Більшість її подруг-однокурсниць після закінчення університету зникли з обрію. Бетті Гекмен, на превеликий розпач її заможних, респектабельних батьків, подалася з «Корпусом миру» до Африки, і Сейра часом із цікавістю думала, як ті угандці мають липнути до Бетті, з її молочно-білою, несприйнятливою до засмаги шкірою, попелясто-білявим волоссям та гарненьким холодно-офіційним личком. Діні Стабс вступила до аспірантури в Х’юстоні. Рейчел Юргенс вийшла заміж за однокурсника й тепер ходила вагітна десь у глушині на заході Массачусетсу.

Сама з себе дивуючись, Сейра зрештою мусила визнати, що Джонні Сміт — перший новий залицяльник, який з’явився в неї за довгий-довгий час; а вона ж була колись, у випускному класі своєї школи, «міс Популярність»! Щоправда, вона пішла була на побачення й з двома іншими клівзькими вчителями — просто так, щоб не втрачати перспективи. Один з них був Джін Сідеккі — новий математик, але він виявився страшенним занудою. Другий, Джордж Раунде, одразу ж дав волю рукам. Сейра вліпила йому ляпаса, та другого дня в нього ще вистачило нахабства підморгнути їй, коли вони зустрілися в шкільному коридорі.

А Джонні потішав її, з ним було напрочуд легко. До того ж він збуджував її фізично; якою мірою — Сейра ще не могла сказати, принаймні поки що. Минулої п’ятниці, коли їх звільнили від уроків для поїздки на осінню вчительську конференцію в Уотервіллі, Джонні запросив її ввечері до себе додому на спагетті власного приготування. А коли в каструльці забулькав соус, раптом зірвався й побіг до крамниці на розі по вино. Повернувся він з двома пляшками сидру. Як і оті оголошення про відвідини туалету, це було цілком у стилі Джонні.

Після вечері вони сіли дивитися телевізор, але замість того почали обійматись, і хто зна, чим би все воно скінчилося, коли б не надійшли два приятелі Джонні, викладачі університету, з проектом факультетської заяви щодо академічних свобод. Вони хотіли, щоб Джонні проглянув той папір і висловив свою думку. Він зробив це, проте далеко не з такою охотою, з якою звичайно брався до всякого діла. Сейра помітила його нехіть, і її затопила тепла хвиля таємної втіхи. Таку саму втіху викликав у неї і знайомий біль усередині — біль невтамованої жаги, — і тієї ночі вона не стала виганяти його холодним душем…

Сейра одвернулась од вікна і підійшла до канапи, де Джонні поклав свою маску.

— Із святом Усіх святих, — мовила вона й тихенько засміялася.

— Що-що? — озвався голос Джонні.

— Я кажу, якщо ти зараз же звідти не вийдеш, я поїду без тебе.

— Уже йду.

— Ну й чудово!

Вона провела пальцями по масці з обличчями Джекіла і Хайда[7]: ліва половина — добрий доктор Джекіл, права — жорстокий звіроподібний Хайд. «Як буде в нас на День подяки[8]? — подумала Сейра. — А на Різдво?…»

Від цієї думки по всьому її тілу перебіг дивний нервовий дрож.

Джонні подобався їй. Він був цілком звичайний милий хлопчина.

Вона знов поглянула на маску: страхітлива подоба Хайда, мов ракова пухлина, виростала просто з обличчя Джекіла. Маска була вкрита люмінесцентною фарбою, тим-то й світилася в темряві.

А що таке «звичайний»? Ніщо, ніхто. А втім, ні. Якби він був такий уже звичайний, чи спало б йому на думку надіти Чугаке казна-що в класі й не вважати це порушенням порядку? А як можуть учні називати його Франкенштейном, а проте любити й поважати? То що ж таке «звичайний»?…

Прослизнувши крізь намистяну завісу, що відокремлювала спальню й ванну від вітальні, з’явився Джонні.

«Якщо він сьогодні захоче лягти зі мною до ліжка, я, мабуть, погоджуся».

Від цієї думки враз стало тепло, як ото коли повертаєшся додому з далекої дороги.

— Ти чого всміхаєшся?

— Та нічого, — відказала Сейра, кидаючи маску на канапу.

— Ні, скажи. Це щось приємне?

— Джонні, — мовила вона, поклавши руку йому на груди й зводячись навшпиньки, щоб поцілувати його, — є речі, про які не заведено говорити. Ну ж бо, ходімо вже.

Вони на хвильку спинилися у вестибюлі, і, поки Джонні застібав свою теплу джинсову куртку, Сейрин погляд мимохіть звернувся до плаката з написом «Страйкуйте!» і стиснутим кулаком на вогнистому тлі.

— Знов буде студентський страйк, — сказав Джонні, помітивши, куди вона дивиться.

— Проти війни?

— Цього року не тільки проти війни. В’єтнам, призов резервістів, події в Кентському університеті — все це розворушило студентство як ніколи раніш. Гадаю, і в нас тут залишилося зовсім мало рохкал.

— Яких рохкал?

— Узірцевих діточок, котрим аби тільки одержати диплом, а потім дістати посаду з платнею десять тисяч доларів на рік — цим і обмежується їхній інтерес до державної системи. Рохкалу начхати на все, крім власної шкури. Але настав інший час. Тепер і в більшості з них відкрилися очі. Попереду великі переміни.

— Це для тебе таке важливе? Навіть тепер, по закінченні університету?

Джонні виструнчився.

— Мадам, я ж його вихованець. Джон Сміт, випуску сімдесятого року. Не пошкодуймо нічого задля нашого старого доброго Мену!

Сейра посміхнулася:

— Ну ходімо вже. Я хочу покататися на круговерті, поки там не зачинили на ніч.

— Чудово, — сказав він, беручи її під руку. — Цілком випадково в мене є твоя машина, що стоїть за рогом.

— І вісім доларів. Нас чекає казковий вечір.

Погода була хмарна, але суха й досить тепла як на кінець жовтня. На небі серпик місяця намагався пробитись крізь запону хмар. Джонні обняв Сейру за стан, і вона пригорнулася до нього.

— Ти знаєш, Сейро, я дуже багато думаю про тебе. — Тон його був начебто недбалий, але тільки начебто, її серце на мить завмерло, а тоді забилося часто-часто.

— Справді?

— Мені здається, той Ден чимось скривдив тебе, так?

— Я й сама не знаю, що він зі мною зробив, — щиро призналася Сейра.

У спалахах жовтої мигавки за квартал позад них їхні тіні то виникали, то зникали на цементованому тротуарі під ногами.

Джонні, як видно, обмірковував її слова.

— Я не стану тебе кривдити, — промовив він зрештою.

— Так, я знаю. Але, Джонні… дай мені час…

— Еге ж, — зітхнув він. — Час… Ну що ж, час ми маємо.

Вони звернули за ріг, і Джонні відчинив їй дверцята машини. Тоді перейшов на другий бік і сів за кермо.

— Тобі не холодно?

— Та ні, — відказала вона. — Вечір же он який теплий.

— Справді теплий, — погодився він і від’їхав від бровки тротуару.

А Сейра повернулася думкою до тієї дурної маски. Половина обличчя — Джекіл, з голубим оком Джонні в порожній, здивовано розширеній докторовій очниці («Слухайте, я вчора винайшов новий коктейль, але його навряд чи подаватимуть у барах»), і з тією половиною все гаразд, бо під нею видно частку самого Джонні. То друга половина, Хайдова, так безглуздо налякала її, бо око там приплющене і за тією щілинкою може ховатися хтось інший. Хто завгодно. От хоч би й Ден.

Та на той час, як вони приїхали на ярмарок в Есті, де на головній алеї мигтіли в темряві голі лампочки й ходили вгору-вниз довжелезні неонові шпиці чортового колеса, Сейра вже забула про маску. Вона була із Джонні, і їх чекав приємний вечір.

Вони пішли головною алеєю, тримаючись за руки, майже не розмовляючи, і Сейра впіймала себе на тому, що пригадує ярмарки свого дитинства. Вона виросла у Саут-Парісі, містечку з паперовою фабрикою, на заході штату Мен, а окружний ярмарок відбувався у Фрайберзі. Що ж до Джонні, хлопчини з Паунела, то він, мабуть, їздив на ярмарки в Топсем. Та, власне, всі ті ярмарки були однакові і не дуже змінювалися з роками. Залишаєш машину на брудній стоянці, платиш біля входу два долари і, тільки-но опинившись на ярмарковому майдані, одразу чуєш пахощі гарячих сосисок, смаженого перцю та цибулі, бекону, дешевих цукерок, тирси, солодкавий дух кінських яблук. Чуєш брязкіт візка на дитячій катальній гірці — його звуть «дикою мишею». Чуєш виляски пострілів у тирах, металічний голос, що викрикує номери для гравців у бінго[9], — він лине з гучномовців, розвішаних навколо великого тенту, під яким наставлено ряди довгих столів та складаних стільців з місцевого похоронного салону. Рок-н-рол змагається в гучності з ревінням механічного органа. Без угаву лунає крик зазивал: два постріли за п’ятак, і ви можете здобути цього набитого тирсою собачку для вашого дитинчати; гей, ви там, став, аж поки виграєш… Нічого не змінюється. І ти знов почуваєш себе дитиною і залюбки даси витягти з тебе все і до останнього цента.