Та Мишко не виправдовувався. Похвалятися своїми заслугами нема чого, а в чому винні, в тому винні.

— Не гаразд вийшло, — згодився Мишко, — але клуб ми перефарбуємо своїми силами, а тих, хто винен і не пішов у Борки, покараємо. А відносно човна, то це справа слідчого, і не будемо про це зараз говорити.

Голова нібито трохи заспокоївся. Але ж справа не в тому, заспокоївся він чи не заспокоївся. Справа в тому, що в загоні розхиталася дисципліна. Історія з зеленню, розмалювання клубу… Хіба Бечка не міг прийти і повідомити, що анархіст псує клуб! А втеча Ігоря і Севи? А Генчина історія? Погано з дисципліною. Треба підтягувати. І підтягувати негайно. Не відкладаючи.

Увечері Мишко оголосив, що через два дні призначаються самохарактеристики.

Самохарактеристики — це самообговорення. Кожного комсомольця обговорюють на загальних зборах осередку. Кожен може виступити і сказати про даного комсомольця все, що хоче. Які в нього позитивні якості і які недоліки (в основному, звичайно, недоліки). Який він комсомолець, який товариш, як виконує завдання і доручення. Які його моральні якості: чи чесний він, правдивий, сміливий, безкорисливий… А той, про кого говорять, повинен мовчати. Заперечувати тут нічого. Слухай, що про тебе кажуть товариші, мотай собі на вус і виправляйся. Інакше на наступних самохарактеристиках тебе ще більш розкритикують.

Процедура, звичайно, не дуже приємна. Сиди і слухай, як тебе лають. Особливо погано тим, хто стоїть на початку списку. На них спрямовується перший запал. А втім, і останнім погано: ті, кого вже обговорили, полегшено зітхнувши, навалюються на тих, хто стоїть в кінці списку. Але особисті рахунки ніколи не зводилися. Досить було комсомольцям відчути хоч би натяк на це, як усі починали кричати: «Особисті рахунки!», «Особисті рахунки!» Діти були дуже чутливими і непримиренними до будь-якої неправди, нещирості, несправедливості. Та й у кого повернувся б язик сказати неправду тут, у колективі, перед лицем своїх товаришів…

Усі побоювалися самохарактеристик. Навіть найкращі, найбездоганніші. Навіть такі, які нічого поганого за собою не знали. Навіть Мишко, Славик, Зіна Круглова, Наташа Бойцова, дуже добра і справедлива дівчинка. Всі хвилювалися перед самохарактеристиками. Кожен знав за собою той чи інший недолік і кожен розумів, що товариші знають не тільки цей недолік, а й багато інших, яких він сам за собою не помічав.

Але перед самохарактеристиками всі поводилися по-різному. Одні лишалися такими самими, якими були раніше, інші одразу ж змінювалися до невпізнання.

Наприклад, Генка. Просто дивно було бачити, на яке невинне ягнятко перетворився він у той день і в ту годину, коли дізнався, що будуть самохарактеристики. Таким став добрим, хорошим, уважним, послужливим! Особливо намагався здружитися з тими, від кого чекав критики. Але критикували його звичайно всі. І він намагався прихилити до себе всіх.

До всіх він тепер лагідно посміхався. Ні на кого не підвищував голосу. Якщо хто в чому провинився, то він захищав винного і говорив: «Чого з ким не трапляється? Треба бути терплячим до недоліків інших людей». І при цьому підлесливо дивився в очі тому, хто провинився: запам'ятай, мовляв, як я тебе захищав. Навіть обжорі Киту він двічі віддав свою порцію, посилаючись на те, що йому самому не хочеться їсти.

Дієслова наказового способу зовсім зникли з його мови. Піонерам своєї ланки він нічого не наказував, а лише лагідно говорив: «Я б на твоєму місці зробив так…» Або: «Це, звичайно, справа твоя, але на твоєму місці я б зробив так…» Привітне і доброзичливе «на твоєму місці» не сходило тепер з його язика.

І це Генка, самовпевнений Генка! Нікого й нічого він не боявся, крім товаришів. Боявся їх поганої думки про себе.

Особливо підлещувався він до «борця за справедливість» — Бечки. Ходив з ним обнявшись, намагався дістати йому медикаменти (Бечка завідував санітарною частиною), переконував усіх неохайних виконувати Беччині розпорядження.

Але саме від Бечки йому й дісталося найбільше на самохарактеристиках.

По обіді всі посідали на лужку в затінку дерев. Головою обрали Славика: він був справедливим і вмів вести збори спокійно і тактовно.

Мишко проголосив коротке вступне слово. Він побіжно зупинився на сучасному моменті, вказав на складне міжнародне становище республіки, на мерзенні підступи капіталістів та імперіалістів і необхідність у зв'язку з цим підвищення відповідальності кожного комсомольця перед колективом і перед самим собою, перед своєю революційною і комсомольською совістю. Самохарактеристики, сказав Мишко, повинні допомогти кожному комсомольцеві і піонерові удосконалювати самого себе, допомогти йому побачити свої недоліки і якомога швидше позбутися їх. Тим більше, додав Мишко, що останнім часом мали місце факти несвідомості…

На цьому місці Славик перебив його і сказав, що висловлюючись таким чином, Мишко вже обумовлює характеристики деяких товаришів. Тому, як голова, Славик пропонує Мишкові зробити лише загальні зауваження і, по можливості, короткі, а про факти говорити конкретно при обговоренні того чи іншого товариша. Усі хором підтвердили, що Славик правий. Мишко не сподівався, що Славик зробить таке зауваження йому, вожатому (все ж і про авторитет треба думати). Але в думці він не міг не згодитися, що Славик має рацію: така традиція, і не треба її порушувати. Згнітивши серце, він згодився і запропонував почати обговорення з Генчиної ланки. Славик поставив цю пропозицію на голосування. За неї голосували всі, крім піонерів Генчиної ланки. Але їх була меншість, і обговорення почалося.

Першим у списку був Генка.

Слово взяв Бечка. Він підвівся, набрав серйозного вигляду і сказав:

— Останнім часом ми дуже здружилися з Генкою. Але саме тому, що я його друг, я зобов'язаний відверто сказати про його недоліки… Найголовніше в Генці — це нестійкість характеру. Не може він стримувати себе. Відчуває, що не треба цього робити, не треба цього говорити, а робить і говорить. Комсомолець повинен обдумувати і зважувати свої вчинки. А Генка не вміє ні обдумувати, ні зважувати. Тому він і потрапляє в різні історії…

Бечка нагадав історії, в які потрапляв Генка через свою нестриманість, і на закінчення сказав:

— У Генки, звичайно, багато ще й інших недоліків. Але той, про який я сказав, — головний. І Генці треба його позбутися якнайшвидше.

І хоч би хто-небудь захистив бідного Генку! Навіть Зіна Круглова, єдина дівчинка, з якою він дружив, схопилася і швидко заторохтіла:

— Генка недисциплінований. Як може така людина бути помічником вожатого загону? Замість того щоб бути прикладом, він сам на кожному кроці порушує дисципліну. Історія з тим, як він дражнив Ігоря і Севу, говорить сама за себе. А випадок у Москві з бабусею Ігоря, а ці нещасні цвяхи? Генці час кінець кінцем подумати про свій авторитет.

— Генка грубий, — сказала Некрасова Надя.

— Генка легковажний, — додала Некрасова Віра.

— Генка любить дражнити інших, — в один голос закричали Ігор і Сева.

— Генка базікало, не дає нікому й слова сказати, — заявив Кит.

І Генка з жалем згадав про віддані даремно порції каші.

А Наташа Бойцова сказала:

— Генка занадто самовпевнений. Він хвалькуватий і любить усе приписувати собі одному. Соромно так багато про себе думати. Нескромно. Це яскраво виражений індивідуалізм.

Останнім про Генку говорив Славик:

— Я думаю, головна біда Генки в тому, що він занадто імпульсивна людина. Всі його вчинки підпорядковані миттєвому почуттю, тобто імпульсу. А наші дії повинні бути підпорядковані не імпульсу, а тверезому врахуванню обставин.

Тут Славик пустився в довгі міркування про волю, характер, імпульси і навіть добрався до «категоричного імперативу» Канта, про який прочитав у якійсь філософській книзі. Книгу він не зрозумів, але слова «категоричний імператив» йому дуже сподобалися.