відповідь Вольтера —
«Пане, моє ім'я чекає слава, а ваше — забуття!» — ла-
кузи бундючного аристократа побили поета кийками і
він на собі зазнав, що таке соціальна несправедливість.
Вольтер намагався відомстити кривднику і викликав
його на дуель, але був заарештований і ув'язнений до
Бастилії. Невдовзі його випустили з в'язниці за умо-
вою, що він покине Францію. Наприкінці 1726 року
Вольтер виїхав в Англію і перебував у вигнанні біль-
ше двох років. Тут він познайомився з працями Джо-
на Локка, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона, Уільяма
Шекспіра. Його вразила політична система Англії, ан-
глійська демократія і особисті свободи людини, що різ-