Треба сказати, відкриття, що його зробили Обормоти, просто приголомшило їх, і так приголомшило, що на деякий час навіть мову відібрало. Коли ж, нарешті, якось усі троє очуняли, то пішли до секретаря по пропаґанді Дикої на консультацію – як бути? Проте Дика вирішувала й не такі соломонові питання. Вирішити ж обормотівське – було для неї раз плюнути.

– Танцювати вмієте? грати? співати?

Виявилось – усього потроху.

І опинились Обормоти на клюбній сцені.

А оскільки за штатами будинок культури артистів не міг мати, то відбили телеграму до Москви – за дозволом. І дозвіл прийшов. Радощам Обормотів не було меж. Дехто натякнув, що треба було б те скропити. Обормоти зрозуміли натяк, вивернули кишені і згарбузували бенкет у ресторані райспоживспілки, запросивши всеньке районне начальство з Кириленком на чолі. Навіть головного асенізатора не забули. Гулянка набрала такого розмаху, що було знищено всі запаси напоїв ресторану. Після цього всі поїхали догулювати на пивзавод, опорожнивши й там пару цистерн пива. Ні, в Калуші вміли гуляти!

Наступного ранку Обормоти були дуже здивовані, виявивши під собою начальника охорони броварні, а зверху – старого бухгалтера.

– Оце дали! – почухали потилиці Обормоти, не зовсім виразно пригадуючи вчорашнє і зовсім виразно уявляючи розмір дефіциту.

– Дурниці, – заспокоїв їх бухгалтер, – спишемо за рахунок непередбачених витрат. Що там якась сотня? Пташенята мої... – чомусь пройнявся симпатією до близнюків старий. – Та ми маємо п'ятдесят мільйонів чистого прибутку щорічно. І це, врахуйте, при витратах в кількасот тисяч карбованців.

Обормоти навіть роти пороззявляли.

– Націнки, націнки, зелененькі мої. Скажімо, собівартість пива п'ять копійок, а ми його за чотири сорок. Та в нас так усе: хліб, м'ясо, горілка і усяке манаття. Політекономію треба знати, товаришочки, політекономію.

– Та це ж конгеніяльно! – вигукнули Обормоти і того ж вечора списали кілька сторінок щоденника, всебічно висвітливши питання державної спекуляції. На допомогу було закликано інтегральне й диференціяльне числення, виведено ряд карколомних формул, яким позаздрив би і сам Маркс, і, нарешті, картина вималювалася приблизні, така:

ХЛІБ: закупочна ціна в госпах – 6 крб за центнер;

помол – 1 крб;

загальна собівартість – 7 крб;

продажна ціна – 250 крб за центнер;

чистий прибуток (у %%) – 8570.

І т п.. у такому ж дусі.

Коли цю пекельну роботу було закінчено, Обормоти урочисто потисли один одному руки. Безперечно, у свій час внесок, що вони його зробили в політекономію, дістане належну оцінку. А поки що звернімося до їх звичайної повсякденної роботи, на якій, забігаючи уперед, скажемо, вони виявили неабиякий хист.

Натхненні великим вождем, вдячні партії за піклування, Обормоти запопадливо вхопилися за доручену справу. Насамперед, конкретизували і деталізували, хто на що здатний. Ушкварили гопака – вийшло непогано. Гірше було з голосами. Створивши всіх трьох на один копил, природа і тут не побажала зробити виняток: усі троє мали один ґатунок голосу – фальцет. Отже, виступаючи терцетом, можна було співати тільки в унісон. Спробували: вийшло щось подібне до папського хору кастратів. Вирішили ліпше співати поодинці – соло. Перевіривши свої сили, деталізувавши і конкретизувавши, Обормоти склали величезну концертну програму і вивісили по місту афіші. Але саме у той час якісь ворожі недобитки понашіптували людям, що, з деяких політичних міркувань, Україна, мовляв, повинна бути в жалобі, а тому – жодних розваг. Внаслідок цього довелося розповсюдити квитки по організаціях, закликавши на допомогу райком мунсомолу*. Кожен керівник установи повинен був забезпечити на концерт явку певної кількости глядачів. Таким чином, заля будинку культури була набита глядачами так, що почав зникати кисень.

Концерт мав шалений успіх. Реґтайм змінила ча-ча, ча-чу змінив буґі, за буґі пішла гвінейська хула; пісні мексиканські, пісні канадські, пісні негритянські, пісні Чілі, Перу, Арґентини, Болівії, Гондурасу, Еквадору – лавиною впали на голови приголомшених глядачів. У фіналі всі троє виконали танець живота. Не тільки глядачі – навіть Обормоти були задоволені. Але не був задоволений райком партії.

Обормотів викликали і дали прочухана.

– Ви що? – взяли їх у шори троє секретарів. – Блекоти обжерлися? Схиляння перед іноземщиною розводите? Космополіти чортові! Чому не дали програму на затвердження?

Секретарі хотіли ще довше кричати на Обормотів, але схаменулися, бо, власне, Обормоти ще не досить обізнані з країнчудесівськими звичаями, щоб так їх ганити. Отже, схаменувшись, секретарі прочитали Обормотам мораль – як і що робити.

Зрозумівши трохи хибно ту мораль, Обормоти взялися із запалом готувати другий концерт. Цього разу вони напхали у програму українських пісень від Богдана Хмельницького аж до «Зажурились галичанки», скропивши все те гопаком, коломийками, козачком і десятком добірних українських анекдотів, запозичених з «Сатири і гумору». Але, як ми зазначили вище, Обормоти дещо хибно зрозуміли вказівки райкому, і після концерту Дика схопилася за голову, згадавши, як неуважно проглянула вона програму і як механічно поставила візу. Тепер прочухана дістали не лише Обормоти, а й сама Дика.

– Як ви могли проґавити таку націоналістичну програму? – жбурив в усі боки стільці перший секретар. – Хоч би тобі одна російська пісня для сміху! Єдність, єдність де з великим російським народом?!

Це вже було таке ЧП, що вимагало негайного втручання бюра.

Після триденних дебатів бюро винесло розгорнуте рішення. Найважливішим у ньому було: прикріпити Обормотів до гуртка по вивченню історії партії, щоб вищезгадані Обормоти підвищили свій ідейно-політичний рівень.

***

Жив-був у Калуші капітан Чернявський.

Ми, можливо, не згадали б про нього, якби він не відіграв певної ролі в нашій історії.

Отже, жив-був у Калуші капітан Чернявський. Капітан як капітан, чимало таких капітанів. Працював він у райвійськкоматі і, може, тільки цим різнився від інших капітанів, ну, наприклад, таких, як капітан Кривуля, що в Органах працював. Часто можна було зустріти капітана Чернявського в блакитній пивній, що біля скверу, з двома своїми дітлахами.

– Вип'ємо, синки! – казав капітан.

– Вип'ємо, батьку! – бадьоро відповідали дітлахи.

Уперше Обормоти познайомилися з капітаном за досить дивних обставин. Якось втомлені близнюки повернулися з села, де давали черговий концерт, і, як були одягнені, так і попадали на ліжко, не роздягаючись і не скидаючи зброї. Згадавши про зброю, внесемо ясність. Оскільки Обормоти тепер були не просто Обормоти, а концертна бригада, то, як і весь районний актив, ходили обвішані автоматами, пістолями, ґранатами, кулеметними стрічками і ще чимось. Так, на всякий випадок. Отож попадали Обормоти, не роздягаючись, на ліжко, – і сняться їм рожеві сни: буцім ведуть вони запеклий бій у Карпатах з партизанами. Пробачте – якими партизанами? Хе-хе! Диваки! Ніби немає партизанів в Англії чи Японії. Кожна цивілізована країна повинна мати своїх партизанів. І Країна Чудес теж не пасе задніх.

Сняться Обормотам рожеві сни. Засіли Обормоти десь аж на самісінькій Говерлі і тримають кругову оборону. А навколо, куди не глянь – гори, гори, гори, і пливуть по тих горах хмари за хмарами, і десь блискає, і десь гримить, і долом, долом, яругами, чагарниками, мов привиди які, крадуться партизанські хлопці, і несеться луною:

За волю народу, за його права

Встає Україна нова...

Оточили легіні Говерлу, пнуться нагору, шерег за шерегом, шерег за шерегом, тільки земля під ногами стугонить. Тіпається кулемет в обормотівських руках: та-та-та! – аж метал почервонів. Та-та-та! А з долу й собі скоро стріли: та-та-та! – і крізь стрілянину: