Писар (ха­па кни­гу i чи­тає нi­би про се­бе). "Соб­ра­ние от­бор­ных пе­сен." (Нi в тих нi в сих, вер­тить кни­гу в ру­ках.) Чи не шту­ка! Од­дав дя­ко­вi, вмiс­то цiєї кни­ги, за­кон. Оди­на­ко­вий пе­репльот!

Старшина. Що це?

Писар (ви­хо­дить). Ста­тис­тi­ка зов­сiм го­ло­ву за­мо­ро­чи­ла.

Старшина (кри­чить йо­му вслiд). Да­вай­те цин­ку­ляр!

Бурлака. От ба­чи­те, у вас i за­ко­на не­ма при во­лос­тi.

Старшина (сер­ди­то). Iди звiд­цi­ля, ка­жу то­бi! А то ти до­го­во­риш­ся, що я те­бе по 38-й!

Бурлака. Нi, не пi­ду. Вам би хо­тi­лось, щоб i я, як дру­гi, мов­чав? Та цього не бу­де! (До гро­ма­ди.) От, лю­де доб­рi, яка рiч: у нас по во­лос­них кни­гах є гро­шi, а в на­лич­нос­тi їх не­ма! Я це до­ка­жу! Гос­по­дин стар­ши­на знає, де гро­шi, та тiлько не хо­че, щоб ви зна­ли.

Старшина. Так ти ме­не зло­дiєм ро­биш?

Бурлака. Нi, не я вас роб­лю зло­дiєм, ви уже са­мi зро­би­ли се­бе зло­дiєм. Збе­рiть щот­чи­кiв, не­хай по­щи­та­ють во­лость!

Старшина (до гро­ма­ди). Хто ду­ма, що я зло­дiй?

Петро (пiд­нi­ма ру­ку вго­ру). Я!

Старшина. Хто ска­зав "я"? Пет­ро! (Сер­ди­то.) Вiзьмiть йо­го у хо­лод­ну за­раз, - вiн п'яний!

Петра тяг­нуть у хо­лод­ну, вiн опи­нається.

Петро. Бе­рiть, бе­рiть, не­хай з вас дух ви­бе­ре!

Бурлака. Лю­де доб­рi, за вi­що ж ви чо­ло­вi­ка тяг­не­те? Це ж все од­но, що ви се­бе тяг­не­те! Ну, а як стар­ши­на ска­же, взять тих, що тяг­нуть те­пер Пет­ра, то дру­гi й тих по­са­дов­лять у хо­лод­ну? Та так, не роз­би­ра­ючи за що бу­де­те са­до­вить один од­но­го, по­ки всi не бу­де­те в хо­лод­нiй си­дiть?!

Петро (кри­чить). Усiм те бу­де, усiм! Вiн вас всiх у хо­лод­ну зап­ре!

Петра си­лою по­тяг­ли.

Старшина (до Бур­ла­ки). Що ти лю­дей бун­туєш? (До гро­ма­ди.) Чуєте, чо­му вiн на­уча! По­са­дiть Пет­ра, та й йо­го вiзьмiть, щоб не бун­то­вав лю­дей!

Чуть го­лос Пет­ра: -"Всiм те бу­де, всiм!"

Бурлака. Оцього вже не дiж­деш, щоб i ме­не по­са­дить, я то­бi не вiв­ця! Не ду­май, що зо вся­ким мож­на од­на­ко­во розп­рав­ляться! Я й на те­бе суд знай­ду!

Старшина. Мов­чать! Не смiй ме­нi ти­кать!

Бурлака (з за­па­лом). Не зас­лу­жуй! Ко­ли з то­бою по-чеськи, то и ти не будь тим, що морк­ву риє! Бач, яка прав­да! По­за­би­ра­ли гро­шi гро­мадськi в свої ки­ше­нi та й ба­га­тi­ють, а як знай­шов­ся чо­ло­вiк, що хо­че знать, де тi гро­шi, так вiн йо­го за­раз в хо­лод­ну. Не лю­биш прав­ди!

Старшина. От я те­бе пров­чу! (До гро­ма­ди.) Хто смiє щи­тать ме­не, хто ду­ма, що я гро­шi пок­рав?! (До Бур­ла­ки.) До ста­но­во­го йо­го за­раз одiс­лать. Я то­бi по­ка­жу, як та­кi сло­ва го­во­рить на схо­дi. (До во­лос­тi.) Омельяне Гри­го­ро­ви­чу, iдiть сю­ди!

З гур­ту го­лос

1-й: "Бо та­ки не мi­ша­ло б по­щи­тать";

2-й: "Мо­же, й справ­дi гро­шей не­ма!"

Старшина. Хто там об­зи­вається? Чи не хо­че у хо­лод­ну?

Бурлака. Так їх, так їх, овець! Щоб не ба­ла­ка­ли! Всiх у хо­лод­ну, во­ни один дру­го­го по­са­дять!

Старшина. Взять йо­го!

Два чо­ло­вi­ка пiд­хо­дять до Бур­ла­ки. З хо­лод­ної чу­ти го­лос Пет­ра: "Усiм це бу­де!"

Бурлака (до чо­ло­вi­кiв). Пiш­ли геть, вiв­цi! Пи­сар ви­хо­дить.

Старшина (до пи­са­ря). Чо­го ви там си­ди­те? Тут Па­нас Зiн­чен­ко ос­корб­ле­нiе ме­нi на­нiс! Пи­шiть про­то­ко­лi Вiн бун­тує гро­ма­ду… Зло­дiєм ме­не ро­бить. Єсть цин­ку­ляр…

Бурлака. Зло­дiїв нiх­то не ро­бить, во­ни са­мi прив­ча­ються крас­ти.

Старшина. Чуєте, що ка­же? За­раз йо­го в стан! Не­хай ко­ней ме­нi зап­ря­га­ють, я сам поїду. (До гро­ма­ди). Сьогод­ня схо­ду не бу­де! Ху! (Бе­реться за го­ло­ву). Вiн ареш­то­ва­ний, не пус­кай­те йо­го. (Ви­хо­дить у во­лость, взяв­шись за го­ло­ву.)

Писар (чу­хає по­ти­ли­цю). От то­бi i ста­тис­тi­ка!

Дехто з гро­ма­ди роз­хо­диться.

Бурлака (до пи­са­ря). Чо­го ж стоїш? Пи­ши бу­ма­гу! (До гро­ма­ди). А вам ска­жу, що як ви не по­щи­таєте во­лость, то ба­га­то своєї ху­до­би не до­щи­таєтесь! Ач зло­дю­га, ку­ди по­вер­та! Схо­ду не бу­де, бо п'яних ба­га­то! Ос­кор­би­ли йо­го, що по­щи­тать хо­тять! Не схо­ваєшся, го­луб­чи­ку, вiд ме­не! По­ба­чи­мо, як ти Олек­су у мос­ка­лi вiд­да­си, я й до справ­ни­ка, i до гу­бер­на­то­ра дос­туп­люсь. А ви мов­чiть, по­ки вiн поїсть вас всiх! (Iде.)

Старшина (вис­ка­кує на га­чок i кри­чить). Що ви йо­го пус­ти­ли, вiзьмiть йо­го, вiн ареш­то­ва­ний!

Бурлака (обер­тається). Чор­та пух­ло­го вiзьмеш!

Писар. Не­ожи­дан­ний хви­нал!

Завiса.

Улиця. Впра­во во­лос­ний бу­ди­нок - з то­го бо­ку, де хо­лод­на. В хо­лод­нiй ви­ла­ма­но вiк­но. Зда­ле­ку чуть ве­сiльну му­зи­ку.

Бурлака. Бо­же мiй, бо­же! Як то важ­ко жить на свi­тi. А че­рез що во­но й важ­ко, як не че­рез са­мих лю­дей. За­мiсть то­го, щоб лю­бить од­но­му дру­го­го, як бра­там слiд, во­ни один про­тiв дру­го­го во­ро­гу­ють i го­то­вi в лож­цi во­ди уто­пить то­го, хто ста­не урi­кать їх за неп­ра­вед­не жит­тя! (Мов­чить.) От, ду­мав, до­жи­ву вi­ка спо­кiй­но, а те­пер при­хо­диться зно­ву во­ювать! Не мож­на ж, не мож­на схи­ляться пе­ред та­ким су­пос­та­том, як Ми­хай­ло. До яко­го стра­ху до­вiв лю­дей: нiх­то не хо­че вез­ти ме­не в го­род, зна­ючи, що я поїду жа­лу­ваться на­чальству на стар­ши­ну! Шу­кав Пет­ра, мо­же, цей чи не по­ве­зе: вiн смi­ли­вi­щий вiд дру­гих; ска­за­ли, що пi­шов на ве­сiл­ля. Пi­ду i я ту­ди. А як i Пет­ро по­боїться? То­дi пiш­ки мах­ну. Тре­ба пос­пi­шать, бо за­па­ку­ють хлоп­ця, - то­дi вер­тать з мос­ка­лiв труд­нi­ще бу­де. Я ж то­бi, Ми­хай­ло, по­ка­жу, як згну­щаться! Дос­тав у п'яно­го Та­ра­са два при­го­во­ра фальши­вих. На обох при­го­во­рах по­мер­ших ха­зяїнiв за­пи­са­но бiльше, нiж жи­вих. Що там за го­мiн? Вiк­но ви­ла­ма­но у хо­лод­нiй! Мо­же, Олек­са втiк? Доб­ре б бу­ло - i йо­го вiзьму з со­бою. (Ви­хо­дить.)

Старшина, Си­дiр i чо­ти­ри де­сят­ни­ки ви­хо­дять з хо­лод­ної i ог­ля­да­ють ви­ла­ма­не вiк­но.

Старшина. От то­бi як­раз i всте­рег­ли Олек­су!

Сидiр. Чор­ти йо­го батька знає, як вiн ви­ла­мав це вiк­но!

Десятник. Здо­ро­ва, бi­со­ва тiнь, на­пер, то во­но й ви­лiз­ло.

Старшина. Ти завж­ди так гля­диш. Аж до­сад­но, їй-бо­гу! Те­пер вiн з Бур­ла­кою, пев­но, уже поїхав в го­род! От то­бi й про­па­ла спра­ва, а!..

Сидiр. Та хто ж йо­го знав, що та­ке скоїться.

Старшина. Хто знав, хто знав!.. Тре­ба бу­ло знать. Ти ж знав, що Пет­ро си­дiв у хо­лод­нiй, то вже ж вiн роз­ка­зав Олек­сi про Бур­ла­ку, а пле­мен­ник та­кий, як i дядько, роз­би­ша­ка по­ду­ха­лий, от i втiк! Що ж те­пер ро­бить?

Сидip. Та що ро­бить?.. А ди­вiться - он ма­ячить: то ж Бур­ла­ка по­тяг на ве­сiл­ля!

Старшина (приг­ля­дається). Так, вiн. (Так, щоб де­сят­ни­ки не чу­ли). А Га­ля на ве­сiл­лi?

Сидiр. Там i во­на, тан­цює з па­руб­ка­ми; я оце звiд­тi­ля прий­шов. Па­нас їй ду­ху на­дає, щоб не жу­ри­лась; вiн усiм роз­ка­зує, що Олек­са не пi­де у мос­ка­лi.

Старшина (зiтх­нув­ши). Ну, то ще по­ба­чи­мо. По­ки хвалько нах­ва­литься, то будько на­бу­деться! I чо­го ти не за­ареш­ту­вав йо­го на схо­дi? Те­пер муд­руй.

Сидiр. Еге, чо­го? Доб­ре вам ка­зать - чо­го! Хi­ба ви не знаєте? Вiн так роз­па­лив­ся, що до нього страш­но бу­ло й прис­ту­пить.