Кріпс одразу пожвавішав і допитливо подивився на капітана:

— Кит?

— Здається, сер!:

— Зачекай-но! А чому професор завжди замикає свою каюту?

Жозеф Браун здивовано звів плечима:

— Мене це зовсім не цікавило.

— Значить, ти не знаєш?

— Ні! — відповів Браун і вийшов на палубу.

Після марного триденного блукання в пошуках морських привидів корабель попав у шторм. Це була не та звичайна буря, що часто здіймається у відкритому морі, а справжній ураган. І тільки завдяки потужним двигунам та досвідченим рукам Жозефа Брауна «Адмірал Мільтон» повернувся на те саме місце, звідки почав переслідувати «підводного човна», і знову взяв курс на Абалулу.

Від утоми в людей склеплювалися очі, крім того, треба було змонтувати деякі складні й чутливі прилади, що їх під час шторму швидко демонтували й сховали в надійні місця. На це довелося витратити ще один день. До того ж професор Загорський наполягав, щоб корабель увійшов у зону опромінювання не вночі, а вдень. Він запропонував перебути ніч у океані — подалі від острова, — а рано-вранці, коли буде повний штиль, рушити вперед. Жозеф Браун спочатку не погоджувався на це, та потім поступився перед доводами Загорського.

Вони стояли вдвох на капітанському містку, уточнюючи деякі деталі, коли до них підійшов штурман і, показавши праворуч, сказав:

— Привид з'явився знову!

Жозеф Браун мало не випустив з рота сигару. Він припав очима до бінокля, довго вдивлявся в море, і нарешті в окулярі з'явилися обриси таємничого супутника. Цю ж мить до Загорського підскочив кульгавий алжірець і прошепотів:

— Сигнали повторилися!

«Поява таємничого супутника збігається з передачею незрозумілих сигналів. Це повторюється вже кілька разів. Який між ними зв'язок? Можливо, це просто випадковість? — розмірковував професор. — Випадковість? Навряд чи!»

Чутка про те, що підозрілий супутник з'явився знову, облетіла весь корабель.

— Світловий сигнал! — вигукнув хтось.

— Так, так, — потвердив іще хтось.

У оточенні кількох матросів на палубу вийшов Макс Шнайдер-Акула й зупинився біля правого борту.

За дві години після цього Жозеф Браун запросив Загорського до себе в каюту на каву. Вони розмовляли про супутник, про ураган і про Кріпса, який раптово занедужав. У розмові Браун згадав і про те, що Кріпс цікавився, чому Загорський замикає свою каюту.

Коли мова зайшла про невидиме кільце магнітних сил, що його вони можуть зустріти в безмежному океані, до каюти вбіг захеканий штурман.

— З'явився ще один супутник!

— Що ти кажеш? Де? — не міг второпати ошелешений капітан.

— Праворуч корабля!

— Відстань?

— Така ж, як і до першого.

— Отже, тепер нас супроводжують два супутники?

— Так.

— То ми знову будемо ганятися за ними? — впав у розмову Загорський.

— Цього разу — ні, професоре.

— А якщо Кріпс наполягатиме?

— Ви не повинні поступатися!

— І ви теж.

— Яке це, власне, має значення, хто нас супроводжує: кити чи підводні човни? Вони ж нам не заважають! — докинув і свого штурман.

— Авжеж, — підтримав його Загорський.

— Ні, професоре, — заперечив Жозеф Браун. — Для мене й для вас це не має ніякого значення, а для Кріпса — має. Мені, синові незаможного шотландського залізничника, байдуже — втратить Джон Равен Абалулу чи ні, збільшаться Кріпсові багатства чи він збанкрутує. А директора дуже непокоять ці таємничі супутники.

— За вами пильнує Акула, — попередив штурман.

— Може, за наказом Кріпса? — посміхнувся Загорський.

— Цей німець ще завдасть нам клопоту! — буркнув капітан.

— Отже, Кріпс наставив тенета й тепер стежить за кожним із нас? — сказав Загорський.

— Схоже на це! — потвердив штурман. — Та Акула цікавиться не нами. Він обнюхує вашу каюту, професоре. Це помітив навіть я. Кріпс боїться вас.

— Не розумію чому: адже я йому не конкурент!

— Може, він боїться, що ви порушите угоду?

— І повернуся додому?! — знову посміхнувся професор. — У наслідках цієї експедиції я зацікавлений більше, ніж ваш господар.

— Але кожен передусім захищає власні інтереси! — зауважив Браун.

— Хоч як це дивно, однак у даному випадку наші з Кріпсом інтереси збігаються! Я пливу на Абалулу як фізик, а він як торгівець. Отже, я не збираюся анульовувати угоду.

«Брауне! Жозефе Брауне! — зачулося в гучномовці. — Підніміться на капітанський місток!»

Очевидно, Фенімор Кріпс помітив другий супутник і тепер стривожено кликав капітана.

Штурман вибіг, грюкнувши дверима.

— Ви озброєні, професоре? — раптом запитав капітан.

— Маю кишеньковий ножичок!

— Я не жартую…

— Я вас не розумію! — стенув плечима Загорський.

— Такі люди, як Кріпс і Акула, здатні на все. На нас попереду чекає багато невідомого й небезпечного. Треба бути готовими до будь-яких несподіванок! Я маю вовчий нюх і здалеку чую, чим пахне в повітрі!

Минала північ. На палубі не було нікого, крім вахтових. Ніч випала ясна, зоряна. Все небо було всипане зірками. Жозеф Браун ліг відпочити й тільки-но хотів згасити світло, як почув голос штурмана:

— Ви ще не спите, капітане?

— А бодай ти луснув! — вилаявся Браун.

— Передають шифровану радіограму!

— Радіограму? — підхопився капітан і вискочив з каюти.

… Радіорубка була порожня. Браун мовчки сів біля приймача. Звук у навушниках слабішав і губився в ефірі. Очевидно, десь шаленіла буря. Передача тривала недовго. Нарешті Браун відклав навушники й вийшов з кабіни.

— Це бісове кільце оточило також і Аболу.

— Не солодко зараз Морітонові Джорлінгу! — кинув штурман.

— До дідька Джорлінга!

— Що ж робити?

— Кріпс уже спить?

— Допіру прогулювався на палубі.

— Треба його повідомити про це.

— Він з радощів збожеволіє!

— Не раніше, ніж відправить Лабалу акулам на сніданок!

— Лабалу!? — здивувався штурман. — Хіба ж Лабала не загинув під час вибуху корабля?

— Ні, бородатий дурню! Лабала тут, у каюті професора.

Штурман здивовано кліпав очима.

— Професор Загорський тримає його під замком. Негр дещо знає, тому його старанно ховають від очей матросів. А найпаче від Фенімора Кріпса.

— Тим-то Акула так пильно стежить за каютою професора?!

— Авжеж.

— Ви теж про це знаєте?

— Цить! Прикуси язика, рогатий бісе! Тепер завжди тримай одну руку в кишені! В повітрі запахло димом, хай йому грець!..

Штурман замовк. Жозеф Браун вийшов на палубу. Через дві хвилини він обережно постукав у двері директорської каюти. Кріпс іще не спав. На сусідньому ліжку відпочивав лікар Раск.

Побачивши капітана, Кріпс нервово відкинув ковдру.

— Вони ще пливуть?

— Ви про кого, сер? — удав, ніби не розуміє, Браун.

— Про наших проводирів, — пояснив Кріпс.

Жозеф Браун махнув рукою.

— Облиште це, сер! Одержано радіограму!

Кріпс вихопив у нього з рук аркушик паперу. Лікар у ліжку поворухнувся.

— Що, що? — директор вдивлявся в ламкі рядки літер і не йняв віри власним очам. — Не може бути! Морітону Джорлінгові загрожує небезпека?

— Лягайте, сер! — прокинувся лікар.

— Ач, старий пацюк! — не звертав на нього уваги Кріпс. — Нарешті цей старий пацюк попав у пастку!

Він задоволено потер руки й додав:

— Чудова новина, капітане! Чудова новина!..

На світанку до професора ввійшов схвильований Жозеф Браун. Фізик сидів за письмовим столом і щось писав.

— Ви знову про підводні човни? — запитав він капітана.

— Ні, сер.

— Тоді, либонь, про штурманових китів?