Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, — шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руці, був схожий на звичайний земний камінь. За винятком обвугленої поверхні, він мав такий вигляд, наче його знайшли на березі моря.

Очі Коркі аж світилися від збудження.

— Метеорит, похований під кригою отут, на льодовику Мілна, — це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаєте. Кам’яні метеорити майже ідентичні нашим земним каменям вулканічного походження, і тому їх важко виявити. Це стає можливим завдяки суміші легких силікатів — польового шпату, олівіну та піроксену. Начебто нічого особливого.

«Та отож», — подумала Рейчел, віддаючи зразок.

— Цей метеорит схожий на звичайний камінь, який поклали до каміна і який там обвуглився.

Коркі вибухнув сміхом.

— Це ще той камін! Доменна піч і близько не здатна відтворити той жар, який відчуває метеорит, входячи в атмосферу Землі. Вони спопеляються!

Толланд із розумінням посміхнувся Рейчел.

— Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови.

— Візьмімо ось це, — сказав Коркі, беручи у Рейчел зразок метеорита. — Уявімо, що цей прибулець має розмір завбільшки з будинок. — 3 цими словами він підняв метеорит над головою. — Ось він пливе у космосі, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космічним холодом — мінус сто градусів за Цельсієм.

Толланд тихенько посміювався, вочевидь, він уже не раз був свідком театральної постановки «Прибуття метеорита на острів Елсмір» у виконанні Коркі.

Марлінсон почав поволі опускати зразок.

— Наш метеорит рухається до Землі. І коли він підлітає надто близько, сила земного тяжіння захоплює його, він прискорюється, прискорюється...

Рейчел спостерігала, як Коркі відтворює траєкторію метеорита, зображуючи його прискорення під дією сили тяжіння.

— І ось він уже мчить із шаленою швидкістю! — вигукнув Марлінсон. — Понад десять миль за секунду — це тридцять шість тисяч миль за годину! На висоті 135 кілометрів над поверхнею Землі він починає зазнавати дії атмосферного тертя. — Коркі несамовито затряс камінець, наближаючи його до крижаної долівки. — Впавши нижче ста кілометрів, він починає світитися! А тим часом щільність атмосфери зростає і тертя стає неймовірно сильним! Повітря довкола метеорита теж розжарюється, і матеріал на його поверхні плавиться від високої температури. — Коркі зашипів і забулькав, додаючи звукових ефектів до своєї розповіді. — Ось він швидко промайнув позначку вісімдесят кілометрів, і його поверхня нагрівається до восьмисот градусів Цельсія!

Рейчел спостерігала, не вірячи своїм очам, як лауреат премії з астрофізики з хлопчачим ентузіазмом стрясає метеорит, булькає і сичить.

— Шістдесят кілометрів! — вигукнув Марлінсон. — Наш метеорит наштовхується на стіну повітря. Воно надзвичайно щільне! Воно протидіє падінню з силою, що у триста разів перевищує силу тяжіння! — Коркі видав скреготливий звук автомобільних гальм і різко уповільнив рух космічного прибульця. — Метеорит враз охолоджується і припиняє світитися. Його політ стає невидимим. А розплавлена поверхня миттєво охолоджується до стану обвугленої кірки.

Рейчел почула, як Толланд досадливо простогнав, коли Коркі став навколішки, щоб зобразити фінальний акт — удар метеорита об землю.

— І ось, — сказав Коркі, — наш величезний метеорит проноситься в нижніх шарах земної атмосфери. — Стоячи навколішки, він зобразив, як камінь наближається до землі скісною траєкторією. — Він рухається в напрямку Північного Льодовитого океану під гострим кутом... падає... падає... схоже, що він зараз відскочить від поверхні океану, як плаский камінець... і нарешті... — 3 цими словами науковець доторкнувся зразком до крижаної долівки. — Геп!

Рейчел аж підскочила.

— Удар просто страшний! Метеорит вибухає! Його уламки розлітаються, кружляючи і підстрибуючи поверхнею океану. — І Коркі, як в уповільненому кіно, почав котити і перекидати зразок по уявній поверхні океану, наближаючи його до ніг Рейчел. — Один шматок метеорита скаче, перевертаючись, до острова Елсмір. — І Коркі притиснув камінець до великого пальця на нозі Рейчел. — Підскочивши на поверхні океану, він вистрибує на суходіл... — Камінь перемістився по язику черевика Рейчел і зупинився біля кісточки її ноги. — ...і нарешті зупиняється аж на льодовику Мілна, де його швидко вкривають сніг та лід, захищаючи від атмосферної корозії. — Коркі підвівся і посміхнувся.

Рейчел аж рота розкрила від подиву, надзвичайно вражена розповіддю. А потім розсміялася і сказала:

— Що ж, докторе Марлінсон, ваше пояснення вийшло винятково...

— Наочним? — підказав Коркі.

— Десь так, — посміхнулася Рейчел.

Науковець знову подав їй зразок.

— Ось погляньте на поперечний перетин.

Рейчел подивилася, але нічого особливого не помітила.

— Поверніть його під світло, — підказав Толланд приязно. — І придивіться ретельніше.

Рейчел піднесла камінь до очей і повернула його під світло сліпучих галогенних ламп. І нарешті побачила — малесенькі блискучі металеві вкраплення. Десятки їх було розпорошено по всій поверхні перетину, наче малесенькі краплини ртуті, кожна приблизно міліметр завбільшки.

— Ці маленькі краплинки називаються хондри, — пояснив Коркі. — І вони трапляються лише в метеоритах.

Рейчел примружилася і поглянула на краплинки.

— А й справді, я ніколи не бачила нічого подібного.

— І не побачите! — з упевненістю заявив Коркі. — Хондри — це така геологічна структура, якої на Землі просто не існує. Декотрі з них є надзвичайно древніми; вочевидь, вони складаються з первісних матеріалів Усесвіту. Інші — набагато молодші, на кшталт тих, що ви тримаєте у себе в руці. Хондрам у цьому метеориті всього-на-всього сто дев’яносто мільйонів років.

— Сто дев’яносто мільйонів років — це молодий вік?

— Аякже, чорт забирай! Для космосу це все одно, що вчора. Утім, найголовніше в камінці те, що він містить хондри, що є беззаперечною ознакою метеорита.

— Гаразд, — погодилася Рейчел. — Хондри — це переконливо. Зрозуміла.

— І насамкінець, — важко зітхнув Коркі, — якщо кора плавлення та хондри вас не переконали, то ми, астрономи, маємо стовідсотково надійний метод підтвердження метеоритного походження, здатний переконати останнього бовдура.

— Що це за метод?

Науковець невимушено знизав плечима.

— Ми просто використовуємо петрографічний поляризаційний мікроскоп, рентгенівський флуоресцентний спектрометр, аналізатор нейтронної активації або індукційний спектрометр для вимірювання феромагнітних коефіцієнтів.

Толланд аж застогнав.

— А тепер він просто викаблучується. Насправді Коркі хоче сказати, що метеоритне походження каменя можна довести, визначивши його хімічний склад.

— Гей, моряче! — скипів Марлінсон. — Залиш науку науковцям, добре? — Й одразу ж додав, обернувшись до Рейчел: — У породах земного походження нікель трапляється або у високих концентраціях, або в надзвичайно низьких — середини тут немає. Однак у метеоритах така середина існує. Тому коли ми, аналізуючи склад зразка, виявляємо, що концентрація нікелю знаходиться в середньому діапазоні величин, то можемо без найменшого сумніву гарантувати, що цей зразок метеоритного походження.

Рейчел урвався терпець.

— Добре, панове: кора плавлення, хондри, середній діапазон умісту нікелю — все це докази космічного походження. Загалом я зрозуміла, що до чого. — Вона поклала зразок на стіл Коркі. — Але навіщо тут я?

Коркі зловісно зітхнув.

— Хочете побачити зразок метеорита, який знайшла НАСА в товщі льоду під нашими ногами?

«Поки я не луснула з досади — будь ласка», — подумала Рейчел.

Цього разу Коркі не став нишпорити в коробці з-під взуття. Він засунув руку до нагрудної кишені й видобув звідти шматочок каменю. Він мав форму CD-диска, був приблизно дюйм завтовшки, а своїм складом скидався на кам’яний метеорит, який вона щойно бачила.