Коли Фуентес убив першого бика й рушив до президентської ложі, вітаючи глядачів, Гальярдо аж побілів — його смертельно ображав кожен вигук захвату, призначений не для нього. Тепер його черга: зараз вони побачать щось надзвичайне. Він і сам не знав до ладу, що збирається показати, але твердо постановив приголомшити публіку.
Тільки-но з’явився другий бик, як Гальярдо, охоплений бажанням вразити глядачів, метнувся йому назустріч і, здавалося, заповнив собою всю арену. Його плащ маяв під самісінькою мордою тварини. Коли пікадор із квадрильї Гальярдо, на прізвисько Потахе, гримнувся з коня і його тіло розпласталося під самими рогами, матадор ухопив бика за хвіст і смикнув до себе з геркулесовою силою, відвернувши небезпеку від поваленого верхівця. Публіка шалено аплодувала.
Коли настала черга бандерильєро, Гальярдо відійшов і став між бар’єрами, чекаючи сигналу на вихід матадора. Насйональ із двома дротиками в руці дражнив бика й центрі арени. В його рухах не було ні витонченості, ні відчайдушної сміливості. «Головне — заробити на хліб». У Севільї на нього чекають четверо малюків, і вони не знайдуть собі іншого батька, як він загине. Насйональ виконував обов’язок — більш нічого: устромляв бандерильї з ретельністю поденника тавромахії, не прагнучи оплесків і уникаючи по змозі освистувань.
Коли він устромив першу пару, дехто з глядачів зааплодував, а інші глузливо закричали, натякаючи на погляди бандерильєро:
— Тримайся далі від політики і ближче до бика!
А Насйональ, здалеку не чуючи, що кричать, відповідав з усмішкою, як і маестро:
— Дякую, щиро дякую!
Коли загриміли литаври й сурми, оголошуючи вихід матадора, і Гальярдо знов з’явився на арені, публіка схвильовано загомоніла. Це був її матадор. Зараз він дасть їм похвилюватися.
Гальярдо взяв у руку згорнуту мулету, яку Гарабато подав йому через бар’єр, вибрав у слуги шпагу, потім дрібними кроками рушив до президентської ложі і став перед нею з беретом у руці. Усі повитягували шиї, прикипівши очима до свого улюбленця, але ніхто не почув, що він каже. Щоб надати більшої ваги своїм словам, тореро перегнув стрункий стан і відкинув могутній торс трохи назад, і ця його гордовита поза справила на публіку не менше враження, ніж найблискучіша промова. Закінчивши говорити, він напівобернувся і кинув берет на землю, а весь амфітеатр вибухнув оплесками та криками захвату. Оле, син Севільї! Зараз ми побачимо справжню кориду!.. І глядачі мовчки перезиралися, очима обіцяючи одне одному неймовірні чудеса. По рядах прокотилася хвиля збудження, усі чекали чогось надзвичайного.
Зненацька оплески стихли. Натовп охопило таке хвилювання, що запала глибока тиша. Здавалося, в амфітеатрі — нема ні душі. Тисячі людей тільки дивилися — наче ніхто й не дихав.
Гальярдо повільно рушив назустріч бикові. Він тримав мулету лівою рукою, уперши держално в живіт, а правою — шпагу. Її кінчик коливався в такт його крокам, як маятник.
Обернувшись на мить, він побачив за собою Насйоналя та ще одного бандерильєро зі своєї квадрильї; вони йшли з перекинутими через руку плащами — допомогти матадорові.
— Всі з арени!
Голос Гальярдо лунко продзвенів у глибокій тиші, досяг найдальших рядів, і публіка у відповідь вибухнула криками захвату. «Всі з арени!.. Ви чули — він наказав, щоб усі покинули арену! Оце чоловік!»
Матадор підійшов до бика сам-один, і знову запала тиша. Він спокійно розмотав мулету, розгорнув її і ступив уперед ще кілька кроків — спинившись майже перед самою мордою бика, приголомшеного й розгубленого від такої зухвалості.
Публіка не зважувалась розмовляти, боялася навіть дихнути, але в усіх очах світився щирий захват. Який молодець! Іде прямо на роги!.. Тореро нетерпляче тупнув ногою, заохочуючи бика до нападу, і величезна тварина, наставивши свої гострі списи, з ревом кинулась на людину. Роги пройшли під самою мулетою і черкнули по китицях та торочках матадорового костюма, а той навіть ногою не ворухнув, лише граційно відхилився назад. Юрма відповіла на цей вишуканий прийом схвальним ревом. Оле!..
Тварина повернулася й знову кинулась на людину з червоним клаптем, і Гальярдо під могутній рев публіки повторив свій маневр. Бик, усе дужче лютуючи після кожного обману, кидався й кидався на матадора, а той щоразу махав перед рогами мулетою і обкручувався на місці, розпалений близькою небезпекою, сп’янілий від захоплених вигуків натовпу.
Гальярдо відчував на собі гарячий подих бика, бризки слини попадали йому на обличчя та праву руку. Він уже звик бачити перед собою цю могутню тварину і дивився на бика, як на свого доброго друга, що дасть убити себе заради його слави.
На якусь мить бик став як укопаний, ніби стомився від цієї гри; він похмуро й підозріливо втупився в людину та в червоний клапоть, невиразно здогадуючись своїм темним розумом, що його дурять, що з кожним промахом він наближається до загибелі.
А Гальярдо відчув порив шаленої відваги, як траплялося з ним завжди перед блискавичним і точним ударом. Пора!.. Крутячи держалном, він змотав мулету, потім підняв на рівень очей праву руку зі шпагою і спрямував її вістря в загривок бика.
Публіка захвилювалась, почулися невдоволені крики:
— Не бий! — загукали тисячі голосів. — Не треба!
Було ще рано. Бик «погано стояв», міг будь-якої миті кинутися на матадора і настромити його на ріг. Гальярдо діяв усупереч усім правилам тавромахії. Але що цьому одчайдухові до правил, що йому до власного життя?..
Зненацька матадор кинувся зі шпагою вперед і водночас рвонувся йому назустріч бик. Зіткнення було страшним, нещадним. На мить людина і звір злилися докупи. Годі було збагнути, хто переможець: людина опинилася між рогами, а бик біг далі, мотаючи головою і марно силкуючись настромити на роги строкату золоту ляльку, що вислизала з-під них.
Нарешті злита докупи маса розпалась. Пошматована на клапті мулета впала на арену, а матадор із порожніми руками відступив на кілька кроків назад. Він заточувався від удару, але зрештою віднайшов рівновагу і став твердо. Його костюм був розхристаний, жилет подертий рогом, краватка висмикнулась.
Бик з розгону помчав далі, не стишуючи бігу. На його могутньому загривку червоніла ледь помітна цятка вгородженої по саме руків’я шпаги. Нараз тварина спинилася, зігнула в колінах передні ноги, ніби в болісному поклоні, і майже тицьнулася мордою в пісок, жалібно заревівши. І нарешті важко впала й засмикалася в передсмертних корчах.
Здавалося, що стіни амфітеатру раптово обвалилися, що з гуркотом сиплеться каміння, а охоплена панікою публіка зараз кинеться навтіки: це глядачі, усі, як один, посхоплювались на ноги. Бліді, тремтячі, вони нестямно вимахували руками. Бик мертвий!.. Який удар! Була мить, коли всі подумали, що бик настромив матадора на роги. Чекали, що ось-ось тореро впаде, закривавлений, на арену, а побачили його на ногах. Він стояв ще оглушений від удару, але уже всміхався. Тепер, після пережитого хвилювання, публіка нетямилася від захвату.
— Звір, а не чоловік! — кричали глядачі, не знаходячи інших слів, щоб висловити своє захоплення. — Який одчаюга!
На арену полетіли капелюхи, і, здавалося, по рядах залопотів густий град — то покотилася за матадором хвиля оплесків, коли він пішов понад бар’єром до президентської ложі.
Перед ложею Гальярдо широко розвів руки, вітаючи президента. В амфітеатрі знялася справжня буря. Усі кричали, вимагаючи, щоб матадора вшанували найвищою відзнакою — піднесли йому вухо. Хто-хто, а він цього заслуговує. Такі удари шпагою побачиш нечасто. І знову крики, знову овація, коли служитель цирку підніс тореро темний трикутник, волохатий і закривавлений: кінчик бичачого вуха.
На арену вже вибіг наступний бик, а вигуки та оплески на честь Гальярдо усе не вщухали, ніби публіка ніяк не могла отямитися від подиву і вважала, що на кориді уже не відбудеться нічого вартого уваги.
Інші тореро, бліді від заздрощів, з усієї сили намагалися здобути прихильність публіки. Оплески лунали, але рідкі і досить мляві порівняно з недавньою овацією. Подвиги Гальярдо довели глядачів до нестями, і тепер їх охопила якась солодка знемога, вони ледь чи й дивилися на те, що відбувалося на арені далі. В рядах амфітеатру спалахували палкі суперечки. Заспокоївшись після першого пориву, що захопив усіх глядачів до одного, прихильники інших матадорів тепер виправдовувались за свій мимовільний захват і гудили Гальярдо. Атож, він дуже хоробрий, справжній сміливець і смерті не боїться — але то не мистецтво. Та матадорові шанувальники, які захоплювалися відвагою Гальярдо тим палкіше, що й самі були одчайдухами, не давали огудникам і рота розкрити; вони кидались у суперечку з шалом релігійною фанатика, котрий нікому не дозволить засумніватись у чудотворній силі свого святого.