портрет шанованого ним живописця за програмою на
звання академіка. На портреті
Яковлева
Левицько-
му близько 77 років, у нього погляд людини сповненої
енергії і невичерпного інтересу до життя.
Дмитро Григорович Левицький народився в Києві
близько 1735 року в родині потомствених священнос-
лужителів. Його батько Григорій Кирилович був па-
рафіяльним священиком Михайлівської церкви в селі
Маячка біля містечка Кобеляки на Полтавщині, куди
з Правобережної України у другій половині 17-го сто-
ліття переселився його предок священик Василь Ніс.
За легендою, яка ґрунтується на родинних пере-
казах, Григорій Кирилович Ніс навчався в Польщі у
Вроцлаві і в Київській академії. Навчаючись граверній
справі в Польщі, він змінив родове прізвище і став під-
писуватися Левицьким.
Згідно запису Київської духовної консисторії47 відо-
мо, що він здавав у найми свою парафію іншому свя-
щенику. Сам же мешкав у Києві у власному будинку на
Подолі і, як видатний гравер, створював високохудож-
ні гравюри для видань Києво-Печерської лаври48. Крім
граверних робіт, він за дорученням Синоду49 здійсню-
вав нагляд за художнім рівнем іконопису і розписом
церков і соборів Київської єпархії.
129
Достовірних відомостей про дитинство і юність Дми-
тра Левицького немає. Його першим учителем живопи-
су був батько. За легендою батько і син були запрошені
1752 року для участі у розпису Андріївської церкви50,
збудованій в Києві на Андріївській горі51 за проектом
архітектора В.Растреллі52.
Розпис церкви здійснювала «живописна команда»
при Канцелярії від будівництва під керівництвом ху-
дожника Вишнякова. У «команді» був відомий жи-
вописець-портретист Олексій Петрович
Антропов53,
який очевидно мав сильний вплив на вибір життєвого
шляху юним Дмитром.
Відомо, що Дмитро Левицький у 1758 році приїхав
до Петербурґа і став учнем, а потім помічником Антро-
пова в його приватній живописній школі. У 1762 році
він вже як самостійний художник брав участь зі своїм
вчителем у розпису тріумфальних воріт у Москві, збу-
дованих у зв'язку з коронацією Катерини ІІ.
До 1768 року Левицький перебував у Москві і пра-
цював як вільний художник. Про його діяльність у цей
період майже нічого невідомо. Тоді ж у Москві за осо-
бистим розпорядженням Катерини ІІ споруджено дві
церкви. Цим будівництвом імператриця відзначила
свій прихід до влади. Обидві церкви були збудовані за
рахунок державної скарбниці. Виконання іконостасів
Гофінтендантська контора у лютому 1767 року дору-
чила вільним живописцям — москвичу Василю Васи-
льєвському і киянину Дмитру Левицькому. У жовтні
того ж року замовлення, яке складалося із 73-х іконо-
писних образів, було виконано.
Приїхавши у січні 1768 року до столиці, Левиць-
130
кий створює портрети ад'юнкт-професора історичного
живопису Гаврила Козлова та його дружини, які були
представлені на академічній виставці 1769 року. За ці
портрети Дмитру Левицькому надали звання «при-
значеного» в академіки, тобто кандидата у повноправ-
ні члени Академії художеств. Це було офіційним виз-
нанням таланту художника, і з цього часу відбулася
різка зміна в його долі.
На академічну виставку 1770 року «вільний мало-
рус» — так його, українця, називали в документах —
представив шість портретів: Олександра Строганова,
Григорія Теплова, Олександра Кокорінова, Богдана
Умського, Християна Віргера і Никифора Сєзамова.
За портрет директора Академії художеств Олексан-
дра Пилиповича Кокорінова Левицькому надали зван-
131
ня «обраного», тобто по-
вноправного,
академіка.
У березні 1771 року Рада
Академії призначила його
керівником класу портрет-
ного живопису, а у жовтні
1776 року він став радни-
ком Академії.
Розквіт творчості худож-
ника розпочався з портре-
та Кокорінова (1769). Особ-
ливо плідним у творчості
став 1773 рік, коли були на-
писані портрети Дені Дідро
і Прокопа Демідова. Цьо-
Художник Д.
Левицький.
го ж року він започатковує
Портрет Дені Дідро.
1773рік.
132
цикл із семи портретів ви-
хованок Смольного інститу-
ту54 (1773-1776), який при-
ніс художнику славу. У цих
портретах Левицький пере-
дав на полотні світлий дух
радісної юності і неповтор-
ні риси вдачі кожної із семи
«смолянок». Про жіночі пор-
трети художник Костянтин
Коровін55 сказав: «Хіба не
поет Левицький? Які та як у
нього передані жінки!»
Портрети близьких ху-
Художник Д. Левицький.
дожнику людей зігріті ду-
Порт-
шевним теплом, вони захо-
рет невідомої у блакитній
плюють виразністю образів
сукні. 1784рік.
133
Українсько-французькі зв'язки
в особах, подіях та легендах
і правдивою передачею характерних особливостей. У
1779 році він створює «Портрет священика», прототипом
якого вважають його батька. За глибиною психологічно-
го вирішення він нагадує твори великого Рембрандта56.
Левицький захоплювався літературою і музикою і
вважався одним із найосвіченіших людей свого часу. Се-
ред його друзів були музиканти Марко Полторацький57 і
Євген Фомін58, поети Василь Капніст59, Гаврило Держа-
він60 і Іван Дмитрієв61, архітектор і поет Микола Львов62,
просвітитель Микола Новіков63 та багато інших видатних
діячів культури. Образи багатьох з них він залишив по-
томкам у своїх творах. З особливою любов'ю здійснений
портрет Миколи Новікова (1792), в якому відчувається
неординарна постать мислителя і діяча нового складу.
134
Чудова
ерудиція
з питань історії ми-
стецтва,
практики
сучасних йому за-
хід
ноєвропейських
шкіл і, насамперед,
особливостей
фран-
цузького
парадного
портрета
дозволили
Левицькому
розро-
бити свою систему
навчання, яка визна-
чила вимоги до май-
стерності та погляди
на мистецтво цілого
Художник Д. Левицький.
покоління
художни-
Портрет М. Новікова
ків-портретистів.
(1744-1818).
Левицький починав навчання своїх учнів з копію-
вання робіт кращих вітчизняних і західноєвропейсь-
ких майстрів. При цьому він домагався творчого зобра-
ження зразків, що копіювалися. Потім учні переходили
до створення оригінальних портретів. На цьому ета-
пі він навчав художників-початківців композиційній
побудові картини і пошуку в натурі тих притаманних
ознак, які роблять її образ неповторним, єдиним, тобто
передають характерні риси. Левицький був перекона-
ний, що тільки завдяки передачі в портреті характе-
ру людини художник може досягти природної схожо-
сті з натурою.
У 1763-1772 роках до Петербурґа надійшли закуп-
лені Катериною ІІ приватні зібрання західноєвро-
135
пейського живопису. Левицький добився дозволу на
ознайомлення і копіювання своїми учнями творів із