- А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю... Ти його раніш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась... Розумієш? Амури.

І відзначила з докукою:

- А він - дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!

...Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду «Гастроль» ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях.

Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.

...Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом.

Карло Іванович:

- Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом.

Хая не витримала:

- Дурень!

Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.

...За вікном «катеринка» грає «Розлуку». Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи:

- Е-е-е!

Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! - латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція - латають покрівлю.

Коли Хая не їсть - не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала:

- А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці?

Карло Іванович розгублено подивився:

- Ах, дєтошька! Я забуфь.

Скрикнула Хая:

- Забуфь! Забуфь! Нічого сказать - громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч - забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.

Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образивси.

- Шьорт знає шьо! Шьорт!

І підвівся й підсмикнув брюки.

Тоді Хая раптом заласкавіла:

- Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту...

Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати.

- Шьорт!.. Прибіг до Зої:

- Тафольно... Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітє: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!

Поспівав виноград - там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливі татари: «шурум-бурум» - нащадки лихої татарви.

Останні дні перед од'їздом.

Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу.

«...Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским...» і т. д.

Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ.

А перед од'їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.

І сказала Хая:

- Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула:

- Будь ласка, не вчіть. Сама знаю.

- Знаєте, та, мабуть, не все... Ах, яка некультурність!..

Тоді Яблучкіна скрикнула:

- Ідіотка!

Хая зблідла:

- Що ви сказали?

- Ідіотка!

Хая в знемозі похилилась на стіну:

- Ох, мені дурно...

Але раптом побігла до дверей і крикнула:

- Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс... Сучка!

Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався:

- А-а-а!..

Хая скипіла:

- Чого вам треба?

- А-а-а!..

- Дурень! - і вскочила в свою кімнату.

Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова:

- От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома:

«Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє».- «Да, да... я помню». А він же на бугайця взяв. От ескіз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.

Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26.

Іще казала Хая:

- Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.

І додала надто серйозно:

- Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.

(Кінець! Кінець! Кінець!)

То б'є в літаври моє надхнення.

(Кінець! Кінець! Кінець!)

27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ.

Метушилась Пріся:

- Баришня!

А шофер перевозив корзини на вокзал.

- Атвєтственной... Гіпо-по-по-там.

Райський увійшов до Хаї:

- Прощайте!

І сказала Хая:

- Мені рішуче вас шкода... Опрідільонно...

Шофер покликав:

- Пожалуйте, машина готова.

Райський підвівся.

...А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками.

Райський пішов.

27, 28, 29.

Їхати. І цим їхати.

...Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського - сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить.

Так Хая комусь:

- Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.

А йому:

- Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.

Комусь:

- Він і справді став неврастенік. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!

Йому:

- Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.

Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.

- Ка-арль! Ка-арль!

І канарейкою летить Карло Іванович...

...А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.

Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.

Хая довго мовчала.

...В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри - співав московський Пірогов.

Кричали:

- Блоху! Блоху!

Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.

Раптом вдарив духовий оркестр.

Хая спитала:

- Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович:

- Я, дєтошька, забуфь!

- Забуфь! Забуфь!

І... почала розпікати, і... почала.

- Забуфь! Забуфь!

Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.

Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом:

- Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня.

Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом.

Хая перелякалась:

- Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.

Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:

- Рабіня!.. Рабіня! Два хота мушаєшь!

Хая теж пополотніла:

- Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки... Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!

Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: - Рабіня! Рабіня!

Хая обняла Зою:

- Що мені робити, скажи, що мені робити... Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?

Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:

- Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть... Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..

І плачем заплакала... В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна.

- Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.

І підвівся:

- До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но - тафольно!..

І рішуче пішов до себе на другий поверх.

Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях.