— Лийте ж воду! Чому ви не ллєте! — нервувала леді Хінтон, із заплющеними очима сидячи у ванні.

— Я ллю! — відповіла Мері.

Не могла ж вона примусити воду падати на голову і плечі леді Хінтон швидше, ніж давала можливість відцентрова сила.

Сяк-так обмивання було закінчене. Леді Хінтон наділа ранковий халат і пішла в свою каюту. В коридорі якийсь пил потрапив їй у горло І викликав кашель. Леді Хінтон і Мері скрикнули.

Виявилося, Мадлен відкривала коробку пудри і несподівано розсипала її — так важко було керувати своїми рухами в цьому незвичайному світі! Пудра, мов молочна хмара, вмить заповнила всю кімнату. Струмені циркулюючого повітря швидко занесли пил і в інші каюти. Вся ракета наповнилася наче лондонським туманом. Звідусіль було чути судорожний кашель. Довелося повітря з допомогою вентиляторів пропустити через фільтри, які діяли так добре, що незабаром вся ракета була очищена від пилу.

Пасажири заспокоїлись і нетерпляче ждали сніданку. Але з сніданком щось загаялись.

Для Жака і його кухні, за ухвалою загальних зборів “акціонерів”, було відведено каюту, суміжну з кают-компанією. Туди й було перенесено все кухонне начиння.

Зголоднілим пасажирам увірвався терпець, і вони пішли на кухню дізнатись, чому не подають сніданок. У кухні вже товпилось чимало людей: кухар Маршаля китаєць Жак, Мері, яка готувала для Хінтон, Еллен, єпископа і Блоттона; Амелі, що взяла на себе турботу харчувати батька, Марта Текер. Цікаві пасажири заповнили коридор, заглядали в кухню. Там діялося щось неймовірне. В повітрі плавали тарілки, каструлі, ложки. Жак ловив їх, намагаючись покласти в ящик, але вони, наче граючись з ним, вислизали з рук, розлітались, тарілки бились, і черепки плавали в повітрі, літали по кухні, відштовхуючись од стін і людей.

Жак, втративши надію примусити посуд слухатися, спробував засвітити спиртівку, яку взяв з собою. Кухар засвічував сірник за сірником. Вони загорялись, але в ту ж мить гасли. Нарешті, він склав кілька сірників, запалив їх і підніс полум’я прямо до пальника спиртівки. Спирт спалахнув, але відразу ж погас.

— Сірники відсиріли і спирт відсирів! — сказав він французькою мовою з невеликим акцентом.

— З сірниками все гаразд і з спиртом теж, — входячи, заперечив Цандер. — Але полум’я не може горіти в умовах невагомості. При всякому горінні або окисленні поглинається кисень і виділяються негорючі гази — вуглекислота, водяна пара. В умовах невагомості ці продукти горіння не можуть зникати самі по собі, як на Землі, внаслідок своєї легкості і первісної високої температури. Тут вони оточують полум’я, створюють навколо нього оболонку, яка припиняє доступ повітря, і полум’я гасне.

— Невже ж ми приречені на те, щоб пити холодну воду? — спитав Стормер.

— Можна готувати на електричній плиті; її, мабуть, припас містер Цандер, — догадався Шнч.

— Ваша правда, — відповів Цандер. — Але б’юсь об заклад, що ви не закип’ятите тут чайника і на електричній плиті. Дозвольте вже сьогодні вас помучити. Ви самі повинні пересвідчитись на досвіді в усьому. Інакше ви вередуватимете і вимагатимете від мене неможливого. Поставте чайник на плиту. Ось вона.

Жак збігав по воду в кормову каюту, в кухні її неможливо було б налити в чайник, бо всередині ракети відцентрова сила майже не діяла.

Чайник обережно, щоб він не “злетів”, поставили на плиту.

Минуло п’ять, десять, п’ятнадцять довгих хвилин — жодної ознаки кипіння.

— У чому ж справа? Ми хочемо чаю, а не фізичних дослідів, — промовив уже роздратовано Стормер.

— А справа в тому, — спокійно відповідав Цандер, — що вода не може закипіти доти, доки всі її частки не переміщаються. Як відбувається кипіння на Землі? Ті шари води, що перебувають унизу і стикаються з гарячим дном чайника, розширюються, стають легші і витісняються вгору. А верхні, холодні і тому важчі шари води опускаються на дно, щоб, нагрівшись, у свою чергу піднятись. Так воно триває доти, доки вся вода не нагріється до 100 градусів. Тоді чайник закипає. Але тут нема земного тяжіння, яке примушувало б холодніші, верхні, важкі шари води опускатися вниз. Перемішування нема, і вода нагрівається вкрай повільно — теплопровідністю.

— А смажити на сковорідці тут можна? — спитав Стормер, який любив біфштекс. Він узяв з собою банки з консервами.

— Спробуємо, — відповів Цандер. Він звелів Жакові покласти на сковорідку шматок масла, поверх нього — консервного м’яса і поставити все це на електричну плиту. Як тільки масло внизу підтануло і почало перетворюватись у пару, пружиниста пара масла підкинула шматок м’яса до стелі…

Жовте обличчя китайця посіріло.

— Я більше не можу бути кухарем.

— Не журіться, Жак, — заспокоїв його Цандер. — Справи не такі вже погані. Вам тільки доведеться звикнути до нових способів готування їжі.

І Цандер почав пояснювати, як готувати “по-небесному”. Він показав спеціальні каструлі, в яких були лопаті, що оберталися. ЦІ лопаті рухались електрикою. Вони весь час перемішували воду в каструлі, і вода швидко закипала. Показав особливі сковороди з покришками. В них можна було готувати печені страви, не побоюючись того, що біфштекс і яєчня опиняться під стелею.

Стормер не помилився: Цандер помучив голодом своїх пасажирів для того, щоб, зрештою, поставити їм свої вимоги. Тепер навряд чи хто заперечуватиме.

— Все це, як бачите, не так страшно. Але якщо ви хочете мати сніданок і обід своєчасно, то повинні погодитися на деякі особливі умови. Ви самі бачили і пересвідчилися в тому, що готувати їжу в невагомості нелегко, навіть маючи спеціально пристосоване обладнання. Якщо кухня залишиться тут, поруч з кают-компанією, тобто в середовищі постійної відсутності ваги, то Жакові доведеться гаяти надто багато часу на те, щоб ловити літаючі в повітрі каструлі і тарілки. Правда, він не битиме посуд. Але це не міняє справи. А мити посуд тут зовсім незручно. Тому я пропоную перенести кухню в каюту, суміжну з каютою Ганса. Оце все, що я можу зробити, щоб не турбувати і не переселяти леді Хінтон. Ви згодні, панове?

Нічого більш не лишалось, як погодитись.

За першою пропозицією було висунуто другу — серйознішу. Цандер заявив, що обслуговування пасажирів має бути реорганізоване. Робити з маленької каюти загальну кухню недоцільно — люди тільки заважатимуть одне одному. Це по-перше. По-друге, на ракеті треба провести розподіл праці. Цандер не може погодитися з тим, щоб він сам, Ганс і Вінклер гаяли час на приготування їжі. В них надто багато іншої, важливішої роботи. Тому Цандер запропонував зробити Жака коком, який обслуговуватиме всіх пасажирів і команду “Ковчега”. Мері прибиратиме всі каюти і приміщення ракети. Пратиме, прасуватиме Жак на пральних машинах, і в цьому йому допоможе Мері. Доступ на кухню дозволили тільки Жакові, Мері і місіс Текер, що має немовля.

Маршаль був обурений таким порядком. “Цей інженерик вважав за потрібне спочатку поговорити з якимось кухарем-китайцем, а не з його хазяїном”.

— А-а-а, х… х… я… заперечую. Слуга — мій. Я вніс за нього пайові і к-купив місце. В мене режим, дієта… Він готує мені спеціальні страви. Я не згоден…

— Дуже шкодую, але доведеться, очевидно, не рахуватися з вашим бажанням.

Це був уже одвертий виклик. Маршаль посинів від неймовірного зусилля побороти перешкоди своєї мови і відчитати Цандера як слід. Він же повинен був, незважаючи на свою “міжпланетність”, захищати не мало не багато — свій традиційний принцип приватної власності, бо на Жака барон дивився, як на річ, що належить йому. Сьогодні в нього відберуть Жака, завтра — його особистий багаж, післязавтра, може, ще примусять працювати…

Невже Стормер цього не розуміє?

Коли в каюті було прибрано, леді Хінтон зручно вмостилась у кріслі. З одного боку біля неї сів єпископ, з другого — Еллен. Обстановка дуже схожа на земну, хоч насправді була зовсім іншою.

— Чи не здається вам, мій добрий друже, — промовила леді, звертаючись до єпископа, — що вони таки засадили нас в літаючу тюрму?..