У Вишневці під церквою.

Купа ярмаркових круг кобзаря.

Кобзар

Якої ж вам, браташше, заспівати?

Чи про ясного пана між панами,

Що не схотів по-панськи князювати

І побратавсь навіки з козаками?

Чи про того, що мусив свині пасти

Серед сільської челяді-дрібноти,

Та знявсь угору, мов той дуб гіллястий,

І прихиливсь до голої голоти?

Хома Плахта. Що за дотепне слово в цього Шерешира! Як на кого націлить, дак справді мов з лука вшереширить.

Турецький Святий. Ну вже так, що вшереширив! Побратавсь, ка, навіки з козаками, а, мабуть, чи не посваривсь навіки. Дарма що тому десятий год минає, а козаки не подарують йому, що зайнято в полон мало не всю Судню раду. Він знав про бесурменське наступаннє та й не з'ясував гетьманові.

Один з ярмаркових. Про козаків ще можна міркувати і так і сяк, а це річ певна, що Ганжа і вмираючи йому своєї неволі не подарує.

Другий. Ге, ге! тепер вони хіба на тім світі зустрінуться. Того десь у Криму запроторено, а той потонув у Московщині, мов у безкрайому морі.

Третій. Я й досі дивуюсь, що чого цей Байда зараз подавсь на Муравський шлях, [113] скоро побив бесурмен? Покинув і здобич недуванену, [114] і турецькі коні не пайовані. [115]

Четвертий. Чого подавсь? Таж він не знав, що Ганжу Андибера вхоплено, то й боявсь помсти за безчестє.

Третій. За яке безчестє?

Четвертий. От тобі на, за яке! Не про що й потаїв Байда бесурменське наступаннє: аби Ганжу збезчестити.

Турецький Святий. І Ганжу, і всіх тих, що за Січову честь були озвались. Ось нехай, мов орда вас голими руками переловить, а я ще більшої здобуду собі слави.

П'ятий. І оце б то Байда боявсь Ганжиної помсти! Се вже курзу-верзу, кошелі плету. Як я бачив його на Босфорі, то, здається, коли б вискочив до нього з пекла той, що держить на руках Іуду, а з пельки рига полом'єм, дак і йому б затопив меча в черево. Не було тоді тілько крил у Байди: а то наче архангел з огняним мечем побивав турків, далебі! Не людською, божою силою воював сей лицар.

Турецький Святий. Що ти розносивсь із своїм Байдою, мов дурень з писаною торбою? Ти подивився б, як ми з Ганжею усе море навкруги городами освітили.

Шестий. Було б з нас і того дива, що Байда бився сам на сам із турецьким султаном. Поти бивсь, поки в руках од мечів самі держална позоставались. Тоді вхопив поганця та й роздер йому щелепи, як у Києві святий Самсон леву. [116]

Семий. Ти казане кажеш, а я від самих ганжан чув, як загатив Ганжа Чорне море турецькими галерами. Тим-то й не було за козаками погоні.

Восьмий. О-хо-хо-х, братчики! полетіли наші орли різно.

Шестий. Нема нашого Байди, нема нашої слави!

Турецький Святий. Нема нашого Ганжі, нема нашої честі й поваги!

Хома Плахта. Коли б ти, брате, не пропив своєї кобзи, то й заспівав би оце про городи навкруги моря. А то Шерешир і співатиме, як Байда роздер турчинові щелепи. Що люде плещуть, те й співатиме. На те він кобзар.

Турецький Святий. Ні, вже цього-то не буде! Співай, Шерешире, про Ганжу Андибера! Співай, коли не хочеш бачити кобзи в друзках!

Костир. Годі тобі, п'яному, до тверезого сикатись. Як пхне, то й ногами вкриєшся. Он дивись, який бідаха шкандиба. Дивітесь, небожата: це якась непевна людина. Бач, як його скалічено! (Увіходить Ганжа, з утятою рукою). Здоров бувай, козаче-небораче! Де це руки, так як і я, збувся, лихої години здобувся?

Андибер

(млявим гласом)

Сам бачиш, батьку, де. Моя свитина,

Подряпане обличчє й тіло голе

Виявлюють, що за лиха година

Мене туряла через Дике Поле.

Костир. Так, синку, бачу. Се ти втікав з ординської неволі. Се тебе тернові сховища так обдерли-обшарпали. Не літа се тебе зогнули, не старощі снігом притрусили. Се тебе неволя скорчила, велика туга зморщила. А доконала твою козацьку молодецьку силу болюча кукса, що й видко, як вона крізь ганчірку гарячу крівцю цідила. Знаю, синку, й рубані, знаю й стреляні рани: що рубані, мовляв, широкі, а стреляні глибокі; що рубані кров'ю зійшли, а стреляні к серцю прийшли... Як же це тебе, синку, лихо спіткало?

Андибер

Се, батьку, в мене тілько ще півлиха,

А ціле лихо - десять літ неволі,

Та ворогу з біди моєї втіха,

З моєї лютої, гіркої долі!

Костир. Аж десять літ! О милосердний господе! Мене держано в скиту неволею тілько десять день, да й то кожна година здавалась мені роком. Лучче мені на волі нищуном при божому дому пробувати, аніж неволею в розкошах скитувати.

Андибер

Дак це ти справді той Костир спасенний,

Що слобонив козацтво від погоні?

Костир. А ти ж хто такий, синку, що мене знаєш?

Андибер

Хто був я, нічого про те питати...

Тепер я кукса - Куксою й зовуся.

Костир. Як же ти зробився куксою, синку?

Андибер

Я день у день важкі ворочав жорна

Під карбачем-арапником татарським.

Мене за ногу ланцюгом узято...

Ноги втинати річ була даремна.

Вужем степів сухих не перелізти,

Кульзі до рідної країни не добратись.

Як загнилась нога, за ліву руку

Приковано мене до жорен клятих.

Мурзак забув сокиру коло мене...

Дождавши ночі, я подрав сорочку,

На голе тіло натягнув свитину

І, руку втявши, рам'єм обматавши,

Пошкандибав німим степом по зорях.

О воленько, душе всього живого!

Нема над тебе радощів на світі;

Нема розкошів більших козакові,

Як соколом куди хотя летіти!

Турецький Святий

Кобзарю! залиши про Андибера думу,

Про помсту Ганжі над срібляниками.

Прислухайсь, як з неволі бідолаха

Втікав тернами, дикими степами.

Аж десять літ він мучивсь на прикові,

Ворочав жорна татарюзі злому

І втяв руки собі задля святої волі...

Такого ще й не снилося нікому!

Хома Плахта. Аж десять літ? Лишенько! То, може, ти, козаче-небораче, знаєш про нашого Ганжу? Може, чував, як йому там у неволі живеться?

Андибер

Я Ганжу знаю, як себе самого...

Ми десять літ укупі бідували...

Обох нас рівно й дуки, і нетяги

Мов волоцюг-собак, позабували.

Хома Плахта. Позабували? Ні, Ганжі Андибера козацтво довіку, до суду не забуде. Ось на, покріпись горілицею та розкажи нам про нього. Сьогодні в нас Пречиста, храмове свято. Меду про сей день понасичувано, [117] горілок понакурювано, пива понаварювано. Уся Горинщина зібралась у Вишневець ярмаркувати.

Андибер

(випивши)

Лий, брате, ще: бо й горло пересохло

І мов язик прилипнув до гортані...

(П'є).

Ще лий, а то у животі поморхло,

Так наче в чабаці або в тарані.

Костир. Я помічаю, діти, друзі, по цьому козакові, що він замолоду стояв дорого. Бачте, як од горілки випростується!

Турецький Святий. Такого заввишки не знайти й на всьому ярмарку.