Жоден м'яз не ворухнувся на обличчі Сайпа. Не ворухнулися великі вузлуваті пальці, переплетені між коліньми. Тільки його мертві очі невідривно дивилися на мене.
— Та з шахраїв тобі жили не висотати, — провадив я. — Ці не відчепляться. Завжди знайдеться двоє-троє, які матимуть і час, і гроші, й злість, щоб тиснути на тебе знов і знов. Вони вже якось зуміють довідатися про те, що їм треба. Викрадуть твою дружину чи вивезуть тебе до лісу й там побалакають з тобою. І тобі доведеться пройти крізь таке… А в мене є пристойна, чесна пропозиція.
— А ти з чиєї ватаги? — несподівано запитав Сайп. — Спершу мені здалося, ніби від тебе смердить лягавим. А тепер уже й не знаю.
— Страхова компанія, — відказав я. — Пояснюю суть угоди. Уся винагорода — двадцять п'ять тисяч. П’ять косих — жінці, що дала мені інформацію. Вона розповіла все чесно й заслужила свою пайку. Десять косих — мені. Я зробив усю роботу, і немає такого револьвера, під який я б не підставляв свою голову. Десять косих — тобі. Через мене. Напрямки ти й п'яти центів не вхопиш. Ну, то як тобі моя пропозиція?
— На перший погляд непогана, — м'яко промовив він. — Крім однієї деталі. Немає в мене ніяких перлів, лягавий.
Я насупився. Більше я не мав нічого йому запропонувати. Інших козирів у мене не було. Я відштовхнувся від стіни, кинув на дерев'яну підлогу недопалок і розтоптав його. А тоді повернувся, щоб піти.
Сайп підвівся й простяг руку.
— Зачекай хвилинку, — мовив він похмуро, — я доведу тобі, що казав правду.
Він вийшов повз мене з кімнати. Покушуючи губи, я задивився на рибок. Десь звіддаля долинув шум мотора. Я почув, як двері відчинились і знову зачинились — очевидно, в сусідній кімнаті.
Невдовзі Сайп повернувся. Його змарніла рука стискала блискучий кольт — 0,45. Револьвер був з лікоть завдовжки.
Сайп наставив кольта на мене й промовив:
— Ось тут у мене перли, шість штук. Свинцеві перли. Я можу на відстані п'ятдесяти метрів відбити мусі лапу. Ти не лягавий. А тепер біжи… Розкажи своїм дружкам, — вони ж там ждуть тебе, не діждуться, — що я ладен вибивати їм із кольта по зубу в будь-який день тижня, а в неділю — по два зуби!
Я не ворухнувся. У мертвих очах цього чоловіка прозирало безумство.
— Залиш це для театру, — неквапно відказав я. — Як хочеш, я доведу, що я — детектив. Ти сидів у в'язниці, і ця іграшка в тебе — вже правопорушення. Поклади її, і побалакаймо спокійно.
Машина, яку я почув кілька хвилин тому, здається, зупинилася біля будинку. Завищали гальма. Внизу на доріжці, а потім на сходах пролунали кроки. Різні голоси, вигуки.
Сайп відступив у глиб кімнати і став між столом та великим акваріумом літрів на вісімдесят-сто. Він ошкірився до мене широкою ясною усмішкою бійця, якого загнали в глухий кут.
— Схоже, твої дружки тебе наздогнали, — спроквола сказав він. — Ану, діставай револьвер і кидай на підлогу, поки ще маєш час… Поки ще дихаєш.
Я не поворухнувся. Я сидів і розглядав цупке покручене волосся в нього на бровах. Потім глянув йому в очі. Я знав: досить мені поворухнутися — хай навіть для того, щоб виконати його наказ, — і він вистрілить.
Кроки вже чулися вгорі на сходах. Це були стишені кроки людей, що приготувалися до боротьби.
В кімнату ввійшло троє.
Першою на задерев'янілих ногах поріг переступила місіс Сайп. Очі її горіли, руки були грубо викручені в ліктях, пальці судомно стискалися, наче вона хотіла за щось ухопитися. У спину їй упирався один із невеликих револьверів Керол Донован, міцно затиснутий у маленькій безжальній руці дівчини.
Останнім увійшов Медер. Він був п'яний, того ж і сміливий, розпашілий, осатанілий. Він наставив свій «Сміт і Вессон» на мене й криво посміхнувся.
Дівчина відштовхнула місіс Сайп убік. Літня жінка спіткнулася, відлетіла в куток і з безтямним поглядом опустилася навколішки.
Сайп вирячив очі на Керол. Він був глибоко вражений, бо бачив перед собою дівчину — юну, вродливу дівчину. З таким противником йому ще не доводилося зустрічатись. Його запал згас. Якби до кімнати ввійшли чоловіки, він би їх зрешетив своїм кольтом.
Маленька, темноволоса й біловида дівчина холодно глянула на нього й різким, крижаним голосом наказала:
— Ну, татусю, кидай свою пукавку. Тільки без нервів! Сайп поволі нахилився, не спускаючи з неї очей.
Тоді поклав свій величезний, як у піонерів Дикого Заходу, кольт на підлогу.
— А тепер відкинь його ногою, татусю.
Сайп відкинув кольт, і він відлетів аж на середину кімнати.
— Отак воно буде краще, старенький. Раше, подивись за ним, поки я відберу іграшку в лягавого.
Два револьвери повернулись у мій бік, і важкий погляд її сірих очей зупинився на мені. Медер ступив кілька кроків до Сайпа й націлив йому в груди свій «Сміт і Вессон».
Дівчина посміхнулася, та приємною її посмішку я б не назвав.
— То ось, виходить, який ти розумний, еге? Весь час висовуєшся, так? Але ти дав маху, фараоне. Навіть не обмацав як слід свого худенького дружка. А в нього у черевику була така собі невеличка карта.
— Мені вона не потрібна, — спокійно промовив я і всміхнувся до неї.
Я намагався усміхатись якомога привітніше, бо місіс Сайп помалу й непомітно підповзала навколішки до кольта свого чоловіка.
— Але тепер з тобою покінчено. З тобою і твоєю чарівною усмішкою. Ану підійми клішні й не опускай, поки я не дістану твого пугача. Та швидше, шановний!
Дівчина була близько півтора метра на зріст і важила кілограмів п'ятдесят. Одне слово, дівчина та й годі. А в мене зріст — метр вісімдесят і важу я вісімдесят шість кілограмів. Тож я підняв руки й стусонув її в щелепу.
Напевне, це було з мого боку безумство, але я вже не міг терпіти дует Донован-Медер, мені остогидли їхні револьвери, нахваляння й погрози. Тим-то я й зацідив їй у щелепу.
Вона на метр відлетіла, і її револьвер вистрілив. Куля обпекла мені ребра. Дівчина почала падати. Падала вона довго, наче у повільному кадрі. В цьому було щось неприродне.
Місіс Сайп схопила кольта й вистрілила Керол у спину.
Медер миттю крутнувсь, а Сайп метнувся до нього. Медер відскочив, щось крикнув і знов узяв Сайпа на мушку. Сайп завмер, мов скам'янілий, і широка безглузда посмішка знов розпливлася на його змарнілому обличчі.
Куля, випущена з кольта, штовхнула дівчину вперед з такою силою, наче поривчастий вітер хряснув дверима. В повітрі майнуло синє вбрання, і щось ударило мені в груди — її голова. Якусь мить я ще бачив її обличчя, коли вона падала, — дивне, зовсім незнайоме обличчя.
А потім дівчина обернулася на маленьку, безформну купку біля моїх ніг, уже неживу, і щось червоне витікало з-під неї, а позаду стояла висока спокійна жінка і з затиснутого в обох її руках кольта вився димок.
Медер двічі вистрілив у Сайпа. Все ще посміхаючись, Сайп смикнувся вперед і вдарився об край столу. Бузкова рідина, якою він змащував своїх рибок, тепер залила його самого. Коли старий падав, Медер вистрілив у нього ще раз.
Я вихопив свій люгер і вистрілив Медерові у найболючіше, як мені здавалося, місце, так, щоб тільки його не вбити, — у підколінок. Він гепнувся на підлогу так, немовби перечепився за схований дріт. Я надів на нього наручники ще до того, як він почав стогнати.
Я повідкидав ногою револьвери, що валялися на підлозі, підійшов до місіс Сайп і взяв з її рук великий кольт.
Якийсь час у кімнаті стояла тиша. Тонкі цівки диму — брудно-сірі, білі на тлі полудневого сонця — здіймалися до вікна в стелі. Я чув, як удалині шумів прибій. Потім десь зовсім поруч пролунав звук, схожий на свист.
То був Сайп, він хотів щось сказати. Дружина підповзла до нього — все ще навколішки — й зупинилася поруч. Кривава піна виступила на його губах. Він через силу кліпнув очима, намагаючись прийти до тями. Місіс Сайп усміхнулася до чоловіка. Кволим голосом він просвистів:
— Телескопи, Хетті… Телескопи…
Потім шия його ослабла, посмішка розтанула на обличчі. Голова відкотилась на голій підлозі вбік.