Коли контрактники перейшли із пасажирського відсіку човника до прозорої кишки транспортного коридору, Вольск опинився зовсім поряд із Вей. Виявилося, що вона не користується дезодорантами. Природний запах ксенобіолога виявився приємним, з легким відтінком чи то кориці, чи то репеленту, передбаченого гігієнічним набором офіцера-десантника.

«А чого ти ще очікував від адміральської коханки?» — запитання, яке він поставив собі самому, мало цілком риторичну природу.

— Алексе, й до чого ж це ти принюхуєшся, друже? — почув він баритон тіронійця.

— Кожна планета пахне інакше.

— Невже? Це має означати, що ти оце принюхуєшся до планети? Я правильно зрозумів? — у маленьких очах поліцейського прошмигнуло щось, схоже на веселу зацікавленість.

— Дізнавшись про запах, дізнаєшся про все, — підтвердив Вольск. Він саме роздивлявся транспортного робота. На Арпікрані всі роботи космодромного обслуговування пересувалися на членистих лапах, а тут все ще виробляли столітній ресурс допотопні колісні візки. Археолог поставив на візок свою валізу, а Ґвен поряд з нею — білий контейнер, прикрашений зірками і мечами — емблемами Джи Тау. Марков категорично не схотів розлучатися зі своїм багажем.

— Запахи бувають облудливими, Алексе — попередив він. — Складно пізнати за запахом щось нове, якщо, звісно, ти не професійний одоролог[11].

— Водорості, — сказала Вей.

— Водорості? — перепитав Вольск.

— Пахне водоростями. Вони тут розводять декілька різновидів для виробництва харчових синтетиків.

— На космодромі?

— Всю житлову зону обслуговує єдина система вентиляції. Місцеві не розподіляють повітря за контурами, економлять енергію і об'єми, — замість Ґвен Вей пояснив слідчий. — Напевно всі тутешні поселення просмерділи цими водоростями. Не Арпікран, зрозуміло… Бідність — страшна штука, Алексе.

— То це, як на вас, запах бідності?

— У нас на Тіронії така ж історія. І ще гірша. У нас вісім великих заводів молекулярного синтезу й такі ж суміщені вентиляційні контури. Іноді доводиться натягати маски і переводити житлові блоки на аварійне живлення. А резервне повітря утричі дорожче.

Вольскові стало незручно. Йому раптом здалося, що Марков його звинувачує. У чому? Авжеж, він народився на одній із комфортабельних Випереджуючих планет, а не в житловому куполі пропахлого водоростями малого світу. Але що з того? Так сталося поза його волею.

Та майже відразу археолог згадав, як сам свого часу заздрив жителям Землі і Аврелії, котрим випало небачене щастя жити під високим відкритим небом, в безмежному океані збагаченої киснем атмосфери. В принципі, вирішив він, заздрість є конструктивним елементом людської психіки. Й, окрім того, кожен із населених світів, якщо до нього уважно придивитися, має свої переваги. Земляни, звісно, можуть без обмежень дихати свіжим смачним повітрям, гуляти в лісах і купатися в морі, проте на Арпікрані найкрасивіші і найдобріші до хлопців дівчата, найрозкутіше спілкування й найбільш наворочені розважальні центри. Й на вечірній інтим з чарівною юною клонкою не потрібно жодного урядового дозволу.

— Вітаю вас на Кідронії, колеги, — почув Вольск голос Гело-молодшого. Голос лунав у голові археолога, отже радник-представник за місцевими правилами мав право без попередження конектитися до персональних комунікаторів. — Йдіть до кінця коридору, — запропонував голос Гело, — я чекатиму на вас при вході до третього терміналу.

Він чекав на них не сам. Поряд із радником-представником на майданчику для зустрічаючих стояв чоловік невисокого зросту, з гострим пташиним обличчям.

— Сержант Чандрасекар, — відрекомендував птахоликого Гело. — Він займатиметься вашою адаптацією і поточними питаннями вашої безпеки.

Сержант стримано кивнув на знак привітання. Марков ледь нахилив голову у відповідь, Ґвен стримано посміхнулася, а Вольск спробував копіювати кивок Маркова. Вийшло надто зарозуміло.

«Іще подумає, що я сноб!» — докорив собі археолог.

— Всі ваші митні й візові проблеми ми вирішили. Зараз ми всі поїдемо до нашої резиденції. Там я повідомлю вам про роботу, яку належить зробити, — межово ґречно (майже солодко) посміхаючись, повідомив Гело, і вся компанія рушила у напрямку станції магнітних потягів.

Експрес рухався поверхнею планети, але нічого цікавого за його вікнами Вольск не побачив. Вони промчали повз ті сигароподібні ангари, які він завважив іще підлітаючи, проминули вежі енергетичного комплексу і похилою естакадою доїхали до Центрального купола. Лише тепер археолог зрозумів, наскільки грандіозною була ця споруда, яка займала усю верховину столоподібної гори.

Гело повідомив, що найближчим часом їм призначено аудієнцію у правителя планети лорда Джиліна Атлопатека.

— А він що, справді, у списку імперських лордів? — запитав Вольск і вловив на собі погляд Маркова. «Язик твій — ворог твій!» — казав вираз обличчя детектива.

— Він із дому Атлопатеків, — пояснив Гело, — а ті ведуть свій початок від старшої наложниці імператора Сіорана Третього. Я не бачив імені Джиліна в офіційному переліку лордів, але якщо він хоче, щоби його титулували саме так, то чому б і ні. Нам не складно, а правителю приємно. А що стосується переліку… Його ж кожного року доповнюють. Сьогодні Джиліна у переліку немає, а завтра він там буде. Все ж таки, як-не-як, бічна лінія Дому Сіоранів. Окрім того, наш Джилін — щедра людина, видатний мисливець, меценат… До речі, — Гело переглянувся із сержантом, — за нашими даними, правитель хоче запросити всіх вас на полювання. Передбачається велике океанське полювання на мечоносця. Це рідкісна розвага для небагатьох обраних. Для того, щоби взяти участь у цьому полюванні, до нас приєднаються великі начальники — намісниця Сектора і командуючий флотом. А з Аврелії прилітає сам сенатор Рехинальдер, голова Комітету з військових розслідувань і близький приятель канцлера. Він, до речі, не лише присутній у всіх списках імперських лордів, але й входить до Імператорської Ради.

— Це ж така велика честь для нас, така велика честь! — скарлючив пафосну мармизу Марков. — Член Імператорської Ради! Я у захваті!

— Лорд Джилін висловив бажання, — Гело наголосив на слові «бажання», — познайомитися з вами, леді Вей. Він взагалі протегує вченим, а вас, леді, шанує як видатного знавця інопланетної фауни… Ви ж також є кимось на кшталт мисливця.

— Кимось на кшталт, — посміхнулася ксенобіолог. — Це ви добре сказали.

— Вибачте, леді, якщо я чимось вас образив. Ми — провінціали і не навчені великосвітському етикетові.

— Все гаразд, Вангелю, не переймайтеся. Я не належу до прихильниць великосвітських ритуалів. Я вчена. Досліджую ксеноморфів.

— А ви коли-небудь бачили живого кідронійського мечоносця?

— Ні, живого не бачила. В нашому університеті є тільки опудала і тривимірні динамічні моделі мечоносців. А на якого саме із його різновидів планується полювання? На Dasyatidae contraminator'a чи на Torpedo fallacis'a?

— На того, який крупніший.

— Тоді, напевне, все ж таки на мечоносця-контрамінатора. Це рідкісна, мало досліджена у своєму середовищі істота… Й, наскільки мені відомо, зовсім непередбачувана. Дуже-дуже небезпечна під час безпосереднього контакту.

— Мені також про це розповідали. Якби мечоносець не був небезпечною здобиччю, лорд-сенатор ніколи сюди не прилетів би. А він прилетить. Обов'язково прилетить.

— Вважається, що довжина дорослого контрамінатора досягає тридцяти п'яти метрів, — сказала ксенобіолог.

— О-о! — присвиснув Марков.

— Саме так, — підтвердив Гело-молодший. — Здоровезне почварисько… А окрім того, є неофіційна, але перевірена інформація, що сенатор привезе нашому лордові імператорський наказ про надання йому звання віце-адмірала флоту. Це буде грандіозне свято, колеґи, просто грандіозне. Лорд Джилін, між нами кажучи, засидівся в контр-адміралах. Він уже чотирнадцятий рік як контр-адмірал, а керує, між іншим, не якоюсь окремою базою, а цілою планетою. Але в нього, безперечно, все ще попереду.