Сливін ходив по каюті. Взяв у руки кашкет.

— Добре, я приймаю рішення. Я піду наміченим раніше маршрутом. Повторюю — маючи за кормою док, я не можу маневрувати в океані, повинен суворо дотримуватися попередньої прокладки. Зрештою, ходили ж ми під час війни серед непротралених мінних полів. Доведеться посилити спостереження, вжити деяких технічних заходів. При мінімальній видимості триматимусь шхерного фарватеру. В океан вийду тільки в разі густого туману… Заперечення маєте?

— Ні, заперечень не маю, — сказав Андросов. — Можливо, Миколо Олександровичу, ви прийняли єдино правильне рішення. А зараз, при такій прекрасній погоді, в умовах полярного дня…

— Боюсь, що нас чекає далеко не прекрасна погода… — Сливін підійшов до анероїда, постукав нігтем по склу. — Дивіться, стрілка йде вниз. Змінні вітри кінчилися. Можливо, десь на арктичному фронті вже виник новий циклон, іде нам назустріч.

У каюті стало нібито темніше. Сонячний блік на мідному обідку зник, по склу ілюмінатора бігли великі піняві краплі.

— А циклонічний тип погоди, — казав далі Сливін, надіваючи кашкет, — характерний похмурим небом, низькими шаруватими хмарами, простіше кажучи, поганою видимістю. Мабуть, доведеться все-таки пройтися по океану…

Він глянув на скло ілюмінатора, зняв з вішалки важкий клейончастий плащ-пальто, вийшов з каюти, пропустивши вперед Андросова.

Надворі все ще було жарко, сонце знову визирнуло з-за хмар. Але над спокійною водою, тут і там укритою овальними білястими бліками, раптом потягло поривчастим, холодним вітерцем.

Довга положиста хвиля, спінившись десь удалині, набігла, хитнула борт корабля. Бліда гладінь океану наче дихала тривожно, набирала темніших відтінків. Чорний баклан, що погойдувався на хвилях, розправив вузькі крила, полетів ліниво до берегових скель…

У штурманській рубці горіло світло. Гучно цокав корабельний годинник. Круглим склом, різноколірними буквами й цифрами поблискували апарати, що густо вкрили стіни рубки: репітор гірокомпаса, лічильники оборотів машин…

Ігнатьєв вів прокладку, схилившись над картою, над цифрами глибин, з'єднаними хвилястими лініями ізобат. Курнаков зняв з полиці велику книгу — лоцію, уважно читав.

Увійшов штурман Чижов. Його робочий кітель був застебнутий на всі ґудзики. Він зняв з вішалки над диваном шерстяне непромокальне пальто, мигцем глянув на ртутний стовпчик термометра на перебірці.

— Закінчився, товариші офіцери, курортний час. Переходимо в інший клімат.

Не відповідаючи, Курнаков читав. Закривши книгу, поставив на полицю. Розчинив навстіж двері рубки.

Знадвору війнуло вологим, холодним вітром. Чорніли бушлати сигнальників. Капітан Потапов і лоцман Олсен на всі ґудзики застебнули свої прогумовані пальта.

Чорна овальна скеля виростала далеко попереду. Вона ніби висіла, піднята над водою, її підніжжя було оповите безформним, густим туманом. Трохи далі, теж ніби висячи над затуманеним морем, вимальовувалось кілька менших скель.

Андросов, щойно піднявшись на місток з машини, стояв біля поручнів. Курнаков зупинився поряд з ним.:

— Здається, щільно обступає нас? — сказав Андросов.

— Еге ж, такі тумани характерні для цих широт. Бачите, вони утворюються якраз при ясному небі і тихій погоді. Вони ніби стікають у море з гір, затягують прибережну смугу, ширяться і ростуть у висоту. В лоції написано — багато суден загинуло через такі тумани, бо мореплавцеві при ясному небі здається, що берег ще далеко, а в тумані ховаються скелі.

— Така небезпека нам у всякому разі не загрожує, — відповів Андросов.

Курнаков здивовано підняв брови.

— Я маю на увазі згадку про ясне небо. Дивіться, з якою швидкістю густішають хмари.

Справді, від обрію йшли, громадячись одна на одну, вугласті, важкі грозові хмари. Молочнобіла, туманна імла ширилась, повзла назустріч кораблям. Ось уже почав темніти силует «Пінгвіна», немов розчинявся у вогкій каламуті. Його обриси розпливалися все більше, він перетворювався на довгасту пляму, в пальовий згусток імли.

Андросов глянув назад. Обриси доку теж почали розпливатися. І навіть на містку ставали менш ясними постаті людей. Нібито затушоване, сіріло сухорляве обличчя Олсена, охоплене біля підборіддя коміром жовтого дощовика. Сутулився біля тумби телеграфу капітан Потапов. Поблискуючи чорними складками плаща, височіла біля поручнів масивна, дуже пряма постать Сливіна.

— Штурмане! — покликав Сливін. Обмінявся кількома словами з Потаповим і Курнаковим.

— Що ж, на морі колій немає, — повторив Курнаков свою улюблену приказку. І раптом якось по-особливому свіжо відчув її зміст. Різко попрямував до штурманської рубки.

— Містер Олсен, прошу зайти на хвилинку.

Сказавши це, згадав прохання лоцмана не називати його містером, але тільки досадливо хитнув головою — зараз не до цього. Та й Олсен, мабуть, не звернув уваги на неприємне йому слово. Швидко пройшов услід за Курнаковим у рубку. Суворий, заклопотаний вираз був на його обличчі.

Чижов сидів на диванчику, тримав на колінах розкритий том лоції. Ігнатьєв поклав олівець і транспортир, випрямився над картою, знову глянув на показання компаса і лага.

— Сідайте, товаришу Олсен, — сказав Курнаков по-англійськи.

— Так ось, товариші, ввійшли ми в туман, який стоятиме досить довго. Обсервація в таких умовах відпадає, туман густішає, видимість скоро буде нуль. Капітан першого рангу не хотів виходити із шхер, але зараз прийняв єдино правильне в даних умовах рішення. Лягаємо на новий курс, в океан. Поки туман не розвіється — будемо йти по краю шхер, великими глибинами, відкритим морем. Коли поліпшиться видимість — повернемось на прокладений раніше курс.

— У шхери не скрізь назад увійдеш, — зауважив Чижов. — Доведеться шукати вхідний фарватер.

— До найближчого вхідного фарватеру, коли розсіється туман, будемо продовжувати йти океаном, — пояснив Курнаков. — Там ми не захищені од вітру й великої хвилі, як у шхерах, але просування шхерами в тумані, виключене зовсім.

Чижов кивнув. Курнаков глянув на годинник.

— Через шість хвилин починаємо поворот на курс триста десять градусів, виходимо із шхер. Будемо йти за обчисленням, контролюватися по глибинах. Треба звернути особливу увагу на берегові течії, що йдуть тут у різних напрямах. Швидкість цих течій досягає близько двох вузлів.

— Шергорд, — сказав Олсен, неспокійно кутаючись у плащ.

— Так точно, товаришу Олсен… Лоцман нагадує про незліченну кількість дрібних острівців і скель — деякі з них лежать на відстані тридцяти п'яти миль од материка. Ми не заходитимемо далеко в океан, тому, якщо не враховувати найретельніше зносу течіями й вітром, можемо посадити док на одну з цих банок.

— Одним словом, — Курнаков обвів очима, що блищали з-під навислих брів, усіх присутніх в рубці, — наперед прошу не ображатися, що весь час перевірятиму вашу прокладку. Під час проходження в тумані не зійду з містка, нікому не можу довірити штурманського хазяйства. Наші чотиригодинні вахти залишаються з силі, але обчислене місце корабля прошу весь час доповідати мені для перевірки.

— Товаришу капітан другого рангу! — почав обурений Ігнатьєв. Чижов, ображено посміхаючись, теж хотів щось сказати. Курнаков зупинив на Ігнатьєві попереджаючий погляд.

— Товаришу лейтенант, накази начальства не обговорюються! — Він перевів погляд на Чижова, напружено посміхнувся.

— А ви, Михайле Петровичу, зрозумійте — я не сумніваюсь у вашій штурманській майстерності, проте у військових моряків є правило: в бойових умовах на весь час операції відповідає за своє хазяйство один штурман. А зараз, якщо не помиляюсь, підемо в умовах, що наближаються до бойових.

Він глянув на прокладку — тонкі лінії олівцем, проведені рукою Ігнатьєва на матовій гладіні карти. Несподівано м'яко поклав руку на плече молодшого штурмана.

— Коли ви, лейтенанте, нестимете відповідальність за перехід як старший штурманський спеціаліст, то зрозумієте, що я не міг зробити інакше…