Її несподівано порушив Бєлопольський. Він раптом глянув на годинника і, ні до кого не звертаючись, сказав:
— Скільки часу змарновано! Треба починати спостереження.
Пайчадзе подивився на нього з щирим здивуванням.
— Ви спроможні зараз зайнятися науковою роботою? — спитав він.
Костянтин Євгенійович навіть не відповів. Він злегка знизав плечима і, невправно чіпляючись за ремені, рушив до телескопа. На губах Камова промайнула ледве помітна усмішка.
— Я не можу працювати, — сказав Пайчадзе. — Я дивитимусь на Землю, поки вона близько.
Поведінка Бєлопольського здалася мені дивною. Невже він такий байдужий до всього, що залишив на Землі? Не відчуває ніякої туги від розлуки? Я сам не міг одвести очей від планети, де народився і виріс, від планети, що, як мені тепер здавалося, швидко ставала все меншою І меншою.
Камов і Пайчадзе, так само, як і я, не відходили од вікна.
Так минуло години дві.
А Костянтин Євгенійович за весь час ні разу не відійшов від телескопа, спрямованого у протилежний від Землі бік.
«Може, — подумав я, — він дужче, ніж усі ми, переживає відліт із Землі і багато працює, щоб заглушити тяжкі думки».
Чи правильно я вгадав причину, яка примусила нашого товариша відвернутися од вікна, чи ні, — не знаю. Можливо, Бєлопольський зробив так через властивий йому педантизм, але мені мимоволі хотілося, щоб мій перший здогад був правильний.
В ДОРОЗІ
За земним календарем — 10 вересня.
Через сто двадцять годин ми досягнемо Венери. Перший етап тривалого шляху наближається до кінця. Якою далекою і недоступною здавалася ця промениста планета, що так красиво сяє на ранковому і вечірньому небі Землі, а зараз ми вже близько від неї!
Близько! Очевидно, постійне перебування в колі астрономів привчило мене до астрономічних понять, якщо віддаль понад п'ятнадцять мільйонів кілометрів здається мені близькою.
Венера зараз між нами і Сонцем і обернена до нас неосвітленою стороною. Зате ми бачимо її на фоні сонячного диска, і обидва наші астрономи весь час провадять спостереження, які так рідко доступні на Землі.
Я закінчив усю програму зйомок, доручену мені на цій ділянці шляху. Роботи було так багато, що за два місяці я не знайшов вільного часу продовжувати свої записи.
Всі зняті плівки і негативи проявлені і перевірені. Адже вони неповторні. Арсен Георгійович допоміг мені заповнити картки обліку, які я додаю до кожного знімка. Незважаючи на величезну завантаженість, ця людина завжди знаходить час допомогти мені. Він невтомний. Багато годин підряд він працює в обсерваторії, забуваючи про відпочинок.
Бєлопольський не відстає од нього. Крім астрономічних робіт, Костянтин Євгенійович має ще обов'язок — разом з Камовим здійснювати всі найскладніші обчислення шляху корабля і його місцезнаходження на кожний день.
Хоч і були ще на Землі наперед зроблені обчислення на весь час польоту, але Камов вважає за необхідне щодня, як він каже, «визначитись». Результати обчислень порівнюються, і ще не було випадку, щоб вони не збіглися. В нескінченному просторі наш корабель летить, як по невидимих рейках. За добу ми пролітаємо понад два мільйони кілометрів, і зрозуміло, найменша помилка завела б нас далеко в бік від тієї малесенької точки, якою є в цьому просторі планета Венера — «сестра Землі», майже рівна їй за об'ємом і масою.
Камов перевіряє політ корабля через кожні двадцять чотири години, завжди в один і той же час. Він використовує для цього Сонце і зорі. Вимірюючи видимі віддалі між певними зорями та їх положення відносно Сонця і лінії польоту, він обчислює наше місце в просторі. Двічі він вмикав один з двигунів. У ці хвилини ми відпочивали від нашої невагомості, оскільки на кораблі виникала відчутна сила ваги, правда, дуже слабка.
В мій обов'язок, крім зйомок, входить чергування біля пульта.
Чергування провадиться безперервно, за раніше складеним графіком, це обов'язок всього екіпажу, але, за мовчазною згодою, Камов і я намагалися звільнити від нього обох астрономів, яким і без чергування роботи більш ніж досить.
Обов'язки чергового не складні: треба не допускати перегріву якогось одного боку корабля, повертаючи його навколо поздовжньої осі, щоб сонячні промені могли рівномірно нагрівати всю поверхню корпусу. Робиться це з допомогою масивного диска, діаметром два метри, який обертається електромотором. Швидке обертання цього диска викликає повільне обертання всього корабля. Як правило, черговий зобов'язаний попереджати про поворот, щоб не перешкодити роботі з телескопом. Затримка повороту великої ролі не відіграє, бо білий корпус зорельота добре відбиває сонячні промені і нагрівається дуже повільно.
Крім того, треба контролювати стан повітря, очищаючи його від вуглекислоти і замінюючи її киснем. Усі ці процеси здійснюються з допомогою натискування відповідних кнопок на пульті управління і перевіряються приладами, які реагують буквально на всі зміни, що відбуваються як із самим кораблем, так і всередині його. Наприклад, я вже згадував, що ми повинні зачиняти за собою всі двері, але коли б хто-небудь забув про це, то відповідна лампочка на пульті одразу звернула б увагу чергового мигаючим червоним вогником. Неуважність теж передбачена. При надмірному нагріві зовнішньої стінки диск, що обертає корабель, ввімкнеться автоматично і після повороту корпусу на сто вісімдесят градусів зупиниться. Якщо черговий забуде припинити подачу кисню, то кран закриється сам, як тільки концентрація повітря досягне норми. І так у всьому. Наш незвичайний корабель повністю автоматизований. Все робиться з допомогою чутливих і «розумних» приладів, що живляться електричним струмом, яким забезпечують нас портативні акумулятори величезної ємкості, виготовлені спеціально для Камова на одному з ленінградських заводів. Заряду цих акумуляторів вистачить на внутрішні потреби корабля на всі сім з половиною місяців польоту. Але ми маємо ще фотоелементну зарядну станцію, яка перетворює в електричний струм безпосередньо промені Сонця. І ця геліоелектростанція є, так би мовити, аварійною.
Все, що є на кораблі, крім його двигунів, можна замінити запасними частинами, а деякі особливо важливі прилади і апарати мають подвійну і потрійну заміну.
Думаючи про колосальну вагу того вантажу, який несе корабель, я в захопленні від могутності сучасної атомної техніки. Наші двигуни дуже малі в порівнянні з усім зорельотом, але, незважаючи на це, такі потужні, що змогли надати кораблеві величезної швидкості. Правда, Камов вважає цю швидкість недостатньою. Одного разу, коли зайшла мова про майбутні міжпланетні польоти і він знову пожалкував, що ми летимо надто повільно, я запитав його, чому він не примусив двигуни попрацювати довше, коли ми відлітали. Адже тоді набрали б ще більшої швидкості! Він відповів так:
— Теоретично це вірно, але практично справа складніша. Проблема великих швидкостей упирається в проблему матеріалу, з якого робляться дюзи3 та інші частини двигуна. При атомному розпаді виникає величезна температура, а тепер ми не маємо настільки тугоплавких металів, які могли б витримати такий нагрів тривалий час. Численними дослідами встановлено, скільки можуть працювати дюзи, і цього часу якраз вистачає на відліт із Землі, Венери і Марса. Запас дорівнює кільком хвилинам і призначений для непередбачених випадків. Навіть для спуску на планети я був змушений поставити ще два двигуни.
— А як же польоти в атмосфері? — спитав я. — Для них ми маємо двигун невеликої потужності, який може працювати довго, але розвиває невелику швидкість. Наш корабель є вершиною сучасної техніки, але він ще не досконалий. Візьміть, наприклад, той факт, що ми не можемо ні на одну годину довше затриматися на Марсі. Хіба це не свідчить про наше відносне безсилля? Якби корабель мав більшу швидкість, наприклад сорок або п'ятдесят кілометрів на секунду, або хоча б трохи більшу, ніж швидкість Землі, то ми могли б не зважати ні на які терміни і пробути на Марсі стільки, скільки буде потрібно. Але тепер ми зв'язані. Уявіть собі, що на Марсі трапиться нещастя з ким-небудь з екіпажу зорельота, наприклад, хвороба, викликана невідомим нам мікробом в атмосфері планети. Під час відльоту подвійна сила ваги може стати небезпечною для хворого, навіть смертельною, і все-таки ми будемо змушені вилетіти назад на Землю точно у визначену хвилину, незважаючи ні на які наслідки. Інакше експедиція загине повністю, бо ми не зможемо наздогнати Землю. В цьому полягає небезпека нашого польоту. Іншої небезпеки я не бачу.
3
Дюзи — вихідні канали, по яких проходять гази або потік часток, що служать для одержання реактивної тяги.