Поиск
1891.
ЩУКА Й КІТ
Один мордатий Кіт до Щуки учащав;
Пройдисвітка зубата знала,
Чого хвостатий кум бажав:
До берега частенько припливала
І щиро куманька свого
Карасиками шанувала,
А Кіт і не цуравсь сього,
Бо жирная мишва вже приїдаться стала.
Раз каже Щука так йому:
- Возьми мене мишей ловити.-
Дивуючись, кум глянув на куму
Та й засміявсь:- Надумалась дуріти!
Не навтішаєшся таким добром;
Карась і сам у рот тобі ускочить,
А хитрая мишва так іноді морочить,
Що треба буть мудрованим Котом,
Щоб висидіть, неначе неживому,
І оком не моргнуть;
Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному
І ні однісінькій не вдасться в’яз звернуть.
А Щука на своє хилила:
- Ет, вигадки! Велике діло миш;
На що ярші - і тих не раз ловила…
Піду-бо я! Хоч раз мене потіш.-
Ніхто не бачив, тільки зорі,
Як ласий кум і шустрая кума
Через садок попхались крадькома
І зачинились у коморі.
Кіт на полицю зараз же стрибнув,
Бо там давненько був,
А Щука у куточку
Сховалася за бочку.
От перед світом Кіт довідаться біжить -
Аж Щука без хвоста лежить:
Прокляті пацюки одгризли.
- Бач, серденько, в яку біду ми влізли!
Хвоста й нема…
Ніхто не винен - ти сама,-
Мурличе Кіт,- се справді штука!
Ну, що ж його тепер робить?
- Голубчику, рятуй! - тут простогнала Щука.
На світі дай мені пожить…
У став мерщій пусти мене, мій друже,
До світа тут не доживу…
Хоч і нема хвоста - байдуже,
Як-небудь попливу.-
Побачив Кіт, що діло препогане,
Що, може, і йому вона в пригоді стане,-
Узяв куму на спину примостив,
Поніс до ставу та й пустив.
Пішла між рибами про неї всюди слава;
Сміються всі, карасики найбільш:
- Догралася! Тепер мовчи та диш,
Безхвостая проява!
На світі живучи, довіку вчись;
Що наробила здуру Щука -
Се всякому наука:
Чого не тямиш - не берись.
1891.
МИША Й ПАЦЮК
- Добривечір, сусіде мій!
Чи всі ви живі та здорові?.. -
Гукнула Миша Пацюкові.
- Та ще! - Пацюк мовляє їй.
- А я се, - каже, - прилинула,
Щоб розказать тобі, що чула,
Щоб ти радів, як я, та знав:
Лев, кажуть би, Кота піймав...
- Якого?
- Катюгу нашого рудого,
Що нам просвітку не давав...
- Гай-гай! - Пацюк мовля, - раденька,
Як кажуть, що дурненька!
Що з того, що піймав?..
Як дійдеться у них до чого -
Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ
Так буде, як і він, дивиться.
1853
ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ
- Як ти співаєш, Півне, веселенько...
- А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я...
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,-
Біжиш в садок мерщій...
- Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати...
- А ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне...
А тільки замовчиш
Або куди летиш,-
Заниє серденько, неначе на чужині...
І їстоньки - не їм, і питоньки - не п'ю
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе - така ти невеличка,
Моя перепеличко,
А голосочок-то який!..
Тонесенький, милесенький такий...
Куди той соловей годиться?
- Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за це?..
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так,- пошлюся я на всіх.-
Де взявся Горобець, підслухав трохи їх
Та й каже: - Годі вам брехати
Та одно другого знічев'я вихваляти! -
Пурхнув - та й був такий.
За що ж,- хто-небудь попитає,-
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє
МУХА Й БДЖОЛА
Весною Муха-ледащиця
Майнула у садок
На ряст, на квіти подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі,
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво поглядає,
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає,
Мов панночку яку...
Побачила Бджола близенько:
- Добридень! - каже їй. -
Оддиш хоч трохи, моя ненько,
Сідай отут мерщій.
- Та ніколи мені сидіти, -
Одвітує Бджола, -
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
- Яка погана, - Муха каже, -
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже...
Мені б отак - змарніла б я,
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, -
Талан як слід:
Чи де бенкет, чи де обід
Або весіллячко, родини, -
Такої гарної години
Ніколи не втеряю я:
І їм, і ласую доволі, -
Не те що клопоти у полі
І праця бідная твоя! –
На річ таку Бджола сказала:
- Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся, -
Тебе ганяють скрізь:
Непрохана не лізь.
- Стару новинку, - каже Муха, -
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха...
Велике діло - проженуть!
Не можна в двері - я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку –
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: