Загорський підскочив до телефону й набрав Браунів номер.
— Капітане, людина за бортом!
— За яким? — тривожно запитав Браун.
— Лівим…
— Лівим?! — повторив Браун, і Загорський почув, як той кинув на важіль трубку.
Коли професор відчиняв двері каюти, хтось пробіг повз нього.
— Екскюзе муа! — долинуло до Заїрського м'якою французькою мовою.
Загорський уперше почув на кораблі французьку мову, й це здивувало його. Він замкнув каюту й швидко пішов на палубу. Звідти лунали голоси матросів.
— Грін!
— Грін!
Напевно, саме Гріна й помітив Загорський, коли той падав у море.
Тільки-но Загорський зійшов на палубу, до нього ступив Жозеф Браун.
— Хто тоне? — запитав Загорський.
— Педро Грін, сер! — відповів Браун. — Хіба ви не здогадуєтесь?
Загорський помовчав і сказав:
— Акула не може йому простити…
— Що саме?
— Адже Грін викрив його!
На палубі юрмилися матроси. Скупчившись на лівому борту, вони стежили за рятувальною шлюпкою, що крутилася на тому місці, де зник Педро Грін.
Раптом за борт стрибнув штурман, відплив од корабля, пірнув під воду й за якусь мить виринув на поверхню, тримаючи за комір потерпілого.
Штурмана й Педро Гріна підняли на шлюпку й попливли до корабля.
— Уповільнити хід!
— Повільний хід!
На палубу раптом вийшов Кріпс, але, відчувши на собі погляд Загорського, квапливо одвернув голову.
— Ви повідомили Кріпса? — спитав Загорський Брауна.
— Ні, — змахнув рукою той. — Якось забув!
— А може, він хотів, щоб ви його повідомили?
Жозеф Браун збагнув натяк Загорського.
— В цьому я не сумніваюся, сер!
— Добре все продумано!
— Вони роблять усе можливе, аби тільки не викрили їхнього злочину!
— Тепер слід чекати від німця нових несподіванок! Кріпс ще й досі використовує його!
— Це ж німець і скинув Гріна за борт.
— Атож, він!
— А може, Грін сам спіткнувся! — іронічно додав Жозеф Браун.
— Як це сталося? — підійшов до них Фенімор Кріпс.
— Посковзнувся, мерзотник!
— Ще один інцидент?
— На сьогодні останній! — коротко відказав Браун.
Коли Гріна підняли на палубу, прибіг лікар Раск. Потерпілий був непритомний. Матроси з'юрмилися навколо нього, та, побачивши, що до потерпілого йдуть Кріпс, Загорський і Жозеф Браун, швидко розступилися перед ними.
— Як він, пане Раску? — запитав Кріпс. але було видно, що доля цієї маленької миршавої людини аж ніяк не хвилює директора пароплавної компанії.
— Небезпеки немає! — відповів лікар і схилився над потерпілим:
— Як ви себе почуваєте, Гріне?
Жовтий, з запалими очима, схожий на мерця, Грін поворухнув синіми губами, але не почулося навіть шепоту.
— Пульс? — запитав Загорський.
— Ледве відчутний.
— Віднесіть його в тінь! — наказав Браун.
Фенімор Кріпс трохи постояв і, не промовивши жодного слова, попростував уздовж борту.
Тільки-но Кріпс пішов, Жозеф Браун зробив знак штурманові, аби той переніс Гріна в інше місце. Раск сховав своє лікарське приладдя, вийняв з вух рурки стетоскопа й звернувся до матросів:
— Йому потрібний цілковитий спокій!
За годину Жозеф Браун знову підійшов до Гріна, схилився над ним і запитав:
— Як це сталося?
Грін лежав геть знеможений і тільки кліпав очима. Зібравшись на силі, він прошепотів:
— Я заснув і впав!
— А хіба це не він тебе скинув? — підказав йому капітан.
Грін перелякано дивився на Жозефа Брауна, ніби той викрив його таємницю.
— Хто тобі таке сказав? — прошепотів він.
Це правда? — наполягав капітан.
Не знаю, — усе ще вагався Грін.
— Але таке можливе?
— Він мене ненавидить, сер!
— Він тобі погрожував?
— Погрожував. Бережіть фізика й Лабалу!
— Це він примушував тебе нападати на них? — допитувався Жозеф Браун, щоб пересвідчитись у своїх припущеннях.
— Так.
Капітан пішов.
Педро Грін ледве дихав, розпити помітно втомили його. Він спробував був підвестися, засунув руку собі під сорочку, намацав на волохатих грудях медальйончик, підніс його тремтячими пальцями до губів і поцілував.
Професор Загорський і Жозеф Браун стояли на капітанському містку й курили. Відколи зникло таємниче кольорове сяйво, на кораблі стало спокійніше. Перед тим як піднятися на місток до капітана, Загорський сказав Абдулу Хамідові, що слід було б обплисти навколо острова, то наближаючись, то віддаляючись від нього, щоб дослідити, чи справді невидима перепона оточує Абалулу з усіх боків, чи скрізь виникають поштовхи й сяйва і, нарешті, чи й за таких обставин переслідуватимуть корабель оті два супутники. Саме з такою пропозицією й пішов Загорський до Жозефа Брауна.
— Як накажете, сер! — люб'язно відповів йому капітан.
— У нас вистачить пального?
— Про це не турбуйтесь! Жозеф Браун не вперше подорожує! Можете спокійно провадити ваші дослідження! Здається, ваша праця буде корисною для людей.
— Кріпс про це іншої думки.
— Кріпс робить бізнес, сер.
Цю мить на кормі корабля, мов блискавка, спалахнуло сяйво.
— Сер!.. — тільки й зміг вимовити Браун, бо вже й на всіх пластмасових та скляних деталях корабля яскраво сяяли й мінилися сині, червоні, жовті, ясно-зелені промені.
Професор Загорський квапливо побіг до апаратної і мало не зіткнувся з Фенімором Кріпсом. На Кріпсові геть усе світилося — ґудзики, дашок морського кашкета, пряжка ременя. Навіть його білий штучний зуб палав ясно-червоним вогнем.
— Професоре! — лякливо скрикнув директор. — Ми згоримо!
Загорський не зупинився.
— Як буде треба, то й згоримо! — відказав він сердито.
— Чи це небезпечно, сер? — не відставав од нього схвильований Кріпс.
— Ні, — махнув рукою Загорський.
На палубу висипали матроси. Побачивши професора, вони оточили його.
— Тільки без паніки, хлопці!
— Ми згоримо, як смолоскипи! — почулися голоси.
— Займіть свої місця! — наказав професор. — У вас не все гаразд із нервами. А в нашій справі треба бути вольовим, спокійним і сміливим! — І, оглянувши присутніх, додав — Беріть приклад з Жозефа Брауна!
— Без паніки! — пролунав з містка гучний голос капітана.
Майже одночасно долинув крик з лівого борту:
— Тримайте Гріна!
Педро Гріна тіпало, мов у пропасниці. Він затулив обличчя руками й дико ревів. Медальйон на ньому світився жовтогарячим сяйвом, і здавалося, ніби Педро Грін оточений якимось світловим ореолом. Потім, відчайдушно вереснувши, нещасний кинувся вперед, здійняв догори руки, рвучи на собі волосся, клякнув перед професором і втупив у нього божевільні, страхітливо палаючі очі.
— Пекло-о-о! — несамовито волав Грін.
Якийсь плечистий, волохатий матрос схопив цього нещасного під пахву, мов неслухняну дитину, і поніс у трюм.
Скажений порив вітру налетів на корабель і накренив його.
— Вахтові! — пролунав у мікрофонах голос Жозефа Брауна.
— Ось і почалося! — Загорський витер з чола холодний піт.
ШЛЯХ ЕКСПЕДИЦІЇ СТАЄ ЧИМРАЗ НЕБЕЗПЕЧНІШИЙ
Корабель затремтів, наче його пронизало електричним струмом. Тужно застогнав корабельний дзвін. Хвилину панувала мертва тиша, потім налетів новий порив вітру. Могутня течія підхопила корабель і понесла на велетенських хвилях. З машинного відділення вискочив якийсь мускулястий здоровань з блідим обличчям.
— Аварія, капітане, аварія!
— Аварія! — повторили луною гучномовці, і весь екіпаж кинувся до машинного відділення.
Жозеф Браун майнув з капітанського містка, перестрибнув через мотки сталевого каната й мало не наразився на механіка, що біг йому назустріч.
— Двигуни не працюють! — крикнув механік.
Капітан зупинився, прислухався, силкуючись уловити знайомі звуки, але… втомленого глухого торохкотіння машин не було чутно. Лише за бортом з шумом розбивалися хвилі, гойдаючи корабель, та палубою тупотіли матроси.