Кінець кінцем Славик вибрався із хащі філософських роздумів і закінчив Генчине обговорення такими словами:

— Перед Генкою стоїть серйозне завдання: перевиховати самого себе. Він безумовно чесний комсомолець, відданий справі революції, але його недоліки заважають йому давати суспільству ту користь, яку він міг би дати. І Генці треба серйозно задуматися над тим, що говорили про нього тут товариші.

Приблизно в такому ж дусі обговорили ще кількох членів Генчиної ланки.

Про Кита сказали, що його обжерливість — це вже не фізичний, а моральний недолік.

— Чого можна чекати від людини, яка думає тільки про їжу? — сказав Ігор про Кита. — Адже він усе підпорядковує інтересам свого шлунка. З часом з нього вийде міщанин-черевоугодник, він дбатиме тільки про своє матеріальне благополуччя. Згадаймо комсомольців часів громадянської війни! — з пафосом вигукнув Ігор. — Подумаймо про комсомольців капіталістичних країн, особливо фашистської Італії. Хіба вони думають про їжу? Уявімо, що серед них є ось такий Кит. І от він потрапляє, скажімо, в сигуранцу або дефензиву. Його там допитують і мордують голодом. Хіба Кит витримає муки голоду? Скажи, Кит, витримаєш?

Кит схилив голову.

Славик, як голова, зауважив Ігореві, що запитання задавати не можна. Критикувати критикуй, а якщо задавати запитання, то вийде сварка ї непотрібна полеміка.

— Ні, Кит не витримає катування голодом, — з гіркотою сказав Ігор, — отже, його фізичні потреби сильніші за його переконання. А така людина навіть не може бути комсомольцем. От коли ми з Севою вирішили поїхати в Італію бити фашистів…

Славик знову перебив його і сказав, щоб він про себе не говорив. Про нього і про Севу скоро говоритимуть інші, і якщо він побажає, то зможе тоді пояснити свій вчинок.

Але коли перейшли до обговорення Ігоря і Севи, то ні один, ні другий не захотіли пояснити свій вчинок. Та й що було пояснювати? Їх втеча викликала загальне обурення. Хіба вони діти? Хіба не розуміють, що ні в яку Італію вони б не потрапили, ніяких фашистів вони не побили б? Вся їхня витівка не тільки смішна. Вона пояснюється бажанням похизуватися, показати себе героями, а хіба це більшовицька риса?

— Від цього тхне есерівщиною, — сказав Мишко. — Таким собі дрібнобуржуазним індивідуалізмом. Що хочу, те й роблю, а на інших мені наплювати! Що мені товариші чи рідні! Нехай хвилюються, хай турбуються, а я вдовольню свою примху, і все! Отже, примха дорожча за всіх. Отже, особисті інтереси поставлені над громадськими. А це називається егоїзмом. А егоїзм — найогидніша відрижка буржуазної ідеології. От про що треба подумати Ігореві і Севі!

Другого дня збори почали зранку, щоб надвечір обов'язково їх закінчити.

Почали із Славика. Він поступився місцем головуючого Мишкові. Звичайно, на той час, доки його обговорюватимуть.

Першим про Славика говорив Генка:

— Славко, звичайно, хороший комсомолець. Чесний, справедливий і сумлінний. Але, — Генка зморщився, — нерішучий він якийсь. Нездатний до рішучої дії. В усьому вагається… «А чому?», «А навіщо?», «А для чого?..» Так не годиться! — Генка змахнув кулаком. — У всьому потрібні рішучість, сміливість, блискавичність! Де у Славка вольові якості? Головний недолік Славка — це уповільнена реакція. — Генка окинув усіх переможним поглядом: якщо потрібно, то й він уміє похизуватися вченим словом. — От. Треба тренувати свою волю. А з чого почати? Почати треба з фізкультури. Так, так, не смійтесь! Славик не займається спортом, не розвивається фізично, навіть ухиляється від ранкової зарядки. А що сказано? Сказано: «В здоровому тілі — здоровий дух». От як сказано. І це треба пам'ятати.

Але інші хвалили Славика. Його любили в загоні. Хвалив його і Мишко, але зауважив, що Славик трохи м'якотілий інтелігент. Щоправда, він виріс в інтелігентній сім'ї, батько його «спец». Але треба перевиховуватися, треба набувати пролетарських, робітничих якостей…

— А я не розумію, — заявила Зіна Круглова, — які це особливі робітничі, пролетарські якості? Людина залишається людиною, ким би вона не була: робітником, службовцем чи інтелігентом. Ідеологія справді може бути різною, але людські якості від цього не залежать. Інший робочий хлопчина за своїми людськими якостями гірший, ніж якийсь інтелігент. Так що соціальне походження тут ні при чому.

— Ні, при чому! — вигукнув Генка. — Адже буття визначає свідомість. У пролетаріату одна свідомість, у буржуазії — інша. А інтелігенція — це проміжний прошарок, і він хитається…

Славик образився:

— Виходить, я проміжний прошарок.

— Ти — ні, — примирливо відповів Генка. — Ти вихований при радянській владі. А я кажу про стару інтелігенцію.

Але Зіна Круглова стояла на своєму:

— Ні, я не згодна. У Славика, як і у всякої людини, є свої недоліки, але його інтелігентське походження тут ні при чому. Он Генка пролетарського походження, а недоліків у нього набагато більше.

Генка схопився і заявив, що його обговорення закінчено і нема чого до нього повертатися. Що ж до ролі інтелігенції, то він, Генка, цілком згодний з Мишком. Звичайно, всіх інтелігентів не можна стригти під один гребінець — Славик, наприклад, свій хлопець, — але соціальна суть інтелігенції як проміжного прошарку від цього не міняється.

Тому що Славик образився, Мишко вважав за необхідне роз'яснити свою позицію.

— Я мав на увазі от що, — сказав він. — В чому суть пролетарської психології? В тому, що пролетаріатові нічого втрачати, крім своїх кайданів. А буржуазія має власність, тримається за неї. Тому пролетаріат — за спільну справу, буржуазія — проти спільної справи. Інтелігенція ж серцем за пролетаріат, а своїм становищем зв'язана з панівними класами. От звідси її вагання і хитання. Я, звичайно, маю на увазі не Славка, а взагалі. У Славка цілком пролетарська психологія, але в характері ще є інтелігентська м'якотілість… А втім, я висловлюю свою особисту думку, і справа Славка — брати її до уваги чи не брати…

Самохарактеристики продовжувались. Обговорили вже більшість дітей. Всіх розібрали по справедливості, навіть самого «борця за справедливість» — Бечку Баранова. Про Бечку сказали, що він занадто вже хизується своєю боротьбою за правду. Ця боротьба перетворюється в нього на самоціль, його вже не стільки обурює неправда сама по собі, скільки приваблює поза борця за справедливість. Боротися з неправдою треба для того, щоб викоренити її, а не для того, щоб здобути славу непримиренного борця за справедливість. Мишко, як і всі, брав участь в обговоренні. Але його весь час цікавило одне питання: обговорюватимуть його самого чи ні?

Справа в тому, що вожатого загону, наприклад Колю Севастьянова, ніколи не обговорювали. Цілком зрозуміло — він старший… Тепер вожатим Мишко. Отже, і його не повинні обговорювати. Але, з іншого боку, він не старший, а такий самий комсомолець, як і інші. По суті, тут скоріше не загін, а маленький комсомольський осередок. Якби Коля Севастьянов був тут, то Мишка обговорювали б нарівні з усіма. Як же бути? Особливого бажання обговорюватись у Мишка не було. Він не боявся критики, але вже самий факт його обговорення покаже, що він хоч і вожатий, але все ж несправжній, не такий, як, припустімо, Коля Севастьянов. Однак заборонити обговорювати себе Мишко теж не міг. Це буде недемократично, товариші розцінять це як зазнайство. Добре, нехай вирішують самі. Може, вони й не збираються його обговорювати — адже звикли до того, що вожатий не обговорюється. А якщо навіть вирішать обговорювати, то що поганого можуть про нього сказати? Він був до всіх справедливий, з усіма однаковий. А якщо й вимагав чогось, то на те ж він і керівник.

Але потаємні Мишкові надії не справдилися. Коли закінчилось обговорення, Славик сказав:

— Товариші! Список вичерпаний. Лишився один Мишко. Він вожатий, і вожатого ми, як правило, не обговорюємо. Але Мишко наш товариш, однокласник і член нашого комсомольського осередку. Як ми зробимо? Мишко, твоя думка?