Як не дивно, але пацієнт продемонстрував почуття гумору, коли він побачив їхню недовіру; він підійшов до мене впритул і прошепотів, крадькома поглядаючи на них:

— Вони думають, що я можу завдати вам шкоди! Уявіть, щоб я завдав шкоди вам! Дурні!

Це було втішно для мене, бо я вирізняв цього бідолашного божевільного серед інших, але все одно я не можу вловити його думки. Чи вдасться це мені, якщо я намагатимусь схилити його до співпраці? Бо якщо він отримає від мене щось таке, що має для нього цінність, то збагне: моє гарне ставлення необхідне для нього. Я подумаю про це згодом. Сьогодні ввечері він не розмовляв. Навіть коли я запропонував йому кошеня чи дорослу кішку, це не спокусило його. Він лише сказав:

— Я не візьму жодних хабарів у вигляді котів. Відтепер я маю більше думати, і я можу зачекати. Я можу зачекати.

Невдовзі я залишив його. Санітар каже, що він був спокійний, аж зайнялося на день: тут-таки він розбурхався, а потім розлютувався і шаленів, аж у нього почалися судоми, які виснажили його так, що він впав у стан, подібний до коми.

Три дні поспіль відбувалося те саме. Шал удень, потім стан спокою — з появою на небі місяця і до світанку. О, як би я хотів отримати ключа від цієї загадки! Складається враження, що на нього щось чинить вплив, з’являючись і зникаючи. До речі, слушна думка! Сьогодні вночі людині зі здоровим глуздом доведеться зіграти у гру проти божевільного. Він уже тікав раніше без нашої допомоги. Але цієї ночі він втече з нашою допомогою. Ми дамо йому таку можливість, але триматимемо людей напоготові, які скрадатимуться за ним, бо може статися так, що вони знадобляться.

23 серпня

«Очікуєш — і отримуєш». Як добре Дізраелі[12] знав життя! Наша пташка, побачивши клітку відчиненою, не полетіла. Тож усі наші заходи щодо підготовки задуманого виявилися марними. В кожному разі, ми отримали підтвердження того, що періоди спокою тривають досить довго. З часом ми зможемо полегшити його становище, скоротивши час перебування у гамівній сорочці до кількох годин на день. Я наказав нічному черговому, щоб замкнув Ренфілда в ізоляторі з м’якими стінами за годину до світанку, коли він іще перебуває у спокійному стані. Хай хоча б тіло цієї бідолашної хворої душі насолоджується спокоєм, чого ніяк не може відчути його дух. Що це за галас? Знову несподіванка! Мене кличуть. Знову втік цей пацієнт.

Згодом

Чергова нічна пригода. Ренфілд майстерно дочекався, поки санітар увійде до кімнати з перевіркою. Потім, віджбурнувши його, вилетів у коридор. Я відправив по нього санітарів. Ренфілд знову побіг до покинутого будинку. Ми знайшли його на тому-таки місці, він стояв, спершись на двері старої каплиці. Побачивши мене, він оскаженів, і якби санітари вчасно не схопили його, він убив би мене. Коли ми тримали його, сталося дещо дивне. Раптом його сила подвоїлася, а потім так само раптово він заспокоївся. Я інстинктивно озирнувся навколо, але не побачив нічого. Потім я перехопив погляд мого пацієнта і глянув у той-таки бік, але нічого не побачив, бо він дивився у небо, освітлене місяцем, де не було нічого, крім великого кажана, який пурхав у тиші, немов привид, і летів на захід. Зазвичай кажани кружляють, а цей, здавалося, летів прямо, ніби хотів перетнути якусь межу або мав якісь свої певні наміри.

Мій пацієнт щохвилини ставав спокійнішим і нарешті вимовив:

— Не треба мене зв’язувати. Я йтиму спокійно!

Ми повернулися до будинку без жодних проблем. Я відчуваю щось зловісне у його спокої. Цієї ночі я не забуду.

Гілінґем, 24 серпня

Мені слід взяти приклад із Міни і теж почати вести щоденник. Тоді при зустрічі у нас буде про що побалакати. Хотіла би я знати, коли станеться ця зустріч. Я хочу, щоб вона знову була зі мною, бо я почуваюся такою нещасною. Минулої ночі мені, здається, знову наснилося, що я у Вітбі. Можливо, це через зміну повітря або через повернення додому. Виною всьому щось темне і лячне, що переслідує мене, але що саме, я не пам’ятаю. Але я сповнена непевного страху, почуваюся слабкою і виснаженою. Коли Артур прийшов на обід і побачив мене, він змінився на виду, а я ніяк не могла примусити себе вдавати веселість. Хотіла би я знати, чи зможу сьогодні лягти спати у кімнаті моєї матері (треба вигадати якесь пояснення для неї).

25 серпня

Чергова погана ніч. Матінка не пристала на мою пропозицію. Вона, здається, не надто добре почувається і, безсумнівно, боїться потурбувати мене. Я намагалася не заснути, і це мені успішно вдавалося, аж поки годинник не вибив дванадцяту, і я задрімала. Отже, я таки заснула. За вікном щось шкреблося і пурхало, але мене це не обходило, а що я нічого не пам’ятаю, то, мабуть, таки заснула. Сни були ще гіршими за попередні. Я би хотіла запам’ятати їх. Цього ранку я жахливо стомлена. Моє обличчя страшенно бліде, болить горло. Напевно, щось негаразд із моїми легенями, бо здається, що мені бракує повітря. Намагатимусь бути веселою, коли прийде Артур, бо знаю, що він зажуриться, побачивши мене такою.

Готель «Албемарл», 31 серпня

Дорогий Джоне,

Хочу просити тебе про послугу. Люсі хвора, причому в неї немає якоїсь певної хвороби, але вигляд вона має жахливий і їй гіршає день у день. Я спитав у неї, чи є на це якась певна причина. Я не наважився спитати про це у її матері, бо боюся турбувати бідолашну леді з приводу здоров’я її дочки, адже у нинішньому її стані це може виявитися для неї фатальним. Місіс Вестенра довірилася мені, розказавши, що її смерть не за горами, бо в неї хворе серце, про що бідолашна Люсі ще не здогадується. Я впевнений, що щось мучить мою любу дівчинку. Я майже збожеволів, думаючи про неї. Мені боляче дивитися на неї. Я сказав їй, що проситиму тебе оглянути її, і хоча спочатку вона заперечувала (і я знаю чому, мій старий друзяко), врешті-решт вона погодилася. Я розумію, що це буде боляче для тебе, друже, але зрозумій, це заради неї. Прохаючи тебе, я не сумніваюся у твоїй згоді. Приїзди завтра о другій на обід у Гілінґем, щоб не викликати ніяких підозр у місіс Вестенра, а після обіду Люсі знайде можливість залишитися з тобою удвох. Я неабияк стурбований і хочу порадитися з тобою, щойно ти оглянеш її. Не підведи!

Артур.

1 вересня

Викликали до батька. Йому гірше. Писатиму. Відпишись докладніше вечірньою поштою в Рінґ. За необхідності зв’яжись зі мною.

2 вересня

Дорогий друже,

Стосовно здоров’я міс Вестенра спішу повідомити тобі, що, як на мене, в неї немає жодних функціональних розладів і вона не страждає на жодну відому мені хворобу. Водночас я в жодному разі не задоволений її зовнішнім виглядом. Вона разюче змінилася порівняно з тим, якою я бачив її востаннє. Звісно, ти маєш взяти до уваги те, що у мене не було можливості провести повне обстеження, як хотілося б. Через нашу дружбу виникають маленькі незручності, яких не може здолати ані медична наука, ані традиції. Я краще докладно розповім тобі, як усе відбувалося, а ти вже роби власні висновки і вживай потрібних заходів, а потім я повідаю, що зробив сам і що пропоную зробити тобі.

Приїхавши, я запопав міс Вестенра в удавано веселому настрої. З нами була її мати, і я одразу ж зрозумів, що так вона намагається ввести в оману матір, аби уберегти її від хвилювання. Я не мав жодних сумнівів, що вона нічого не знає.

Після обіду ми всі удавали веселість, і врешті-решт, наче винагороджені за наші труди, ми й насправді розвеселилися. Потім місіс Вестенра пішла до себе відпочити, а Люсі залишилася зі мною. Ми пішли до її будуара, але й там вона далі удавала радість, бо слуги постійно заходили і виходили.