Розповідають, що Тосканіні якось сказав одному з прихильників його таланту:

— Я диригую не так уже й добре, як вам здається. Просто ті диригенти, яких ви слухали, роблять це набагато гірше.

Артуро Тосканіні запитали, чому в ного оркестрі ніколи не було жодної жінки.

— Бачите, — відповів маестро, — жінки дуже заважають. Коли вони вродливі, то заважають моїм музикантам, а коли потворні, то ще більше заважають мені!

У Відні, в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта — відомого композитора Ференца Легара.

Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав:

— Отже, пане експерт, хто все-таки потерпілий?

— Жак Оффенбах, — відповів Легар.

До Гергарда Гауптмана звернулась юнка з проханням дати їй два автографи.

— Нащо вам зразу два? — здивувався шановний драматург.

— Два «Гауптмани» я обміняю на одного «Легара»!

Видатний російський композитор О. Скрябін у ранньому дитинстві виявляв сильний нахил не лише до музики, а й до поезії, до театру. Він складав і ставив свої власні «трагедії», написані почасти віршами, почасти прозою. Хоч трагедії ці мали, як і належало п'ять дій, частенько траплялось, що вже в третій дії нікого з героїв не лишалося серед живих: всі або вмирали своєю смертю, або вбивали одне одного. Засмучений таким несподіваним для себе фіналом, автор скаржився:

— Тітонько, більше нема кому грати!

У Великому театрі йшов «Євгеній Онегін». Декілька молодих артисток слухали спектакль за лаштунками. Під час сцени листа Татьяни одна з них обурено сказала:

— Я не розумію Татьяни… Як вона могла писати листа Онегіну, а не Ленському!

Олєнін — виконавець партії Онєгіна — стояв поблизу. Почувши це, він посміхнувся й сказав:

— Любі панночки, не осуджуйте так суворо Пушкіна. Адже він не знав, що Лепського співатиме Собінов.

Після виконання квінтету Ф. Шуберта «Форель» відомий німецький композитор і піаніст Макс Регер, що грав фортепіанову партію, дістав від одного з своїх прихильників у подарунок кошик форелі. Регер надіслав доброзичливцю вдячного листа, в якому, між іншим, написав, що в наступному концерті він виконуватиме «Менует бика» Й. Гайдна.

Відомий італійський співак Енріко Карузо повинен був одержати чек на чималу суму. Коли він прийшов у банк, то виявилося, що при ньому немає жодних документів. Карузо на мить задумався і блискавично прийняв рішення… Службовці банку почули у чудесному виконанні арію з опери «Тоска». Цього було досить, і касир негайно виплатив гроші.

Залишаючи банк, Карузо сказав:

— Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!

Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів:

— Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:

— Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.

— Так, — відповів Карузо, — я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.

Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись:

— Пробачте, але це корона, яку ви забули.

У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.

На кордоні до купе увійшов урядовець.

— Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?

— Ні,— відповів артист.

Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів:

— Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.

Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.

Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.

— Як карикатурист ви були б не менш відомі,— говорили йому.

— Так, — відповідав Карузо. — До того ж я менше б хвилювався,

Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.

— Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?

— Звичайно, — відповів Карузо.

— Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…

На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.

Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо:

— Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…

Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.

Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.

— Але, милий друже, — закінчив співак, — що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?

Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати: тра-ля-ля, тра-ля-ля…

Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав: