<…> Уже в процесі реалізації була змінена концепція проекту. Військові теоретики з оточення Еарлана Другого переконали Імператорську Раду відмовитися від морально застарілої ідеї корабля-матки на користь створення флагманського ударного корабля, озброєного випромінювачами надвеликої потужності. Нова концепція отримала назву «Винищувача планет». Смута 311–356 років завадила обладнати вже збудований корпус відповідними системами та двигунами, які мали виготовити на Альфі Альфі. Лінкор врешті-решт законсервували до кращих часів. У 358 році, через сорок дев'ять років після закладки корпусу, корабель остаточно добудували, але вже в якості мобільної резиденції імператорів із потужним наступально-оборонним озброєнням. Двигуни для лінкора виготовили на Землі заводи корпорації «Айрон Воркс». Тодішній імператор Сіоран Шостий Відновлювач дав кораблеві ім'я «Айн Соф». В остаточній версії довжина лінкора склала 12 кілометрів, а маса, після завантаження пального, наблизилась до мільйона тонн. Витрати на його будівництво виявилися такими великими, що було прийнято рішення замість другого гіганта L2 побудувати два лінкори більш скромного проекту 7796 (флотські індекси LC1 та LC2), один із яких — «Цефей» — став флагманським кораблем Шостого флоту і загинув під час Війни з ящерами, а другого було добудовано вже у конфігурації військового корабля-танкера надважкого класу «Адмірал Шелтон» (флотський індекс DTT1). Маса цих кораблів не перевищувала 400 тисяч тонн, для їхнього будівництва використовували двигуни та елементи корпусу, які раніше виготовили для L2. Таким чином, досі L1 «Айн Соф» залишається найбільшим, найпотужнішим, найкомфортнішим і найбільш енергетично спорядженим космічним апаратом в історії людства <…>

<…> Екіпаж «Айн Софу» — тридцять сім офіцерів, чотириста двадцять вісім унтер-офіцерів, матросів і обслуговуючих осіб. Корабель обладнано унікальними житловими блоками підвищеної комфортності, госпіталем на тисячу місць, двома медико-біологічними лабораторіями, евакуаційними палубами, генераторами сферичного захисного поля, ремонтними заводами. Під час епідемії 403 року лінкор використовували як корабель-евакуатор. На ньому розмістили й доправили на Випереджуючі планети 18 тисяч біженців, врятованих з планети Колумбії, де частина колоністів заразилась смертоносним ксеновірусом. У 411–412 роках «Айн Соф» було тимчасово виведено зі складу Зоряного Флоту й на правах символічної оренди передано науковій експедиції Авреліанського Університету. В якості науково-дослідницького корабля лінкор здійснив автономний рейс до зірки Зармін[72] з метою дослідження перспективної планети земного типу. Під час цієї експедиції «Айн Соф» отримав пошкодження корпусу. Після ремонту його двигуни і супремус модернізували. У 414 році була також модернізована бойова частина лінкора, і він став флагманом Першого флоту <…>

Поселення «Небесна оаза»,

орбіта Землі (0КА01:3),

Сонячна система.

22 октомбрія 416 року Ери Відновлення

У глибині багатоярусного саду в широких, подібних до диванів, плетених кріслах сиділи одягнені в тенісні костюми чоловіки, мешканці комфортних і престижних володінь на житлових терасах орбітального поселення «Небесна оаза». На столиках прислужники з артистичною недбалістю розставили сигарні атрибути, антикварні попільнички, високі бокали й пузаті пляшки з колекційними винами і коньяками. Але зайняті розмовою чоловіки ще не приділили належної уваги цій розкоші. Так само поза їхньою увагою опинилася зграйка танцюристок і танцюристів, які виконували щось давньоєгипетське на березі штучного озера.

Розмова чоловіків вимагала певної сконцентрованості. Люди, які брали в ній участь, не без підстав вважали себе вершителями доль архіпелагу планет, який називався Зоряною Імперією. Серед тутешніх небожителів годі було зустріти представників владних Домів і носіїв гучних титулів. Але й ті, хто мав на рахунках менше за десять мільярдів імперських фунтів, рідко відважувалися купувати нерухомість на прикрашених пальмами й кипарисами палубах «Небесної оази». Проектувальники цього поселення скромно назвали його «селищем клубного типу». А експерти й упорядники рекламних проспектів так і не насмілилися надати йому індекс комфортності. Причиною було те, що комфортність «Небесної оази» виходила за межі всіх можливих індексів.

Серед заможних сибаритів виділявся високий кремезний старий з лев'ячою гривою сивого волосся. Його різкий голос та енергійна жестикуляція змушували навіть танцюристів час від часу придивлятись до того, що діялось у глибині саду. Одна із танцюристок пошепотіла іншій, зовсім юній дівчині: «Доді сьогодні не в гуморі». Та у відповідь зобразила на обличчі переляк, і обидві пирхнули. Тим часом, відповідаючи одному із співрозмовників, сивий велетень мало не перекинув столик з сигарами.

— Є такі межі, - крикнув Доді, — за які нікому заходити не можна!

— Він монарх і суверен, — знизав плечима темношкірий, сухорлявий, подібний до древнього ідола небожитель. — Захотів, наприклад, зробити лягавого намісником Сектора Кастора — і зробив. Це його право.

— Я не про це, — вже тихшим голосом сказав Доді. — Нехай того лягавого хоч лордом зроблять. Начхати. Але дозволяти лягавому нацьковувати «павука» на спадкоємицю Вудро Дасалмана, але застосовувати шістдесят п'яту статтю до сенаторів і поважних людей… Таким діям я не бачу ані розумного пояснення, ані виправдання. У фундаменті Імперії лежить неписана угода між його покійним батьком Туре і нашими батьками. Вони не заважають нам, а ми не заважаємо їм. В основі Нової Імперії — наші гроші. На них стоїть усе. Без них держава розсиплеться.

— Друзі мої, не будемо змінювати теми розмови, — втрутився наймолодший із небожителів. — Це все емоції, настрої, я вас розумію. А в сухому залишку наступне: фактично нас запитують, чи погоджуємося ми з тим, що Дім Ойзеле мирно і без революцій зійде зі сцени. І найголовнішим у цьому всьому, як мені здається, є саме те, що нас запитують. Поки що запитують, а не ставлять перед доконаним фактом.

— Ось воно як? — обличчя Доді пересмикнула саркастична гримаса. — Якщо тебе так тішить їхня люб'язність, Мо, то нащо ж ти тут, з нами, сидиш? Втрачаєш час. Біжи, хлопчику, до Теслена. І на знак відданості поцілуй його в одне місце. І біжи хутчіше. А то завтра вже стоятиме черга бажаючих прикластися до цього місця. Велика черга. Три парсеки завдовжки.

— Ви, Доді, кажете про «завтра» як про конкретну дату? — поцікавився четвертий із небожителів, старезний індус. Вертикальна лінія, нанесена шафрановою фарбою, ділила його темне чоло на дві рівні частини.

— Я кажу про «завтра» як про конкретну задницю. Як про майбутнє, яке буде гіршим за теперішнє. Гіршим, панове, набагато гіршим… Але прошу мене зрозуміти: це не означає, що я вважаю свавілля, яке чинять Ойзеле, чимось таким, що може бути виправдане. Зовсім ні… — він зробив кількасекундну паузу, дивлячись на танцюристку, яка робила ризиковане сальто. — Так, мене вже теж оповістили, що саме завтра, двадцять третього, відома нам особа відправиться на лінкор, і там…

— Не факт, — завважив «ідол». — Зовсім не факт.

— Якщо вони нас так питають, то вже факт, — не погодився Мо.

— «Так» — це як?

— Упевнено, надзвичайно впевнено. Навіть без особливих застережень щодо прослуховування з боку людей Ґрідаса. З цього я зрозумів, що у них все вже готово. Вони проявляють до нас повагу, але в них уже все готово.

— Як це все невчасно, — резюмував Доді.

Якийсь час небожителі мовчки спостерігали за танцюристами. Ті, відчувши до себе увагу, підбігли ближче до столиків і звільнилися від решток одягу. Плити під їхніми ногами спалахнули оранжевим світлом. Це світло підкреслило теплу привабливість молодих тіл, гнучкі силуети танцюючих дівчат і хлопців. Найближча пара, не припиняючи танцю, злилася в тісних обіймах.