Він воскрес, – нема Його тут! Ці слова мають ще один, не менш важливий зміст. В бібл. мові гріб, печера, шатро, намет в негативному розумінні – символ задогматизованості, консерватизму. Господь не вміщається ні в які догматичні рамки. Догмат (грецьк. “визначення істини”) потрібен як перший щабель для Богопізнання, як основа, фундамент, азбука. Догмати віри – це абетка, необхідна дитині для того, щоб навчитися читати. Буква, з якої все починається. Але коли дитина виростає в “Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти” (див. Ефес. 4.13), стає “мужем з відкритим оком“, отримує “крила орлині”, – догмат стає лише опорою для злету на висоти Духа. Як сказав св. Кирило Єрусалимський (315 – 387 рр.): “Є два ступені віри: віра догматична, погодження душі, вона від людини. Але це тільки засіб для здобуття іншої віри, дару благодаті, що подається Христом. Ця віра вища за людську міру, вона озаряє душу і дає їй бачення Бога...”.

Нема Його тут! Воскрес! Коли ми хочемо заключити Істину в якісь жорсткі і непохитні рамки – ми вбиваємо її. Коли ми зупиняємось в своєму розвитку – ми перетворюємось на соляний стовп, консервуємось – “пам’ятайте про жінку Лотову!” (див. Лк. 17.32; Бут. 19.26). Коли ми робимо собі подобу Бога, уявляючи Його так, як можемо вмістити, і не залишаючи місця для розвитку, – ми робимо з Нього мертвого ідола, а відтак порушуємо другу Заповідь Господню. Живий Господь! І не вміщається ні в які догматичні шатра. Але як часто хочеться нам Його зв’язати, обмежити своїм розумінням, зробити “кишеньковим”! Коли в момент Преображення Господнього учням Христовим відкрилися нові, не знані іще ними висоти Істини, – вони одразу загорілися бажанням “застовпити” її, зодягти Божественний зміст в жорстку людську форму, поставити догматичні намети для Закону, Пророків, Новозавітного вчення Христового. “І озвався Петро та й сказав до Ісуса: “Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатра: для Тебе один, і один для Мойсея, і один для Іллі”. Та Господь навіть не відповів на цю ідею (див. Мф. 17.1 – 9).

Він воскрес, – нема Його тут! Немає Його ні в яких обмежених рамках, бо Він всюди є і все наповняє. Сотні різноманітних конфесій існують на сьогоднішній день, і кожна заявляє свою монополію на істину в останній інстанції. Кожна проголошує: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого” (див. Об. 3.17). Багатий на віру, на розуміння істини, на праведність. Кожна заявляє: Тільки у нас Христос! Не вірте. Христос там, де є віра, що чинна Любов’ю. Дух Святий ходить там, де хоче, а не там, де наказують Йому ходити людські канони і хартії. По вірі, а не по канонах дає Господь Благодать. І овечки Господні – в усіх дворах, а не тільки “Тут” чи “Отам”: “Тоді, як хто скаже до вас: “Ото, Христос тут” чи “Отам”, – не йміть віри (див. Мф. 24.21 – 27).

Нема Його тут! Він воскрес! І щоб дістатися до Нього в будь-якому “домі” – конфесії чи громаді, – треба зламати дах. За буквою побачити дух, за формою – зміст. Бо не внесемо паралізовану, розслаблену віру свою, розуміння своє до Лікаря душ і тіл наших ні через вікна офіційного бачення, світогляду тієї чи іншої конфесії, ні через двері обрядів, церемоній, канонів. Бо багато народу, багато людського домішано до них. “А що через народ до Нього наблизитись не могли, то стелю розкрили, де Він був...” (див. Мк. 2.1 – 12).

ДІМ МИЛОСЕРДЯ

В Неділю про розслабленого в православних храмах під час літургії читається Євангеліє від Івана 5 розд. 1 – 15 вірші. Взагалі в біблійній мові розслабленість – це не що інше, як параліч духу. Тож давайте разом з вами прочитаємо цей євангельський текст, по ходу розкриваючи його біблійну символіку:

“В Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда по-єврейському зветься, що мала п’ять ґанків (Єрусалим – місто Правди, місто народу Божого, зібрання народу віри, Церква. Увійти в Церкву Господню можна лише через “серце скорботне і дух сокрушенний“. Овечка в бібл. мові – тварина, яка уособлює смиренність серця, найбезвинніше й смиренніше створіння. Брама – символ судження, розмірковування. В брамах міст старозавітних чинили суд. Отже, Овеча брама – це смиренне міркування, яке приводить до духовного міста Божого всіх “струджених і обтяжених” як духовними, так і фізичними хворобами (див. Мф. 11.28). Приводить в пошуках зцілення, в пошуках Лікаря душ і тіл наших, в пошуках тієї очищаючої “купелі водної Слова ” (див. Ефес. 5.26), що зціляє Святим Духом Милосердя Божого усяку недугу. Віфесда по-єврейському “Дім милосердя”. 5 ґанків – 5 чуттів, що їх дав нам Господь. І саме через ці 5 спокушуємося ми гріхом: зір, слух, нюх, смак і дотик. Саме на цих п’яти лежать ті нещасні віруючі але не вірні, а відтак і не віруючі – слабі духовно й фізично, сліпці, яким “бог віку цього” (сатана – див. 2 Кор. 4.4) засліпив духовні очі, щоб не бачили шляху до спасіння; криві, які кульгають на обидва коліна – кволі й нещасні як духовно, так і фізично; сухі – життя і віра яких висохли, як ті вруна на камінні (див. притчу про Сіяча – Мк. 4.6), висохли під тим же пекельним сатанинським сонцем спокус світу цього. Лежать ці нещасні на п’яти ґанках. І лежатимуть, допоки не встануть та не зануряться повністю духовно (від “хрещення” = грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”) в Купальню Милосердя й Богопізнання, “не родяться з води й Духа” (див. Ів. 3.1 – 8. – Авт.).

У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. Бо ангел Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу (Не можна отримати духовне зцілення в застояній воді. А коли церковне життя в застої, коли не вирує воно живим потоком, коли не проповідується живе Слово Боже, не здійснюються в церкві діла милосердя і богопізнання, коли затягується поверхня рутинною плівкою фарисейства, – годі сподіватися на чудесні ознаки. Та Господь постійно посилає вісників Своїх (ангел – грецьк. “вісник”). Постійно посилає “рабів Своїх – пророків”, які збурюють воду релігійного життя. Ми знаємо імена тисяч і тисяч цих ангелів Господніх – видатних церковних діячів, істинних святителів, апостолів віри, мучеників, сповідників, реформаторів церкви, прогресивних богословів, які “порушували воду”, і перші, хто занурювався в оновлене “джерело живої води” – ті здоровими ставали. – Авт.).

А був там один чоловік (чоловіча стать – символ віри і розуміння, на відміну від жіночої – життя і чуття. – Авт.), що тридцять і вісім років був недужим (38 = 3 х10 + 8. Тут 3 – символ триєдності Божества, 10 – віра в Єдиного Бога, в непорушність і святість Волі Божої, Закону Божого (10 Заповідей); 8 – початок нової седмиці, очікування змін, очікування нового етапу, нового періоду життя. – Авт.). Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: “Хочеш бути здоровим?” Відповів Йому хворий: “Пане, я не маю людини (тут не маю сили, не маю своєї, людської волі, та й не маю віруючих і вірних друзів чи знайомих, які бажали б прийняти участь у моїй біді і допомогти мені, приклавши до мене руки, в бібл. мові – діла. – Авт.), щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить”. Говорить до нього Ісус: “Уставай, візьми ложе своє – та й ходи!” (встань назустріч Мені! Відкинь милиці духовної розслабленості, пробудись, досить відкладати на завтра зцілення своє, зміцнись Духом, усвідом, що “Царство Боже зусиллями береться” (див. Мф. 11.12), відкрий серце своє для Мене і впусти Мене (Об. 3.20 – 21), дозволь Мені воювати за тебе (Повт. Зак. 23.15), дозволь Мені понести немочі твої, стати Лікарем життя твого (Мф. 8.17). А відтак і візьми ложе своє, прибери все, на чому лежав, чим виправдовував свою бездіяльність, стань нелінивим, ані безплідним для пізнання Господа (2 Петра 1.5 – 11). – Авт.)...