Гервасiй. Так от яке дiло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловiк не бiдний, Микола у мене один, то. й вiн не буде бiдувать; а в тебе одна дочка… Мiй Микола i твоя Марися умiстi виросли i полюбили одно другого, а ми з тобою давнi приятелi… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дiтей? Нехай давня наша приязнь закiнчиться весiллям наших дiток!..
Матвiй. I яз охотою потанцюю на весiллi свого хрещеника! Ану, Мартине, рiшайте, бо менi вже й танцювать схотiлось!
Мартин. Так-то так, приятелю мiй, я знаю, що ти не бiдний, i, може, справдi дiти нашi любляться, та не випада тепер вiддать менi Марисю за твого Миколу.
Гервасiй. Чого так?!
Мартин. Дочка моя дворянка, а твiй син… нi дворянин, нi чиновник… так не приходиться дворянцi йти за простого хлiбороба, я тепер на такiй линiї…
Гервасiй. Он що! Я тебе, Мартине, не пiзнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловiк, як i всi люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха i так дворянство у тебе засвербiло, що ти рiвняєш себе з Красовським…
Мартин. Що менi Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, i батько його так само сидiв у Шадурського на чиншi, як i ми; а що вiн женився на дочцi Шадурського i через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! I мiй Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурськiй, i ми зовсiм тодi порiвняємся з Красовським!
Гервасiй. Далеко ходить! Красовський вчений, лiкар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порiвняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вiр менi, що як будеш отак роздувать свiй гонор, то Красовський з'їсть тебе!..
Мартин. Подавиться, пане Гервасiю, подавиться - я глевкий!
Матвiй. Глядiть, щоб вiн вас не пiдпiк, ха-ха-ха!
Гервасiй. Що ж ти тепер зробиш? От вiн не хоче, щоб ти сидiв на його власностi, - i вибирайся! А сам не пiдеш - пiд руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всiм збiжжям! Що там рiвняться!..
Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадiдiвського грунту?! О-о!.. Та хто посмiє? А стрiчний iск, а апеляцiя? Я його ще в острог посадю за обiду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло i яке теля мiй син!
Гервасiй. Ти ослiп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш i все-таки нiчого не доб'єшся, i Красовський тебе випре звiдцiля!
Мартин. Не дiжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як i вiн. (Б'є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадiєв син, внук Матвiя Кардова, правнук Протасiя Гервасiєва, Боруля з сином Степаном, герба Тшiвдар!.. О, стокроць дяблiв його мамцi i його татковi!
Гервасiй. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звiдкiля, що означа те слово Тшiвдар, ти сам не знаєш.
Мартин. А нащо менi знать? Герб - то єсть знак шляхетського достоїнства!
Гервасiй. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всi шляхтичi i всi дворяни, тiльки щабльовi.
Матвiй. Ха-ха-ха! Щабльовi? Як-то, пане Гервасiю, щабльовi?
Гервасiй. Такi, виходить, маленькi, що повипадали крiзь щаблi своїх не вшитих лубками возiв i розгубились… Одно слово, голопуза шляхта!
Матвiй. Ха-ха-ха!
Мартин. Може, ти й щабльовий, i голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не вiриш? У мене е копiя з протоколу депутатського собранiя, коли хочеш - покажу; Я i сам не знав, а тепер довiдався, що прапрадiд мiй був стражником таможеного скарбу i на його бумагах пiдписаний сам суперетендент Севастян Подлевський… от що! I у Красовського не кращi бумаги.
Гервасiй. Що там бумаги! Красовський на лiкаря вивчився, то йому i шляхетство пристало. Тепер вiн їздить у калясi, його вже крiзь щаблi не протягнеш, а бумаги - тьфу! I в мене було їх доволi, а тiлько я переконався, що нам дворянство так личить, як коровi сiдло.
Мартин. Може, ти й корова; а мiй прапрадiд…
Гервасiй. Був, стражник? Чув! А мiй був пiдкоморий!
Мартин. Твiй пiд коморою тiлько сидiв, то iнша жеч…
Гервасiй. А твiй стерiг тiєї самої, комори, де мiй сидiв?.
Матвiй. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь: що там по титулi - коли нема нiц в шкатулi!.. Краще, пане Мартине, вiддайте Марисю за Миколу та зап'ємо могорич!
Мартин. Нi, пане Дульський… У мене, слава богу, є i в шкатулi… Я на другiй линiї…
Гервасiй. Вiн дворянин!
Мартин. Щоб ти знав!
Гервасiй. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову; має, то дворянин, а вже як неграмотнi дворяне, то…
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умiєш тiлько молитви читать, та й то по батькiвському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю. Гервасiй. По батькiвському молитвенику теплiше молиться.
Матвiй. Ну, годi, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нiчого в гаманцi!..
Гервасiй. I справдi! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тiлько глядiть, щоб не чухалися, як дворянство крiзь щаблi випаде. (Iде.)
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшитi!
Матвiй. От i не вгадав: думав могорич пить, а пiднесли дулю, - i нiс, здається, не свербiв.
Мартин. Чого ж, милостi просю: сiдайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
Гервасiй. Де вже нам з дворянами за одним столом сидiть. (Пiшов.)
Матвiй. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
Матвiй. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умiстi прийшли, умiстi й вийдем… Iще раз скажу: жаль, що ви не вiддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубiяка…
Мартин. Я й сам знаю… так не рiвня по званiю.
Матвiй. До зобачення! (На вiдходi.) Може, ще роздумаєте i на тройцю потанцюємо! (Пiшов.)
Мартин, а потiм Палажка.
Мартин (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тiлько не на Миколинiм весiллi. Бач, хлоп, пiднiжок пана Красовського! Туди ж, у рiдню лiзе, - умийся попереду!.. Якби не в моїй хатi, єй, наплював би Гервасiєвi у самiсiньку пику за його хлопськi речi… I вiн зо мною рiвняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених - губернський секретар-регiстратор, - тодi милостi просю подивиться, за кого Боруля вiддає свою дочку!.. Ха!
Входе Палажка.
Палажка. Чого це Гервасiй i Матвiй заходили?
Мартин. Гервасiй свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От i слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий i хазяйський син.
Мартин. I хлоп.
Палажка. Такий, як i ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Слiпа!
Палажка. Тьфу! То тобi, мабуть, повилазило.