Майор теж зіскочив із східців гальмової площадки і пройшов вздовж вагонів, поглядаючи на всі боки. З паровоза зіскочив хтось з бригади Шатрова, здається Рябов. Пройшли мимо оглядачі вагонів, трохи піднімаючи довгими гачками кришки вагонних букс.

Стрільці залізничної охорони теж ходили тепер вздовж состава, тримаючи гвинтівки наперевіс. До майора підійшов сержант залізничної міліції, який чергував на станції. Видно, Бейсамбаєв повідомив його, що Єршов тут найстарший. Приклавши руку до козирка, він доповів:

— У нас тут все в порядку, товаришу начальник. А у вас як?

— Та теж неначе все благополучно, — відповів Єршов. — Ви покараульте тут за мене, а я пройдуся трохи.

— Слухаюсь, — відізвався сержант.

Поцікавившись у Рябова, як у них ідуть справи на паровозі, Єршов повернувся назад і повільно пішов до хвоста поїзда, зупиняючись біля гальмових площадок і розмовляючи із стрільцями охорони. Коли він підходив уже до кінця поїзда, з хвостового вагона зіскочив Малиновкін і поквапливо попрямував назустріч йому.

— Ну, як тут справи у вас, Митю?

— Все гаразд, Андрію Миколайовичу, — відповів лейтенант і додав, понижуючи голос: — Але ви знаєте: виявляється, хвостовим кондуктором їде зі мною Темірбек. Я його тепер тільки впізнав, коли почало розвиднятись. Колишній хвостовий кондуктор несподівано захворів перед самим відходом поїзда, і його замінили Темірбеком. Так принаймні пояснив мені це сам Темірбек.

— Це дуже важлива обставина! — схвильовано промовив Єршов. — Як він поводиться?

— Флегматично, як завжди. За всю дорогу ні слова не промовив, якщо не вважати пояснення, яке дав мені всього півгодини тому.

— Мені не можна показуватися йому на очі, але ви ні на хвилину не випускайте його з уваги! — поквапливо розпорядився Єршов. — Хто зна, може саме йому доручив Жанбаєв диверсію, хоч не віриться мені, щоб він доручив цій людині таку справу.

Коли Єршов повернувся до своєї гальмової площадки, Бейсамбаєв повідомив його:

— Ну, скоро вирушимо далі. Тепер уже без зупинок. Поїзний диспетчер обіцяє «зелену вулицю» до самого Великого Кургана. Цілих півгодини на цьому зекономимо.

— Скільки ми простоїмо ще тут? — спитав Єршов.

— Хвилин п'ять, мабуть. Не більше.

— А те, що у вас на хвостовому вагоні замість Дослаєва їде Темірбек, вам відомо?

— Так, звичайно, адже Дослаєв несподівано захворів. Я забув вам про це доповісти. А Темірбека я добре знаю. Старанна людина. Родич начальника нашого, Джандербекова.

Нічого не відповівши Бейсамбаєву, Єршов знову пішов вздовж состава до хвоста поїзда.

«Чи це випадково так все вийшло, чи Темірбек має завдання від Жанбаєва? Аскар міг же спеціально все так влаштувати, щоб Темірбек потрапив на цей поїзд» — думав Єршов.

І все-таки він не дуже йняв віри, щоб головним виконавцем плану Жанбаєва був цей похмурий, тупуватий Темірбек. Ще в Москві, перед від'їздом у Перевальськ, Єршов докладно познайомився у довідковому відділі міністерства з усіма більш-менш достовірними матеріалами про знаменитого Привида. Архів міністерства мав переважно нариси і статті буржуазних журналістів у відділах міжнародної хроніки. Вони, звичайно, багато що вигадували, огортали особу Привида ореолом романтики і таємничості. Статті про нього були написані в дусі пригод досить відомого полковника Лоуренса—героя англійської розвідки, майстра міжнародних провокацій на Сході.

До всіх цих статей, вирізаних з іноземних газет і журналів, були відповідні коментарії працівників архіву. На основі всіх цих даних виходило, що Привид звичайно мав дуже невелику кількість спільників, нікому з них не довіряв і не відкривав основних своїх планів. А головний свій задум він звичайно здійснював сам, без помічників.

Але нащо тоді тут цей Темірбек? Може, Привид змінив тактику або доручив Темірбеку що-небудь таке, що відвернуло б увагу від самого Привида? Для другорядної ролі міг, звичайно, пригодитися і цей фанатик.

А взагалі щось вже багато помічників знадобилося Привиду цього разу. Виходило, що на нього працювали Аскар, Темірбек і Мухтаров. Чи, може, не всі вони його спільники? Єршов підходив уже до хвостового вагона, коли поїзд повільно рушив з місця.

«Куди ж мені тепер стрибнути?» — захвилювався майор, прикидаючи в думці, чи доречно буде йому з'явитися на гальмовій площадці хвостового вагона віч-на-віч з Темірбеком.

Вирішивши, що хвостовому кондуктору краще не показуватися, майор побіг був до найближчої гальмової площадки, як раптом почув тривожний вигук Малиновкіна:

— Гей, Темірбек!

Майор зупинився і знову швидко обернувся до хвостового вагона. Що б це могло означати? Чому Малиновкін кличе Темірбека? Хвостовий вагон тепер підкочувався до нього, і він побачив лейтенанта, що перехилився з протилежного боку гальмової площадки.

— В чому справа, Дмитре? — спитав він, поспішно стрибнувши на східці вагона.

— Темірбек зник кудись!.. — злякано промовив Малиновкін. — Хтось з місцевих станційних працівників тільки що проходив тут мимо, і Темірбек сплигнув, щоб узнати, як поїзд піде далі.

— Ну і що ж? Кажіть швидше!

— Я почув тільки його вигук «Апирай!». Але поїзд раптом рушив — і Темірбек наче крізь землю провалився.

Деяку мить майор розмірковував. — Він знав, що вигук «Апирай» означає у казахів подив і навіть переляк. Що ж здивувало чи перелякало Темірбека? Видно, те, що поїзд піде далі без зупинок. Значить, це якось порушувало його плани?..

А поїзд тимчасом все збільшував швидкість, і по обидва боки частіше і частіше миготіли вагони, що стояли на сусідніх коліях. Темірбека треба було затримати негайно! Відомі йому задуми Жанбаєва чи ні — це з'ясується пізніше, а зараз його треба спіймати що б там не було. Тут, на станції, не важко буде це зробити. На ній тільки два состави порожняка, а сама станція — лише декілька службових будівель. А навколо простягався голий степ. Темірбеку тут не втекти нікуди. Спіймати його допоможуть Малиновкіну сержант міліції, що чергував на станції, і місцеві залізничники.

— Дмитре! — майже вигукнув Єршов, схопивши лейтенанта за руку. — Стрибайте негайно і впіймайте Темірбека що б там не було!..

Малиновкін поквапливо хитнув головою і передав Єршову свою гвинтівку: у нього в запасі був пістолет.

Поїзд майже проминув станцію і розвинув таку швидкість, що стрибати з нього було рисковано. Але Малиновкін був добрим спортсменом і стрибнув благополучно.

Тепер уже майже зовсім розвиднілось. Невелика хмарка на сході стала яскраво-червоною. Червонуватий відблиск від неї ліг на землю.

«Чому все-таки Темірбек утік з поїзда так поспішно?» — напружено думав майор Єршов, спостерігаючи, як лейтенант Малиновкін перебігає через рейки до состава порожняка, що стояв на станції.

І тут у нього промайнула тривожна думка: Темірбек, мабуть, поставив на цьому поїзді міну уповільненої дії, яка повинна вибухнути на останньому перегоні або на кінцевій станції — Великому Кургані, де зосереджувались не тільки найбільш цінні вантажі і механізми, але й було багато робітників. Він розраховував, видно, залишити поїзд на передостанній зупинці, бо спочатку передбачалося, що ешелон зупинятиметься на всіх станціях. Піти з поїзда Темірбек, очевидно, не мав можливості, оскільки це викликало б підозру, та й міну, певно, не можна було залишати без догляду.

Але де ж може бути ця міна?

«Вона, мабуть, десь тут…» — вирішив Єршов і почав поспішно оглядати гальмову площадку.

Розвиднялось, коли Ольга Бєлова, за дорученням свого начальника, прийшла на станцію зустріти поїзд Шатрова з вибуховими речовинами. Тривожно було в неї на душі. За день до цього начальник ознайомив її з документами, надісланими з МВС. В них повідомлялося про можливість диверсії з боку ворогів і пропонувалося посилити пильність в районі вибухових робіт.