— Любите коштовності? — запитав він, звівши на неї очі.

— Звичайно.

Він раптом опустив погляд і, дивлячись їй в обличчя, наче батогом, стьобнув словами:

— Де тримав свої коштовності сер Генрі?

— Минулого року він усі їх віддав мені, — урочисто відказала брюнетка. — Я можу йти?

Джек Нетудой сердито кивнув головою.

Джек Нетудой не виходив з бібліотеки Свігні-Холу. Він уже чотири рази все переміряв, але якогось певного висновку так і не дійшов. «Якщо ми і встановимо причину відсутності тіла, — розмірковував він, — це нам нічого не дасть, бо немає ніяких ознак того, що сер Генрі був тут, коли його вбили. А звідки нам відомо, що його вбили? Лише тому, що тут немає, його тіла. А чи це достатній доказ? Знову ж тики: уявімо собі, що він був тут, коли його вбили. Чи є відсутність тупого предмета доказом того, що його справді вбито? І зовсім не схоже, щоб господаря Свігні-Холу могли вбити десь інде, крім його бібліотеки. А якщо його не було там, коли це сталося, чому там було ввімкнене світло? Відсутність тупого предмета — чистісінький обман, аби я подумав, що його вбито у котрійсь іншій кімнаті. Та якщо його вбито в котрійсь іншій кімнаті, то вбивця мав би залишити тупий предмет тут, щоб вбити мене зі сліду. Але ж знов-таки: чому я думаю, що то був тупий предмет? Тому, що я не знайшов ніякого іншого».

Після таких логічних міркувань молодий детектив відчув себе краще. Він тільки-но зібрався знову все переміряти, як почув від дверей холодний голос:

— А вам не спадає на думку, що відсутність тіла не обов'язково означає, що хтось мертвий? Ось, приміром, вашого тіла немає в кухні, але ж ви не мертві.

Нетудой різко повернувся до дверей. У кімнату повільно заходив лорд Слейвер.

— Лорде Слейвер, — твердо сказав Нетудой, — як я зрозумів, ви сказали, що відсутність тіла сера Генрі в бібліотеці ще не доводить, що він убитий.

— Саме так, — чемно підтвердив лорд.

— Кого ви намагаєтеся покрити? — спалахнув детектив. Нерви у нього були напружені до краю.

— Чому б не запитати міс Гроссер, що вона робила в цій кімнаті опівночі? — єхидно порадив лорд Слейвер.

— Запитаю, — сказав детектив. — Бевзе, покличте міс Гроссер!

Полісмен уже зібрався вийти з кімнати, як задзвонив телефон.

— Візьміть трубку, — звелів Нетудой, — якщо дріт не перерізано.

Бевз підняв трубку, послухав і поклав на місце.

— Щось там про дві сорочки, — сказав він.

— Дізнайтеся, звідки дзвонили! — наказав Нетудой.

Після декількох запитів Бевз доповів:

— Дзвонили з пральні «Білосніжна й сім гномів».

— Перевірте, — знову звелів Нетудой. — А поки що покличте міс Гроссер. Лорде Слейвер, я вас більше не затримую.

І тямущий детектив ще раз виміряв відстань від телефону до ящика з вугіллям.

Щодо Гіркенії Гроссер, сором'язливої старої панни років сорока п'яти, Нетудой вирішив використати тактику раптового удару. Як тільки вона переступила поріг, він гримнув:

— Що ви робили тут учора опівночі?

Міс Гроссер глянула на нього трохи здивовано.

— Брала книжку, — злякано сказала вона. — Я в цьому будинку гостя. І не треба кричати.

— Яку книжку? — гарикнув Нетудой.

— «Егоїст» Мередіта.

Детектив підскочив до книжкової шафи. Його очі стали вузькі, мов двоє гострих лез.

— У такому разі, — переможно вигукнув він, — може, ви поясните, як сталося, що ця книжка ось де, на полиці?

— Через п'ять хвилин я поставила її назад.

— Чому?

— Я не схотіла її читати, а повернулася назад і замість неї взяла «Північне абатство» Джейн Остін.

Нетудой знову кинувся до шафи.

— Її тут немає, — з притиском мовив він. — Як ви це поясните?

— Я її назад не поставила.

— А тут уночі було тіло? — запитав присоромлений детектив.

— Ніякого тіла тут не було, — вже роздратовано відповіла міс Гроссер.

Нетудой сердито відпустив її.

Інспектор Нетудой сидів у бібліотеці і похмуро вивчав свої нотатки. Вони свідчили, що справа з місця не зрушила. Інспектор явно топтався на місці. Ось що там було записано: «Мотив? Мотив чого? Ніяких слідів боротьби. Немає тупого предмета. Телефонний дріт не пошкоджено. Сліди ворони на алеї. Чому світилося в бібліотеці? А чому б і ні? Немає відбитків пальців. Немає крові. Чи правда, що міс Гроссер брала книжку? Чому б і ні? Всі, здається, побували в бібліотеці цієї ночі. Всі, за винятком убитого. Немає ніякого сенсу».

В цю мить Нетудой звів очі і побачив у попільниці недопалену віргінську сигарету. Він загорнув її в носову хусточку, сховав у конверт і знову повернувся до своїх нотаток. «Від дверей до північної стіни — 16 футів. Від телефону до каміна 12 футів 6 дюймів».

Раптом він рішуче згорнув записника, покликав Бевза, який вартував за дверима, і наказав:

— Всім негайно зібратися сюди!

Коли двадцять три гостя вишикувалися в одну шеренгу, він уїдливо запропонував:

— Хто курить віргінські сигарети, підніміть руки.

Піднялося двадцять три руки.

Тамуючи досаду, Нетудой жестом дозволив усім вийти. Містер Карвер, власник фабрики дрібних металевих виробів, затримався.

— Вважаю своїм обов'язком повідомити, що я був тут минулої ночі, — звернувся він до інспектора.

— Що ви тут робили? — гримнув Нетудой.

— Супроводжував міс Гантінг, — відказав містер Карвер.

— А вона що тут робила?

— У неї, здається, було побачення з містером Кліффом.

— Ну?

— Ну, а коли я сюди заходив, то зустрів місіс Тренсон, яка звідси виходила.

Нетудой аж застогнав.

— З нею хтось був?

— Так, — мовив Карвер, — дві жінки і троє чоловіків.

Інспектор знову застогнав.

Небо над буковими деревами навколо Свігні-Холу почало сіріти. Гості, позіхаючи, сиділи на східцях у вестибюлі й бідкалися з того, що вони змушені отаке терпіти. А тим часом Нетудой працював у бібліотеці, мов навіжений. Він з'ясував, що цієї ночі кожен із двадцяти трьох гостей був там незадовго до того, як Бевз виявив відсутність тіла. Кожен із двадцяти трьох зізнався у неприязні до господаря. Всі вони високо цінували його страви і напої, але терпіти не могли його товариства. «Двадцять три мотиви, — бурмотів чесний Джек Нетудой, перелічуючи всіх гостей на пальцях. — А може, вони всім гуртом накинулися на сера Генрі. Але де ж тіло?»

В цю хвилину вниз по східцях повільно, ще не зовсім прокинувшись, зійшла двадцять четверта гостя — чарівна Петронілла Бельмонте. Нетудоєві від хвилювання аж дух забило.

— Ви хто? — запитав він.

Почувши іноземне прізвище, інспектор спохмурнів. Він знав, що являють собою іноземці. Дівчина пояснила, що тільки-но прокинулася. Швидкі, професіонально поставлені запитання примусили її зізнатися, що вона теж не любить господаря і приїхала сюди лише тому, що її затягли друзі.

— Щиро кажучи, — повідомила вона, — минулої ночі ми з сером Генрі посварилися. Він поводився непристойно. Я ладна була вбити його!

Ці слова знову викликали істерику в покоївок Крісті та Сейєрс. Поки дівчина гнівно цідила їх крізь зуби, Нетудой суворо дивився на неї.

— І ви його таки вбили? — запитав він.

— Не будьте дурнем! — вигукнула Петронілла.

— Зайдіть, будь ласка, на хвилину до бібліотеки, — чемно попросив Нетудой.

Петронілла пішла за ним. Причинивши двері, він різко обернувся до неї, і його обличчя набрало офіційного виразу.

Весь напружившись і дивлячись чарівній Петроніллі Бельмонте просто у вічі, Нетудой суворо промовив:

— Я змушений затримати вас по звинуваченню в убивстві, і все, що ви скажете, може бути використано як доказ проти вас.

— В такому разі використайте для початку те, що скажу вам я, — відрубала дівчина. — Я не знаю, хто ви, і не маю великого бажання знати, але гадаю, ви псих.

— Я інспектор Нетудой із Скотленд-Ярду і розслідую тут серйозну справу.