Мітинг? Маніфестація? Але що їм ще може знадобитися, чого їм бракує? Може, одягу вимагають?

Ось на трибуні з’явився вождь у супроводі свого двійника. Двійник постукав пальцем по мікрофону і, вислухавши наказ вождя, урочисто почав:

— Кібертонці і кібертонки, славні чудотворці! Ми зібралися сьогодні сюди, хай живе моя мудрість, аби висловити Кіберу своє рішуче захоплення. Кібер — наше сонце, Кібер — наш розум! Ніде нема такого Кібера. Не встигне сонце пройти денний шлях, а він уже пропонує нам новий, ніким не перевершений варіант! Мудрість його безмежна, його винахідливість безприкладна, Уря-а-а!

До мікрофона підходили один за одним оратори. Вони коротко переказували промову вождя, виголошену його двійником, точніше — просто вигукували гасла.

Іншим ескалатором почали спускатися вниз; і в цьому ярусі башти на стінах висіли точнісінько такі ж картини — і знову від першого до дев’ятсот дев’яносто дев’ятого номера. Повторний сеанс. Для закріплення знань.

— Паняй! — наказала внизу жіночка водію атомокара.

— Куди?!

— Хіба мало вільних квартир, любчику?

...Залишаю поза записом певну частину подій і приступаю безпосередньо до карнавалу, на який вирушив наступного дня в супроводі дами без імені. Вона, хоч як це дивно, кидати мене не збиралася.

Атомокар зупинився на далеких підступах до майдану імені “Адама”. Вулиці вщерть переповнені кібертонцями і кібертонками. В натовпі снували і підлітки. Жодної дитини не помітив. З подивом відзначив, що дітей взагалі досі ніде не бачив. Можна було подумати, що кібертонці з’являються на світ дванадцяти-дев’ятнадцятирічними хлопцями та дівчатами.

Ми ледве пробилися до залюдненого майдану, посеред якого залишався вільний вузький коридор. Кібертонці й кібертонки сиділи на бетонних плитах, безперестану жували солодощі, пили прохолодні напої. З нагоди карнавалу скрізь густо понатикувані автомати. Обвів поглядом майдан і жахнувся. Де капсула? Вона ж стояла он там, поблизу пам’ятника. Приклав до очей долоню дашком. Біля кубів зведено щось схоже на трибуну. Ага, он і капсула. Кібертонці повалили її на бік і обліпили, мов мурашня, аби з підвищення краще було видно. Що ж, біс із ними. Могло трапитись і гірше. Тепер помітив, що й дахи, балкони навколишніх будинків забиті глядачами. Скільки чудових знімків можна було б зробити!

Ми й собі примостилися на тротуарі. Саме в цей час з невидимих репродукторів полилася знайома мелодія. Всі лягли, стали підспівувати. Частину слів просто не розібрав — так нерозбірливо гундосили, частину забув. Але хвацький приспів гімну запам’ ятався:

...Навіщо марнувати час?

Наш Кібер думає за нас — У нього, гей, у нього, гей,

Голова велика!

Коли приспів проскандували востаннє, над майданом пролунав монотонний голос диктора:

— Кібертонці й кібертонки, славні чудотворці! Карнавал, як завжди, починаємо, хай живе моя мудрість, спортивними змаганнями. — Я глянув на трибуну. Говорив двійник вождя. Чудотворець напівлежав у м’якому кріслі.

— Виконуючи мудрі настанови Всевишнього Кібера, наші спортсмени добилися грандіозних успіхів. Дозвольте оголосити результати всерайських змагань, що передували карнавалу. Мені приємно повідомити: встановлено новий видатний рекорд раю з марафонського спання. Переможця прошу зійти на поміст слави.

Всі спрямували погляди на оббиту пістрявою тканиною площадку, що височіла посеред вільного коридора. На неї виліз вайлуватий товстун із скуйовдженою рудою чуприною. Навіть здалеку можна було помітити, як спухло його обличчя. Ніби нещасного обпік своїми жалами цілий бджолиний рій.

— Цей кібертонець проспав без перерви, — урочисто вів далі двійник, — дев’яносто шість годин тридцять дві хвилини п’ятнадцять секунд! Уря!

— Ур-р-р-а-а-а! — тисячоголосо підхопив майдан.

На поміст зійшли два роботи і повісили переможцю на шию величезний лавровий вінок. Він розкланявся перед публікою і, супроводжуваний оплесками та вітальними вигуками, зник у натовпі.

— Честь помірятися силами у фінальному поєдинку з багатоборства здобули два кібертонці, - оголосив двійник. — Прошу підняти їх на поміст. — Дві групи роботів, крекчучи, винесли на площадку дві гори м’яса.

Інакше й не назвеш істоти, яких всадовили на помості. Перед кожним поставили на величезних тацях по засмаженому поросяті, по п’ять буханців хліба і по сулії якогось напою. Спортсмени відразу накинулися на їжу, а двійник вів далі:

— Поки фіналісти демонструватимуть свою мужність і спритність, проведемо заключні змагання з найпопулярнішого виду спорту — “плювати нам на все”.

З натовпу вийшли два кібертонці й одна кібертонка. Їх вишикували в ряд і дозволили першу спробу. Претенденти на першість надимали щоки, ремиґали, збираючи в роті більше слини, а потім, конвульсивно здригаючись тілами, харкали щосили вздовж коридора.

Фіналісти на помості тим часом не ловили гав. Один з них вже встиг упоратися з поросям і під схвальні вигуки присутніх попросив на закуску гуску. Його суперник часто прикладався до сулії, силкуючись наздогнати супротивника. Але йому явно бракувало сили, і через якийсь час бідолаха звалився на поміст непритомний.

— Один з багатоборців вийшов з гри, — оголосив двійник. — Переможцю слава!

Велика група роботів знесла призера з помосту, поклавши йому лавровий вінок на роздутий живіт.

Поміст миттю розібрали. Почався карнавальний хід. Коридором повільно посунув ланцюжок атомокарів. На даху переднього стояли кібертонець і кібертонка, обоє в плавках. Їхню появу натовп зустрів усмішками. Коли ж до центру майдану під’їхав атомокар з іншою парочкою, натовп вибухнув сміхом. Вона була в нічній прозорій сорочці, а він — в нейлонових кальсонах. З-за рогу випливали атомокар за атомокаром, і пристрасті все більше розпалювались. А коли перед присутніми постала пара в повній амуніції — він у чорному фраці, в черевиках, при краватці, вона — в довгій бальній сукні, з вуаллю, що звисала з кокетливого капелюшка, прикриваючи обличчя, — присутні аж вилягли. Половина глядачів корчилася на плитах, дриґаючи ногами, ллючи сльози. Але найбільший успіх випав на долю… мого комбінезона. На останньому атомокарі красувався кібертонець у моєму одязі, моєму шоломі, з моїм годинником. Т ак ось, виявляється, кому мушу завдячувати, що сиджу, мріючи бодай про фіговий листочок.

Тим часом посеред коридора знову з’явилась на атомокарі парочка в повній амуніції; Атомокар зупинився. Кібертонець зірвав з кібертонки капелюшок, вона з нього — краватку. Він з неї — сукню, вона з нього — фрак… Стривайте. Десь колись я щось подібне вже бачив… Ага, пригадав. Якось у відрядженні занесло мене в один нью-йоркський театр… Але ж там все-таки це подавали як мистецтво, і ніхто з глядачів не поспішав наслідувати акторів.

А тут… Матінко моя! Навіть мої залізні нерви не витримали. Я підскочив і, забувши про райську статечність, дременув світ за очі. Перескакував через тіла, спотикався, падав… Вже майже сягнув рятівного провулка, як мене за ногу ухопила якась бабуся і зарепетувала на весь майдан:

— Він тіка-а-ає!

— Хто тікає?! — грізно загримів над майданом голос Чудотворця.

Він був так здивований і розгніваний, що навіть забув вдатися до послуг двійника і зволив сам роззявити рот перед мікрофоном.

Бабуся вчепилася в мене, як навіжена.

— Він!!! — заволала.

— А-а-а! — зрадів вождь. — Це все той же бозбородий! Видно, справді навіжений… В лепрозорій його! Негайно!

Завила сирена, над майданом замиготів пропелерами гелікоптер з червоним хрестом на борту. Повис низько наді

мною. По драбинці спустилися два роботи. Ззаду на трусиках у них теж були червоні хрести. Один, з них взяв мене за підборіддя, пильно глянув у вічі. Другий запитав:

— Скільки буде, якщо два помножити на два?

— Чотири, — пригадав з радістю сімейну науку.

— Ясно! — безнадійно махнув рукою санітар і жестом запросив до мотузяної драбини.

ПОДАЧА ТРЕТЯ