— Чудово! Браво! — почулися голоси.

Заохочений загальною увагою, Пінч надумав ефектно “спланерувати” до свого стільця. У Пінча, як це буває звичайно у людей, права рука була більш розвинута, ніж ліва. Він махнув нею дужче, зробив несподіваний віраж і, сповнений жаху, сів верхи на плечі своєму патронові.

— Містер Стормер, — сказав Цандер, — пробачте містерові Пінчу. Ви впевнитесь, що він невинний, коли самі почнете літати. Сподіваюсь, ми всі незабаром змагатимемося з вправності літати з найкращими метеликами. Але нам треба впоратися ще з одним складнішим завданням: повертати тіло в умовах невагомості. Дозвольте вас обезкрилити, містере Пінч. Так. Тепер дайте мені вашу руку.

Цандер підняв Пінча в повітря, надав його тілу горизонтального щодо підлоги каюти положення і так залишив.

— Ви висите в повітрі обличчям донизу, вам треба повернутися догори. Спробуйте це зробити.

Пінч, звикнувши до легких успіхів, почав перевертатись, але на цей раз його чекала цілковита невдача. Він корчився, згинався, навіть пробував ухопитись рукою за носок черевика, але нічого не виходило. Знесилившись, Пінч випроставсь і знову опинився в тому самому положенні, якого йому надав Цандер. Капітан вийняв з шухляди металевий диск, подав йому і сказав:

— Тримайте диск так, ніби ви несете тарілку з супом, і починайте його обертати. Не бійтесь упустити — не впаде.

Пінч старанно виконав наказ — і що ж? У той час, як диск почав обертатися в один бік, тіло Пінча повільно поверталося в протилежний. Таким чином він не тільки “перевернувся” догори, але й продовжував обертатися, мов на трапеції.

— Спробуйте, міняючи рух диска, зупинитись у такому положенні, щоб обличчя було обернуте догори.

Це було не так легко, але, зрештою, вдалося Пінчу.

— Тепер поверніть диск ребром до грудей. Обертайте.

І тіло Пінча почало обертатись над підлогою, як стрілка годинника.

— Коли ви навчитеся керувати диском, то матимете змогу надавати своєму тілу будь-якого положення.

— Я вважаю, що це можна зробити і з допомогою крил, — відповів Пінч.

— У каюті — так, але не в безповітряному просторі. А нам же доведеться виходити з ракети назовні. Там крила уже будуть ні до чого. Таким же самим чином ми керуємо і польотом нашої ракети, — вів далі Цандер. — Застосовуючи силу дії прямих чи бокових дюз, ми можемо обертати ракету вздовж великої і малої осі, повертаючи то один, то другий її бік до сонця, примушуючи летіти “перевертом”, спрямовувати її в якому завгодно напрямі. Легкий ракетний костюм, на поясі два віяла і диск — таке буде наше обмундирування.

— Я втомилась, — сказала леді Хінтон. — Мені треба йти спати. На Землі, мабуть, уже ніч, а тут віконниці зачинені і не розбереш, яка пора.

— Відчиняти віконниці ще рано, — відповів Цан-дер. — Та й відчинені віконниці вам небагато скажуть. А щодо часу, то нам доведеться відмовитися од лічби земними годинами і добами. Про це ми ще поговоримо. А зараз, панове, справді найкраще лягти спати, причому я рекомендую лягти у водолазних костюмах у водне ліжко гідроамортизаторів. Запевняю, виспитесь ви ідеально. За цей час я набрав би швидкість, зорієнтувався б у світовому просторі, зробив би деякі підрахунки.

— А ви самі ляжете в ящик?

— Так, майже всю роботу я виконав, лежачи в ньому. Отже, на добраніч. Я пришлю Ганса допомогти вам. Коли прокинетесь, натисніть кнопку в кришці. Кришка підніметься, і ви зможете вийти, але не робіть цього, поки я по телефону не попереджу вас, що робота мотора закінчилась. Інакше ви можете серйозно потерпіти, як потерпів Вінклер.

У Стормера знову з’явилися підозріння. Правда, усіх пасажирів щасливо вийняли з ящиків. Але це ще ні про що не свідчить. У “Ковчезі” може бути змова. Треба стежити.

Стормер мав гострі очі, але надто неповоротке тіло. І тому він вирішив доручити Пінчу стежити за всіма. Пінч охоче прийняв цю пропозицію, бо скрізь сунути носа було його професією.

У “Ковчезі” настала перша “ніч”. Пасажири лежали в ящиках і ще не спали. Темно, тепло, дихати легко, лежати м’яко-м’яко. Через дихальну трубу чути віддалене гудіння. Маленька, ледве помітна зміна самопочуття. Мабуть, Цандер припинив перекидання ракети. Що ж вони роблять — Цандер, Ганс, Вінклер?

Цандер припиняє обертовий рух ракети, вирівнює її політ, відчиняє віконницю, дивиться на небо. Ракета летить у густій тіні Землі. Сонця не видно. Цандер визначає відстань, вимірює кути між кількома світними точками світового простору, підраховує, вдаючись по допомогу до жироскопів, акселерометрів…

Недарма Цандер нікого не впускав до себе, коли жив на Землі! Навіть Вінклер не знав, що одну з кімнат мезоніна Цандер перетворив на майбутню капітанську рубку міжпланетного корабля. Це могло здатися грою: Цандер просиджував у своїй рубці цілими ночами, спостерігаючи зоряне небо крізь вікно, зроблене в даху. Уявляв себе в польоті на ракеті, давав сам собі всілякі завдання, розв’язував поставлені проблеми, опановував науку астронавігації і професію капітана міжпланетного корабля. Ось чому він так упевнено працював тепер.

Закінчивши роботу, він звернувся до Вінклера і Ганса з такими словами:

— Я, правду кажучи, почасти навмисне поклав спати всіх пасажирів, щоб вони нам не заважали. Ви знаєте, що я проводив досліди над реактивними двигунами, які діють внутрішньоатомною енергією. Теоретично і на дослідах, в умовах земної лабораторії, завдання нібито розв’язане. В запасі у мене є ще й інший “батіжок”, щоб підганяти нашу ракету — електромагнітні сили. Тут нам повинен допомогти з Землі Пуччі. “Пуччі плюс Цандер…” Ви, мабуть, чули таку фразу?

Комбінуючи ці способи, я сподіваюсь довести політ ракети до таких швидкостей, які ще й тепер на Землі вважаються фантастичними. Настав час перевірки. Скориставшись з того, ідо у нас кілька кают вільні, я прихопив на ракету свої атомні та електромагнітні двигуни. Для початку ми спробуємо перевірити, що нам дасть енергія атома. От у цьому шматочку міді міститься атомна енергія, якої досить для того, щоб винести нас за межі Сонячної системи, повернутися назад, уздовж і впоперек облетіти орбіти всіх планет, знову полетіти до зірок і знов повернутись. Вінклер, як ви почуваєте себе? Можете взяти участь у роботах?

— Я почував би себе вдвічі гірше, коли б не зміг узяти в них участі, — відповів Вінклер.

— Ми все приготуємо, потім самі ляжемо в гідроамортизатори. Прокинувшись, наші пасажири навіть не помітять, що ми примусили їх тіла мчати в світовому просторі швидше за комети поблизу Сонця; я створив для них справжню машину часу, не фантастичну, яка може переносити в минуле, а таку, що покаже їм майбутнє, котрого вони, звичайно, так скоро не побачили б, коли б жили на Землі. Ходімо!

Але Вінклер був ще слабий, і Цандерові в цю ніч не пощастило попрацювати з новими двигунами.

Настав ранок другого дня польоту. Пасажири чудово виспалися і почували себе надзвичайно легко і бадьоро. Віконниці були відчинені. Яскраве проміння сонячного світла лилося в каюти. Світло і тепло. В ракеті знову була невелика штучна вага.

У кожній каюті на стільці лежали два ракетних костюми. Один з них мав вигляд шовкового купального костюма, другий більш пристойний, з погляду леді Хінтон, але все-таки “непристойний для жінки” — комбінезон.

Через ЦІ костюми леді Хінтон і її племінниця посварилися. Леді Хінтон не тільки сама відмовилась надіти “блазенські костюми”, але й заборонила зробити це Еллен. І що ж? Замість того, щоб мовчки упокоритися, як завжди бувало на Землі, Еллен почала заперечувати.

Ввійшла Мері.

— Ванна готова.

Ця ванна завдала Мері і леді Хінтон чимало клопоту.

Ванна кімната містилася в окремому відсіку. Це було дуже маленьке приміщення з невеликою ванною, яка могла переміщатись на роликах залежно від того, куди переміщалася підлога. На Землі, якщо поставити ракету догори носом, підлога була в одному місці; при боковому положенні, коли ракета піднімалася з Землі, підлога переміщалась на бокову стіну; а під час обертання ракети і появи відцентрової сили підлогою ставала стеля. Таким чином, люди, що перебували на протилежних кінцях ракети, під час її обертання були повернуті одне до одного головами.