— То звідки ти?

— З лісів Амазонки, яку ми називали Зубатою рікою, бо там водилося багато крокодилів. Я була ще підлітком і тільки-но почала осягати високе мистецтво ловів. Тепер не має значення, як я сюди потрапила. Головне, що я вільнонароджена.

— Має значення лише те, що ти вільна духом, — сказав Каспар. — Інші звірі, можливо, страждають так само.

— Прислухайся, як хропуть леви! Вони народились у клітці і, певно, не спіймали б і курки. Лише у повний місяць вони прокидаються вночі й блукають наче сновиди.

— Не докоряй їм, що вони несправжні леви.

— Не буду, — зітхнула пантера. — Однак я накладу на себе лапи, але не залишусь у неволі. Подумай, як то жити у клітці ще багато років! Тільки не кажи, що я звикну, бо зараз же розіб’ю голову об ґрати.

— Але ж ти не потрапиш додому! Між тобою і Амазонією — океан. Тебе впіймають або ти загинеш.

— Нехай! — сказала Чорна Блискавка.

Доня несміливо підійшла до клітки:

— Слухай, Каспаре, якщо ми можемо бути пташками, то чому б пантері не стати пташкою? Вона зможе перелетіти через океан. Ти ж перетворив овечок на хмарку…

Каспар похитав головою:

— Це вже буде другий злочин. Нас можуть посадити за ґрати.

Почувши ці слова, пантера повернулася до дітей хвостом і лягла в кутку, обхопивши голову лапами.

Доня замислилась:

— Якщо вона стане пташкою, то сама себе звільнить. Врятуймо хоч її, якщо не можемо врятувати всіх. Бо вона справді помре. Ти бачив, які у неї зранені лапи?

І Доня заплакала. Одна-єдина пантера перелетить океан і опиниться в себе удома, навчиться полювати і знову стане щаслива. І Каспар може це зробити, але не хоче…

Каспар мовчав. Доки він ходив повз клітку, пантера і дівчинка ще мали якусь надію.

— Якби Єдинорога посадили в клітку ти б його звільнив! А пантеру не можнаі бо вона чорна…

Каспар огризнувся:

— Перестань! Слухайте мене обидві! Одна плаче, друга погрожує накласти на себе лапи. А я виглядаю вбивцею. Доню, спробуй перетворити пантеру на пташку сама.

Я піду прогулятися. Повернуся за півгодини.

— Іди, — сказала Доня. — Ми самі впораємося. Я не думала, що ти такий; байдужий!

Їй було дуже гірко, але очі Чорної Блискавки засяяли надією. Вона простягла Доні лапу через пруття клітки і та ніжно її погладила.

— Мені здається, — сказала пантера, — що закони треба іноді порушувати, якщо вони тісні. Закони для звірів, а не звірі — для законів. А ще мені здається, що Каспар хоче, аби ти зробила це сама. Він випробовує твою мужність. У нас усе вийде. Я чую, як у мене виростають крила…

Залишмо їх самих, бо таємниця перетворення — то дуже велика таємниця.

Вовки

Брати, чи ми винні у тому, що люди вигадали прислів'я: «З вовками жити, по-вовчому вити»? Звідки в них порівняння: хижий як звір? Вовк не вбиває вовка, заєць — зайця. Ми не вбиваємо собі подібних, ми потребуємо тільки того, що може підтримати нам життя. А люди вбивають у лігвах наших маленьких і беззахисних дітей, вирубують наші ліси й розполохують нашу здобич. Ми покинули б цей світ, але скажіть, куди нам подітись? Усюди — небезпека. Ми не нищимо те, чого не споживаємо. Коли звірі покинуть людей, ті ніколи не зможуть їм закинути власних вад. І краще пізнають одне одного. І відчують сором.

Карусель з Єдинорогом. — Чоловік — дерево рятує птахів. — Дивовижна історія Чоловіка-комахи. — Чи усім потрібні перетворення?

Настав ранок після цієї незвичайної ночі. Доня навіть не хотіла лягати спати, така була окрилена успіхом. Трохи сердилася на Каспара, що той примусив її переживати, але навчитися чогось можна лише тоді, коли тобі довіряють. Так сказав Каспар.

Доня врешті-решт заснула у порожньому гніздечку на горищі, чорний кіт П’єро — у підвалі, де колись народився, а Каспар не спав. Він думав, як їм іти далі і чим усе закінчиться. Йому було неспокійно на серці. Втручатися у чуже життя треба дужа обережно і за крайньої потреби, без чаклунств. Чудеса блискавично змінюють світі і призводять до непередбачуваних наслідків. Каспар не хотів втягувати Доню в небезпечні пригоди, але це не вдавалось. Дівчинка змінилася сама. Вона здобула силу і тепер могла застосувати її собі на шкоду! Сила без знання — небезпечна. Хоч би Єдиноріг підказав… У добрі часи Каспарі відчував його присутність, але коли вагався, то ніби опинявся сам у безжальній пустелі під сліпучим небом, марно шукаючи зелений острівець з прозорим струмком. Навіть від Доні мусив ховатися зі своїм страхом. А що, як вони загубляться? Або потраплять у пастку?

Каспар міряв кроками напівтемне горище і від сутінків йому ставало ще сумніше. Коли він вдосталь наковтався пилюки, то виглянув на вулицю через напівкругле віконце, яке називають слуховим, бо в нього можна бачити лише дах сусіднього будинку. Він виліз крізь віконце на дах. Під ногами затріщала бляха і, щоб не збудити Доню, він послав їй веселий сон: як вона бавиться з іншими дітьми великим рожевим у золоті кружальця м’ячем. Поки вона ловитиме його, можна буде подивитися на місто згори. Свіжий вітерець торкнувся його лиця. Ще був ранок. Каспар побачив у себе під ногами зелене провалля — парк. Хоч як було високо, та знизу долинала музика й голоси дітей. Між деревами яскравіли гойдалки, каруселі, сковзанки. Від усього цього віяло такою безтурботною радістю, що серце Каспара защеміло. Він був так само далеко від дітей, як і від Єдинорога. Але діти дозволяли на себе дивитися. Доня була з них. І Каспар знав, що вона йому скаже: ходімо в парк!

Візьме його за руку і відведе до дітей, бо вона не боїться ні дітей, ні дорослих, ні майбутнього. Їй треба трохи витратити силу чарів на пустощі й забави.

… Коли вони зійшли вниз, місто здалося дівчинці дуже привітним і зовсім незнайомим. Вона весело побігла до парку. Їй хотілося спробувати усе: гойдалки, драбинки, сковзанки… Вона літала як вихор від однієї забави до другої, очі сяяли, щоки палали. Каспар тримався осторонь, може тому, що мав майже двісті років. Правда він не виглядав на стільки. Доня бавилася сама, як, здебільшого, бавилася вдома. Тепер вона стала сміливішою, але Каспар ж попередив, щоб вона нічого не розповідала про Єдинорога і їхню подорож. Їй взагалі не хотілося розмовляти, тільки лазити і стрибати.

Коли вона знеможено впала біля Каспара на лавці, той задумливо сказав:

— У мої часи були каруселі. Але ніхто не здогадався мене туди повести. Я охоча зробив би це зараз…

— А де ти бачиш каруселі? — підхопилася вона.

— Он за тим фонтаном.

На круглому майданчику каруселі можна було вибрати верблюда, машину, лева, слона, білого і вороного коників, ослика. Тож було над чим поміркувати, хоч фігурки виглядали доволі старенькими. Два хлопчики сіли на верблюда і слона. Доня вирішила сісти спочатку на білого коня, який трохи нагадував Єдинорога. Каспар сів поруч неї на вороного. Задзвонили дзвіночки, заграла музика, і Доня ледь не звалилася зі свого коника, коли карусель рушила. Тому вона вирішила дивитися поперед себе. Карусель розкручувалася щораз більше. Якоїсь миті кінь відірвався від землі і злетів угору. Спочатку вона подумала, що так і має бути, але чомусь ні верблюд, ні слон не злетіли. Тільки Каспар крикнув:

— Тримайся міцніше! Це не моє чаклунство!

«Ну, от, починаються злі чаклуни!» — похолола Доня. Кінь заіржав, повернув до неї голову і вона побачила фіалкові очі й гострий золотий ріг. І хоч Єдиноріг не сказав жодного слова, її страх минувся.

Далеко внизу опинилось місто з його чудовими вежами і старовинними будинками, кам’яними левами, але їй не хотілось туди повертатися. Лише летіти невідомо куди.

І тут вона побачила Море, й одразу впізнала його, бо де ще може бути стільки блакитної води без краю. А потім виник берег із білою смугою піску, зеленими лісами. Ніхто не купався у тому Морі, хоч надворі стояло літо. Вони довго летіли над берегом, аж доки побачили серед скал недобудований корабель. Довкола нього метушилися майстри, вбрані якось чудернацько. Їхні тіла були вкриті шерстю. Корабель скидався на казковий і, хоч ще був недобудований, Доня зразу впізнала у ньому Корабель Звірів. Вона скрикнула, в очах потемніло, і несподівано дівчинка почала падати…