Майстер літературного маразму.
____
А все ж таки воно вертиться в ополонці!
____
Вбогий духом. Однак які заробітки!
____
Нарешті до нього прийшло натхнення. І послало його під три чорти.
____
Залишався самим собою. Самодуром.
____________
НТЕРВ'Ю З КОЛОРИТНИМ ДІДОМ
Слухай сюди! — сказав редактор. — Знайдеш колоритного діда. Ну, оновлений психологізм чорнозему, влучне слово про міндобрива, гострий погляд на міні-спіднички, сучасні ідіоми... Одне слово, життя крізь призму віковічної мудрості. Бо ми так засушилися на центнерах і гектарах, що живих людей не помічаємо. А вони є!
— Вони справді... мають місце! — підтримав я розмову. — Бо живі таки живуть. А неживі... той... навпаки...
— Що верзеш, що верзеш! — скривився редактор.
— Народ скаже, як зав'яже, сій овес в грязь — будеш князь, два дощі в маю...
— От-от, у такому самобутньому дусі. Тільки без самогонної лірики.
— Я ж непитущий!
— Всі ви непитущі — на півпальця відро не допиваєте. Щоб від нарису не тхнуло! Щоб усе тонко було, естетично. Пам'ятаєш, як у мене? «Будьмо! — сказав дід Яків, відкоркувавши пляшку мускатного шампанського».
— То я побіг за шампан... тобто за відрядженням.
— Паняй... А на чому паляниці ростуть, ти хоч знаєш?
— На дріжджах! — кинув я і прищикнув дверима якесь нечисте слово, пущене мені у спину. Потім виявилось: «урбаніст».
… — Є такий дід, — сказав чорнобровий голова, поправляючи зелений ромбик на лацкані середньоєвропейського піджака. — А ви не з «Перця» часом?
— Ні. Нам у плані прогресу. Крізь призму діда. Щоб був психологізм чорнозему, міні-прислів'я, афоризми з мікродобрив...
— Ага! Стирання граней... Це дід Павло може. Хоча він більше по критичній лінії. Так чистив мого попередника на загальних зборах, що пір'я летіло. Прокатали на вороних...
— І де ж той нещасний екс-голова дівся?
—Та в область перекинули, в управління.
—А-а...
— То я підвезу вас на баштан до діда Павла, а опісля організуємо прес-бар.
— Кого-чого?
— Прес-бар: пообідаємо, побалакаємо.
— А-а...
Сіли у «Волгу». Поїхали.
— Телещогли стійко вписалися у пейзаж села, — відзначив я,
— Телевізорів, як гною, — підтвердив голова. — Гною не вистачає.
— Бетон і скло на тлі предковічних верб!
— Ага, нова крамниця, — пояснив голова.
— Як у місті!
— Точно! Теж чимало браку завозять.
— І все ж культура йде вперед!
— Ще й як! Учора наш комірник періщив дружину французькими підтяжками. Замість віжок...
— Асфальт веде село за обрій! — повернув я розмову у позитивне русло.
— Якби ж — лише до ферм замостили. А за обрієм учора всюдихід райшляхвідділу в багні втопився.
— А-а...
Звернули до лісосмуги. Над полем тріпотів велетенський паперовий змій. За ним бігли хлопчаки.
—Наша зміна, — сказав я, — Зоряні мрійники. Майбутні космонавти. Агронавти Всесвіту.
—Механізатори! — засміявся голова, — З інструкцій і вказівок таке диво змайстрували. Один заїжджий кореспондент казав, що з цього змія добрива розсівати можна.
—Здібний журналіст? — ревниво запитав я.
—Талант! Допоміг нам дістати трактор-бульдозер «С-100». А у вас, часом, нема зв'язків у «Сільгосптехніці»?
—Нема, — буркнув я.
—Жаль, — зітхнув голова. — У нас із трубами для консервного заводу — діло труба.
—Дайте заявку, — порадив я. — Є відповідні фонди.
—Із фондів тих хіба що пару пищиків для дітлахів змайструвати можна.
—А-а...
—Тпру-у! — голова врізав по гальмах. — Приїхали. Курінь посеред баштану бачите? Ото і є літня резиденція діда Павла. До скорого побачення!
Курінь був темний, як студент-заочник. У кутку дід давав хропака.
—Привіт, діду! — гукнув я.
—Салют, старий! — почув я хрипкий бас. —На практику чи як?
—На практику, — схитрував я на користь неупередженого інтерв'ю. — Як життя?
— Мерсі, паскудно. Дай в зуби, щоб дим пішов.
— Та що ви, діду!
— Хохма така, означає — закурити дай. Не чув?
«Перша ідіома», — подумав я, простягаючи в куток пачку «Прими».
Клацнула запальничка. Вогник вихопив із темряви скуйовджену бороду і колючі очиці.
«Від кресала до запальнички», — зафіксував я у пам'яті психологічну деталь.
— Відстаєш од життя, старий! — критикнув мене дід. — Пристойні люди курять сигарети з фільтром: «БТ», «ТУ», «Опал», «Варну», а з широкими зв'язками — «Уінстон» або «Кемел».
— Діду, може, на сонечко вийдемо? — запропонував я, поспіхом намацуючи у темряві свій записничок.
— Пардонуюсь, старий! Радикуліт мені до феньки — маю техаські джинси.
«Взаємопроникнення культур!» — майнула в мене думка.
— Не те нині село, діду, як колись, — підстроювався я.
Дід продекламував:
—Колись було, та загуло! Тепер як крашанка село!
— «Як писанка», — вихопилось у мене.
— «Як писанка» — вже хтось використав, старий. Власна образна концепція світу — ось що головне. Така селявуха!
— Хто-що?
— Така селявуха. Знаменита хохма від французького «се ля ві», що означає — «таке життя». Не шурупаєш в імпорті, бебі!
«Не дід, а золота жила, — затрусився я. — Інтелектуал ріллі!»
—Які думки навіює вам сучасне поле, діду?
—Інтелігентність скрізь своє візьме, хоч у полі, хоч у холі, — відгукнувся дід. — Слухай рядки, які народилися в мене біля силосної ями:
Нас за рентабельність беруть в дрючки,
Нам респектабельність до лампочки!
Відвезем, доярко Дарка,
Шість надоїв молока.
Злізем з МАЗа — дамо газу
І ушкварим гопака!
Шейк! Шейк! Шейк!
«Шейк опущу, бо не повірять! — мізкував я, гарячково занотовуючи поезію землі. — От дає!»
—Відчуваєш, старий, як тонко я ввів сучасний ритм і дух в інтерпретацію а ля примітив? — коментував геніальний дід. — І головне — є підтекст у контексті основного тексту. Лафа для асоціативної критики! Це лише уривок з великого лірико-епічного полотна…
—Ваша думка про культурне будівництво на селі?
—Цю проблему треба вирішувати комплексно, старий! Спочатку треба звести пивний бар, потім більярдну, далі — коктейль-хол…
—І, зрозуміло, бібліотеку, клуб, музичну школу, — підключився я.
—Та ні, цих точок до біса! Варто завести також танцклас, кафе-експрес, нічний ресторан з циганами...
—А якшо...
—Слухай, старий, набрид ти мені, як ґедзь! Хиляй звідси, а я вдарю по сну. Мені ще цілу ніч у преферанс різатися — в епіцентрі райцентру залізна компашка підібралася. Гуд баюсь!
... До вагона мене підсаджував голова з усіма своїми помічниками. Дався взнаки прес-бар.
—Не дід, а Гомер! — кричав я. — Нарис напишу! Баладу-репортаж! Есе-ноктюрн!
—Тільки без художнього домислу! — вмовляв мене голова. — Чує моє серце, щось не те набалакав вам дід Павло. Мо' жартував? Не забудьте, що кожний наш гектар дає п'ятсот карбованців прибутку, це більше проти минулого року на...