— Мені здається, — дещо засмучено зізнався Толланд, — що я опинився тут зовсім не як авторитетний учений, а швидше як фахівець зі зв’язків з громадськістю. Президент попросив злітати сюди і зробити для нього документальний фільм.

— Документальний фільм? Про метеорит? Але ж ви океанограф!

— Саме це я йому й сказав! Але він відповів, що не знає жодного документаліста, що спеціалізується на метеоритах. Зате моя участь дозволить надати відкриттю широкий суспільний резонанс. Схоже, він збирається показати мою програму сьогодні — як частину великої прес-конференції, на якій оголосить про відкриття.

Знаменитість у ролі прихильника-агітатора. Рейчел зрозуміла, що політична хитрість Зака Герні не дрімає. НАСА часто звинувачували в тому, що вона дивиться на платників податків зневажливо і не вважає необхідним тримати їх у курсі своїх справ. Але не цього разу. Вони залучили до роботи майстерного і пристрасного популяризатора науки, якого всі американці чудово знали і якому могли довіряти в наукових питаннях.

Толланд указав на протилежну стіну залу. Там організували місце для преси. Кригу застелили блакитним килимом і встановили телекамери, прожектори та довгий стіл з декількома мікрофонами. Зараз до стіни за столом прикріплювали американський прапор — як тло для прес-конференції.

— Готуються до сьогоднішнього вечора, — пояснив учений. — Керівник НАСА і деякі відомі вчені країни зв’яжуться через супутник з Білим домом у прямому ефірі, щоб узяти участь у президентському виступі, запланованому на восьму годину.

«Дуже доречно», — подумала Рейчел. їй було приємно дізнатися, що Зак Герні не збирався залишати осторонь представники! космічної агенції.

— І все-таки, — зітхнувши, вимовила вона, — хто-небудь нарешті пояснить мені, що ж особливого в тому метеориті?

Толланд комічно здійняв брови і обдарував нову знайому загадковою усмішкою.

— Всю незвичність цього метеорита краще побачити на власні очі, а не пояснювати, — відповів він. І, жестом запросивши Рейчел іти за ним, попрямував до робочої зони. — Он той хлопець якраз займається зразками породи. Він зможе показати нам масу цікавого.

— Зразками? У вас уже є осколки метеорита?

— Саме так. Ми змогли добути їх у достатній кількості. Якщо говорити точно, то саме аналіз зразків і навів НАСА на думку про важливість відкриття.

Не уявляючи, чого можна чекати, Рейчел пішла услід за своїм гідом у робочу зону. Здавалося, там не було ані душі. На столі, захаращеному зразками породи, нутромірами, мікроскопами та іншим устаткуванням, стояла і парувала чашка кави.

— Марлінсоне! — крикнув Толланд, озираючись.

Ніхто не відгукнувся. Учений розчаровано зітхнув і обернувся до супутниці:

— Напевно, він загубився, вирушивши на пошуки вершків до кави. Я навчався разом з цим хлопцем в аспірантурі в Прінстоні, так він примудрявся заблукати навіть у гуртожитку. А зараз він лауреат Національної наукової премії за досягнення в астрофізиці. Перспективна фігура!

Рейчел замислилася:

— Марлінсон? Ви, часом, не маєте на увазі знаменитого Коркі Марлінсона?

Толланд весело розсміявся:

— Саме його, і тільки його!

Рейчел приголомшено замовкла.

— Отже, Коркі Марлінсон і справді тут? — Ідеї Марлінсона щодо природи гравітаційних полів стали легендою серед інженерів і космічних фахівців управління військово-космічної розвідки. — Марлінсон теж один із президентських рекрутів?

— Звичайно. Він один зі справжніх учених.

«Дійсно справжній», — подумки погодилася Рейчел. Вона знала, що Коркі Марлінсон — блискучий та всіма шанований фізик.

— Неймовірний парадокс вдачі Коркі, — зауважив Толланд, — полягає в тому, що він з точністю до міліметра пам’ятає відстань до альфи Центавра, але не вміє самостійно зав’язати краватку.

— І тому ношу краватки на кнопках, — почувся за спиною трохи гугнявий, добродушний голос. — Наука вища за зовнішній вигляд, Майку. Вам, голівудським зіркам, цього не зрозуміти.

Рейчел і Толланд обернулися до чоловіка, що якраз виходив з-за стелажа, заставленого електронним устаткуванням. Фізик виявився невисоким, повним, трохи схожим на бульдога: такі ж витрішкуваті очі, коротка товста шия. Коротко підстрижене волосся вже рідшало. Побачивши Рейчел, він зупинився як укопаний.

— Боже, Майку! Ми замерзаємо собі на Північному полюсі, а він навіть тут примудряється відшукати собі подружку! Краще б я на телебачення подався працювати!

Майкл Толланд явно знітився.

— Міс Секстон, будь ласка, не ображайтеся на доктора Марлінсона. Свій брак тактовності він цілком компенсує масою даремних, нікому не потрібних знань про наш великий і безкрайній Всесвіт.

Коркі наблизився до них:

— Щиро радий бачити вас, пані. Пробачте, не розчув ваше ім’я.

— Рейчел, — відрекомендувалася гостя, — Рейчел Секстон.

— Секстон? — Коркі грайливо охнув. — Сподіваюся, ви не родичка того самого недалекоглядного й безрозсудного сенатора?

Толланд поморщився.

— Правду кажучи, Коркі, сенатор Секстон — батько Рейчел.

Коркі припинив сміятися та якось одразу похнюпився.

— Знаєш, Майку, думаю, не випадково мені так не щастить у стосунках з жінками.

Коркі Марлінсон, лауреат премії з астрофізики, провів Рейчел і Толланда до свого робочого місця і почав нишпорити, перебираючи інструменти і зразки породи. Він рухався, як міцно стиснута пружина, що ось-ось мала розпрямитися.

— Що ж, міс Секстон, — мовив він, тремтячи від радісного збудження, — зараз я прочитаю вам короткий, півхвилинний курс початкового метеоритознавства. Автор — Коркі Марлінсон.

Толланд підморгнув Рейчел — мовляв, виявляйте терплячість.

— Сприймайте його таким, як він є. Цей хлопець і справді колись хотів стати актором.

— Еге ж, а Майк мріяв стати поважним науковцем. — Із цими словами Коркі понишпорив у коробці з-під взуття, видобув звідти шматочки зразків породи і розклав їх на своєму робочому столі. — Перед вами — три основні типи метеоритів, що існують у Всесвіті.

Рейчел поглянула на три камінчики. Усі вони були схожі на грубі сфероїди завбільшки з м’ячик для гольфу. І кожен був розділений навпіл, аби було видно його поперечний перетин.

— Усі метеорити, — продовжив Марлінсон, — складаються з різної кількості нікелево-залізних сплавів, силікатів та сульфідів. Ми класифікуємо їх, виходячи зі співвідношення металу й силікатів.

Рейчел відчула, що півхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, аніж півхвилини.

— Ось цей перший зразок, — сказав Коркі, показуючи на блискучий чорний камінь, — метеорит із металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктиці кілька років тому.

Рейчел уважно придивилася до камінця. Він мав явно позаземний вигляд — булька важкого сіруватого заліза з обсмаленою та почорнілою зовнішньою кіркою.

— Цей обвуглений зовнішній шар називається «кора плавлення», — пояснив Коркі. — Вона утворюється в результаті дії надзвичайно високих температур під час входження метеорита в атмосферу. Всі метеорити мають таку обвуглену кірку. — І Марлінсон швидко перейшов до другого зразка. — А оцей зветься «кам’яно-залізним метеоритом».

Рейчел поглянула на камінь і відзначила, що він теж був обвуглений. Однак він мав світло-сірий колір, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментів — як у дитячому калейдоскопі.

— Гарненький який! — сказала Рейчел.

— Та що ви кажете, він просто розкішний! — І Коркі цілу хвилину розводився про високий уміст олівіну, що давав зеленуватий відблиск, а потім драматичним жестом узяв третій — останній — зразок і подав його Рейчел.

Вона взяла метеорит у руку. Цей камінь, сірувато-брунатного відтінку, нагадував граніт і був важчий за аналогічні земні камені, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення — обсмалена зовнішня поверхня.

— А оце, — мовив Коркі, даючи зрозуміти, що лекція добігає кінця, — типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенішого типу метеоритів. Понад дев’яносто відсотків знайдених на землі метеоритів підпадають під цю категорію.