— Белло! Ти зовсім голову втратила? Ти ж не можеш бути такою дурепою! Скажи мені, що ти жартуєш!

Він знову добряче струснув мене. Його пальці, тверді як перила, тремтіли, аж мене до кісток пробирав дрож.

— Джейку, припини!

Раптом темрява наповнилася постатями.

— Відпусти її! — Едвардів голос був холодний як лід і гострий як лезо.

Позаду Джейкоба з чорноти ночі долинув рик, а тоді його перекрив інший.

— Джейку, брате, відступися, — почула я настійливе прохання Сета Клірвотера. — Ти все одно будеш у програші.

Здавалося, Джейкоб просто заморозився — стояв і витріщався нажаханими, широко розплющеними очима.

— Ти можеш поранити її, — прошепотів Сет. — Відпусти її.

— Вже! — проричав Едвард.

Джейкобові руки безсило опустилися, і хвиля крові, що бухнула у моїх затиснених до того венах, болем відізвалася в руках. Та перш ніж я зафіксувала це відчуття, на місце, де щойно були гарячі долоні, лягли холодні руки, а тіло моє підхопив вітер.

Не встигла я моргнути, як опинилася за півдюжини кроків від місця, де щойно стояла. Едвард застиг обличчям до мене. Поміж ним і Джейкобом опинилися двійко величезних вовків, але вони, схоже, не мали щодо мене агресивних намірів. Навпаки — здавалося, вони намагались попередити бійку.

А Сет — оцей малий п’ятнадцятирічний бешкетник Сет — обхопив довгими руками Джейкоба, якого били дрижаки, й тягнув геть. Якщо Джейкоб перевернеться на вовка, коли Сет так близько від нього…

— Нумо, Джейку. Ходімо.

— Уб’ю тебе! — сказав Джейкоб, і голос його був таким глухим від люті, що прозвучав тихо, мов шепіт. Погляд його, застиглий на Едвардові, палав від ярості. — Я вб’ю тебе власноруч! Просто зараз! — він конвульсивно здригнувся.

Найбільший вовк, чорний, різко загарчав.

— Сете, геть із дороги, — просичав Едвард.

Сет знову потягнув Джейкоба. Джейкоб від люті був настільки роздризканий, що Сетові вдалося відтягнути його на кілька кроків назад.

— Джейку, не треба. Ходімо. Давай.

Сем — найбільший вовк, чорний — приєднався до Сета. Він притулив свою здоровецьку голову до Джейкобових грудей і добряче пнув.

Всі троє — Сет тягнув, Джейк тремтів, Сем штовхав — швидко зникли в темряві.

Ще один вовк зробив перший крок навздогін. У слабкому світлі я не могла напевно розгледіти колір його хутра — може, шоколадний? Отже, Квіл?

— Вибач, — прошепотіла я до вовка.

— Белло, вже все гаразд, — промурмотів Едвард.

Вовк позирнув на Едварда. Погляд його не видався дружнім. Едвард холодно кивнув. Вовк пирхнув, розвернувся й попрямував за рештою — і швидко розтанув, як і вони.

— Все гаразд, — сам до себе промовив Едвард, а тоді поглянув на мене. — Час повертатися.

— Але Джейк…

— Сем про нього попіклується. Він уже забрався.

— Едварде, пробач. Це було такою дурницею…

— Ти нічого поганого не зробила…

— Просто в мене вода за зубами не тримається! Для чого я… я не мала йому дозволити отак зі мною поводитися. І про що я думала?

— Не хвилюйся, — він торкнувся мого обличчя. — Треба повернутися на бенкет, перш ніж гості помітять нашу відсутність.

Я потрусила головою, щоб нарешті прийти до тями. Перш ніж гості помітять? Невже хоч хтось оце проґавив?

Але згодом, що більше я про це міркувала, то ясніше усвідомлювала: сутичка, яка мені видавалася шаленою, насправді тут, у темряві, проминула зовсім тихо.

— Ще дві секундочки, — попросила я.

В нутрі моєму все переверталося від переляку й горя, але це було ніщо — головним було те, що діялося навкруги. Я знала, що зараз мушу зіграти ідеальну виставу.

— Що з моєю сукнею?

— У тебе чудовий вигляд. Ні волосина не зрушена.

Я зробила два глибокі вдихи.

— Гаразд. Ходімо.

Він обняв мене й повів назад до світла. Коли ми опинилися попід мерехтливими ліхтариками, він ніжно підштовхнув мене до танцмайданчика. Ми розчинилися серед інших танцівників, наче наш танок зовсім і не переривався.

Я кружляла поміж гостей, але ніхто з них не мав ані збентеженого, ані наляканого вигляду. Тільки найблідіші обличчя виказували ознаки занепокоєння, проте добре це приховували. Джаспер та Еммет разом стояли на краю танцмайданчика, і я здогадалася, що під час сутички вони теж були десь неподалік.

— Як ти?…

— Все гаразд, — запевнила я. — Не можу повірити, що я таке вчинила. Що не так зі мною?

— Не так зовсім не з тобою.

Я так зраділа, коли побачила на весіллі Джейкоба! Знала-бо, яку жертву йому довелося для цього принести. А я все зіпсувала — перетворила подарунок на поєдинок. Мене б варто було ізолювати.

Але сьогодні моя дурість більше нічого не зруйнує. Сьогоднішню пригоду я заховаю подалі, запхну, так би мовити, в найдальшу шухляду й замкну на ключ — займусь цим пізніше. Ще матиму доволі часу, щоб батожити себе, а зараз я вже нічого не вдію.

— Все позаду, — сказала я. — Давай більше не згадуватимемо про це сьогодні.

Я очікувала, що Едвард швидко погодиться, проте він мовчав.

— Едварде?

Він заплющив очі й притулився чолом до мого чола.

— Джейкоб має рацію, — прошепотів він. — Про що я тільки думав?

— Не має він рації, — я намагалася говорити зі спокійним обличчям, оскільки за нами спостерігали друзі. — Джейкоб занадто упереджений, щоб дивитися на речі об’єктивно.

Він пробурмотів дуже тихо щось на взірець: «…краще б він мене убив за саму тільки думку…»

— Припини, — люто мовила я. Обхопивши його обличчя долонями, я дочекалася, поки він розплющить очі. — Ти і я. Це єдине важить. Це єдине, про що тобі дозволено зараз думати. Ти мене чуєш?

— Так, — видихнув він.

— Забудь про те, що Джейкоб приходив…

І я зможу. І забуду.

— …заради мене. Обіцяй мені, що ти викинеш це з голови.

Він на мить зазирнув мені в очі, перш ніж відповісти.

— Обіцяю.

— Дякую. Едварде, я не боюсь.

— Я боюсь, — прошепотів він.

— А ти не повинен, — я зробила глибокий вдих і всміхнулася. — Між іншим, я тебе кохаю.

У відповідь він ледь-ледь усміхнувся.

— Ось чому ми зараз тут.

— Ти монополізував молоду, — втрутився Еммет, з’являючись із-за Едвардового плеча. — Дай мені потанцювати з невісточкою. Може, це мій останній шанс змусити її почервоніти, — він голосно зареготав, як завжди, зовсім не зважаючи на навколишню атмосферу.

І виявилося, що було ще чимало людей, з якими я й досі не потанцювала, отож я мала час, щоб по-справжньому взяти себе в руки й зібратися з думками. Коли Едвард знову заявив на мене права, з’ясувалося, що шухлядка, куди я заховала спогад про Джейкоба, міцно й надійно замкнена. Коли Едвард пригорнув мене, до мене повернулася ранішня радість, повернулася певність, що все в моєму житті сьогодні відбувається саме так, як має. Я всміхнулася й поклала голову йому на груди. Руки його стиснули мене дужче.

— Вважай! Бо я можу звикнути, — мовила я.

— Тільки не кажи, що ти вже звиклася з танцями.

— Танцювати не так уже й зле — з тобою. Але я думала про дещо інше, — я ще міцніше притулилася до нього, — про те, щоб більше ніколи не відпускати тебе.

— Ніколи, — пообіцяв він і нахилився, щоб поцілувати мене.

Це був серйозний поцілунок — насичений, повільний, він тривав і тривав…

Я мало не забула, де перебуваю, коли до мене долинув голос Аліси:

— Белло! Час!

На мить мене прошило роздратування на мою нову родичку за те, що вона перервала такий момент.

Едвард же проігнорував її; губи його міцно притулилися до моїх, вони були ще наполегливішими, ніж перед тим. Серце моє шалено забилося, а долоні гладили його мармурову шию.

— Ти збираєшся проґавити літак? — вимогливо запитала Аліса, яка вже стояла поруч. — Певна, ви чудово могли б провести медовий місяць в аеропорту, чекаючи наступного рейсу.

Едвард трошки повернув обличчя, щоб пробурмотіти:

— Забирайся, Алісо, — а тоді знову притулився вустами до моїх.

— Белло, ти в літаку збираєшся сидіти в цій сукні? — знову запитала Аліса.