Сестра АгатАгата — мила, добра душа. Наступного дня, побачивши, що я стурбована, вона розповіла мені, про що марив мій бідолашний коханий, додавши: «Я могла би багато чого розказати про це вам, моя люба. Він не зробив нічого поганого, тому у вас, як у майбутньої дружини, немає причин для хвилювання. Він не забув ані вас, ані своїх почуттів до вас. Його налякало щось надзвичайно страшне, смертельно страшне, і це не може бути темою для обговорення».

Гадаю, що ця чудова жінка вирішила, що я можу приревнувати свого нареченого, подумавши, що він закохався в якусь іншу дівчину.

Це ж треба таке вигадати! Я ревную Джонатана! Але все ж таки, моя люба, скажу тобі по секрету, що я відчула полегшення, коли дізналася: немає жодної іншої жінки, яка б могла стати причиною для хвилювання. Зараз я сиджу біля його ліжка і дивлюся на його обличчя, поки він спить. О, він почав прокидатися!

Пробудившись, він попросив мене подати його сюртук, бо хотів щось дістати з кишені. Я попросила сестру Агату, і вона принесла всі його речі. Серед них я побачила записник і вже була зібралася спитати дозволу переглянути його, бо знала, що, можливо, знайду в ньому причину його хвороби. Гадаю, він прочитав це бажання по моїх очах і попросив мене залишити його на самоті на кілька хвилин.

Покликавши мене назад, він дуже урочисто сказав:

— Вільгельміно!

В цей момент я зрозуміла, що він налаштований страшенно серйозно, бо він ніколи не називав мене повним ім’ям відтоді, як попросив моєї руки.

— Люба, ти знаєш про мої переконання щодо цілковитої довіри між чоловіком і дружиною. Між ними не повинно бути секретів і таємниць. Я пережив величезне потрясіння, і коли намагаюся пригадати, що ж то було, в мене голова йде обертом, і я справді не знаю, чи це було насправді, чи це марення божевільного. Ти знаєш, що я мав запалення мозку, а від цього можна збожеволіти. Таємниця — тут, — вказав він на щоденник, — і я справді не хочу її знати. Я хочу розпочати своє життя тут із нашого весілля.

Після цього, моя люба, ми вирішили одружитися, потому як залагодимо всі формальності.

— Чи хочеш ти, Вільгельміно, залишитись у невіданні разом зі мною? Ось записник. Візьми його і зберігай у себе, прочитай, якщо захочеш, але ніколи не розказуй мені про прочитане, хіба що якийсь священний обов’язок важким тягарем ляже на мене і я змушений буду повернутися до жорстоких годин, пережитих уві сні чи наяву, при здоровому глузді чи у божевіллі, про які записано тут.

Сказавши це, він безсило відкинувся назад, а я засунула записник під подушку і поцілувала його. Я звернулася до сестри Агати, щоб вона попросила настоятеля дозволити нам одружитися сьогодні вдень, і тепер чекаю на її відповідь…

Сестра Агата прийшла і сказала, що по капелана з церкви при Англійському дипломатичному представництві вже послали. Нас обвінчають за годину, або тільки-но Джонатан прокинеться…

Люсі! Ось і настав час! Я відчуваю урочистість моменту і разом із тим почуваюся дуже-дуже щасливою. Джонатан прокинувся трохи пізніше, ніж через годину, і до цього часу все вже було готове. Джонатан сидів на ліжку, спершись на подушки, своє «так» він відповів твердо і впевнено, я, на відміну від нього, ледве могла говорити. Мене так переповнювали почуття, що слова просто застрягли мені в горлі.

Ці милі сестри милосердя були такими добрими до нас! Перед Господом обіцяю, що не забуду їх ніколи-ніколи, ні в радості, ні в горі.

Я повинна розповісти тобі про свій весільний подарунок. Коли священик і сестри залишили мене з моїм чоловіком наодинці (о Люсі, я вперше пишу «мій чоловік»), я дістала з-під подушки записник, загорнула його у білий папір і перев’язала блакитною стрічкою, яку зняла з шиї, поставила печатку на вузлику сургучем; печатки я не мала, тож використала каблучку. Потім, поцілувавши свого чоловіка і показавши йому пакунок, сказала, що зберігатиму записник саме таким чином, і це буде доказом нашої взаємної довіри на все життя, і що я ніколи не розкрию його, хіба що він сам забажає або виникне якась гостра потреба. Потім він узяв мої руки у свої (о Люсі, це був перший раз, коли він узяв за руки свою дружину) і сказав, що це найдорожчий подарунок у світі, і що з таким подарунком, якщо буде треба, він пройде крізь минуле знову і переможе його. Мій бідолашний коханий мав би сказати «крізь частину минулого», але він іще не міг думати про час, і я не здивуюся, якщо попервах він плутатиме не тільки місяць, але й рік.

Отже, моя люба, на чому я зупинилась? Я змогла сказати йому лише, що я — найщасливіша жінка в світі і що не можу дати йому нічого, крім себе самої, свого життя і своєї довіри, кохання й обов’язку піклуватися про нього все життя. А коли він поцілував мене, притягнувши до себе своїми слабкими руками, це було ніби наша урочиста клятва одне одному.

Люба моя Люсі, чи знаєш ти, чому я тобі все це переказую? Не тільки через те, що я переповнена щастям, але й тому, що ти завжди була і будеш дуже дорогою мені людиною. Дружба з тобою зі шкільної лави, відтоді, як ми закінчили школу і готові були вступити до дорослого життя, і досі є для мене справжнім подарунком долі. Я би хотіла побачити тебе зараз, коли почуваюся щасливою дружиною, завдяки тому, що можу виконувати свої обов’язки. Я дуже хочу, щоб і ти у своєму подружньому житті почувалася такою ж щасливою, як я. Нехай Господь усемогутній саме таким і зробить твоє життя, нехай дні твої будуть осяяні сонячним світлом і не буде в них різкого вітру, забутих обіцянок і недовіри. Я не бажаю тобі, щоб ти ніколи не знала болю, бо такого не буває, але я сподіваюся, що ти завжди будеш такою ж щасливою, як я зараз. Прощавай, моя люба. Я негайно відправлю цього листа і, можливо, незабаром напишу тобі знову. Мушу ставити крапку, бо Джонатан прокидається. Я маю приділити увагу своєму чоловікові.

Завжди твоя Міна Гаркер.

Вітбі, 30 серпня

Моя найдорожча в світі Міно!

Шлю тобі океан кохання і мільйон поцілунків. Напевно, ти незабаром опинишся у власному домі разом зі своїм чоловіком. Я би хотіла, щоб ти якнайшвидше приїхала додому, аби бути тут разом із нами. Завдяки свіжому повітрю Джонатан скоро відновиться. Я теж цілком відновилася. У мене апетит, як у ненажери, я стала енергійнішою і добре сплю. Ти будеш рада знати, що тепер я вже не ходжу уві сні. Гадаю, що не полишаю свого ліжка вночі вже десь тиждень, відтоді як одного разу опинилася на вулиці. Артур каже, що я поволі гладшаю. До речі, забула сказати, Артур приїхав сюди. Ми з ним прогулюємося пішки, їздимо на автомобілі й верхи, катаємося на човні, граємо у теніс і рибалимо. І я кохаю його ще більше, ніж раніше. Він теж запевняє, що полюбив мене ще сильніше, але я сумніваюся в цьому, бо спершу він казав, що кохати мене ще сильніше неможливо. Але це все нісенітниці. А ось і він. Він кличе мене. Отже, більше немає про що писати.

Завжди твоя

Люсі.

P. S. Моя мама передає тобі, що дуже любить тебе. Вона, здається, почувається ліпше.

P. P. S. Наше весілля призначено на 28 вересня.

20 серпня

Стан Ренфілда стає дедалі цікавішим. Він зараз настільки заспокоївся, що між його нападами гніву з’явилися проміжки. Перший тиждень після нападу він увесь час шаленів. Потім, якось уночі, коли на небі саме була повня, він заспокоївся і заходився сам до себе бурмотіти: «Тепер я можу зачекати. Тепер я можу зачекати».

Санітар прийшов і розказав мені про це, тому я негайно рушив поглянути на нього. Він досі був у гамівній сорочці й в ізоляторі з оббитими м’якою тканиною стінами, проте його обличчя втратило лютий вираз і нині видавалось, як і колись, прохальним, я би навіть сказав, улесливим і м’яким. Я був задоволений його теперішнім станом і наказав зняти з нього гамівну сорочку. Санітари спочатку вагалися, але врешті-решт виконали моє бажання без заперечень.