— Камін! Машенько, ми забули вимкнути електричний камін!

Кинувшись назад, він гукнув їй:

— Почекай мене, я зараз!

Машенька дивилася йому вслід, поки він не зник за поворотом дороги. Патрік біг у хорошому темпі, красивим, спортивним стилем, трохи закинувши голову назад, енергійно розмахуючи зігнутими в ліктях руками й високо підкидаючи коліна. Вона любувалася ним, вона любила його. Дуже любила. Більше вона зараз не хотіла думати ні про що.

Проти неї, злетівши з огорожі, присіла вівсянка, трохи більша за горобця, з жовтими грудьми і темно-бурим хвостом. Імлиста завіса ніби розірвалася надвоє, і гострий сонячний промінь пройшов по дорозі. Вівсянка підвела голову назустріч сонцю і щасливо дзвінко заспівала треллю. Боячись сполохати пташку, Машенька стояла не рухаючись. «Чи багато їй треба, сонячний промінь — І вона співає, — подумала Маша. — А мені? Ой, як багато мені треба!» — сказала вона вголос і злякала пташку.

Розчервонілий від бігу, важко дихаючи, Патрік повернувся.

— Як добре, що згадав! — сказав він, і, взявшись за руки, вони вже вдвох побігли до платформи. Зелений вогник семафора і близький звук сирени примусили їх бігти ще швидше. Вони ледве встигли, вскочивши у вагон майже на ходу.

Всю дорогу Патрік був ніжний і запобігливий. Маша відчувала, що всією своєю поведінкою, кожним словом і жестом Патрік хоче заслужити її прощення. І вона простила його, вона любила цього красивого, сильного і правда… жорстокого чоловіка.

Коли вони вийшли на площу, Патрік узяв таксі, у нього залишалися лічені хвилини, а Маша пішла до метро.

Біля кіоска «Союзпечать» стояв підліток і переглядав плівку для дитячого фільмоскопа. Побачивши плівку в його руці, Машенька згадала про ролик плівки, який отак переглядав Роггльс. Вона повернулася на площу і в нерішучості зупинилася.

«Навіщо Патрік повертався на дачу? А може, він спалив не ту плівку, що вона принесла йому сьогодні, і тепер, сидячи в машині і згадуючи про це, він сміється з її дурної довірливості?» Ця думка спала їй не відразу, вона підкралася до її свідомості повільно і обережно, але, посіявши сумнів, вона вже переслідувала її невідступно.

Прямуючи знову на дачу, Машенька пробувала заспокоїти себе тим, що, розповівши про все батькові, вона повинна була принести докази, хоча б попіл цього ролика плівки! Так, так, звичайно! Вона мусить добути докази, — їй можуть не повірити на слово!

Раніше їй ніколи не здавалася такою довгою ця дорога. Одноманітно, нудно стукали колеса, здригаючись на стиках рейок. Мелькав за вікном знайомий зимовий пейзаж. Машенька дивилася байдужим поглядом і думала: «Невже і такий біль пройде, не залишивши сліду? Мати говорила… до весілля все загоїться! Чи загоїться?» і здається їй, що ці страшні дні й години, коли немає сили вгомонити тріпотливе серце, ніколи не скінчаться і не згладяться з її пам’яті.

Від платформи до дачі вона бігла. Її в’язана шапочка з’їхала на потилицю, розметане волосся падало на очі, вона задихалася від швидкого бігу, і, щоб вгамувати своє дихання, перейшла на важкий крок, але вже через хвилину, забувшись, бігла знову.

Паркан. Хвилюючись, вона не могла намацати мотузку. Ось вона! Піднявши клямку, вона розчинила хвіртку і вбігла в сад. Тримаючись за серце, що ладне було вискочити, вона ледве знайшла ключ, довго не могла потрапити у шпарку, нарешті, відчинивши двері, кинулась у кімнату і…

Дверці груби розчинені, і на краях колосників вона бачить маленький клаптик обгорілої плівки, збереглося тільки те місце, де Патрік тримав плівку рукою. Машенька бере цей доказ його чистоти, його чесності і, міцно затиснувши в руці, довго стоїть біля груби, поки удари її серця не стають рівнішими, потім повільно йде до дверей, залишених відчиненими, зачиняє їх, повертається до кімнати й сідає у крісло. І раптом, одна думка, яскрава, як сонячний промінь, тільки-но бачений нею на порозі, пронизує її свідомість: «До неї повернулося її щастя, її Патрік!» Вона сміється, і з її чола зникають дві глибокі гострі зморшки.

Минає ще кілька хвилин. Нарешті, не в силах більше стримувати себе, Маша підводиться з крісла, вмикає електрику, підходить до самої лампи і підносить до очей знайдений нею клаптик обгорілої плівки… Цей кадр майже зберігся, вона відразу впізнає його, цей символічний знімок — голуб на стволі гармати.

Патрік спалив ту плівку, що вона дала йому перед лижною прогулянкою!

Машенька не плакала, очі її були сухими. Вона поклала на стіл цей клаптик плівки, зняла перстень з ізумрудом, свою обручку, і поклала поряд.

«Джентльмену в кращому розумінні цього слова,» промовила вона, вийшла на ганок, замкнула двері і поклала ключ в умовлене місце.

Повільно, похитуючись, довго ходила вона вузькою стежкою серед ялинника, поки остаточно не опам’яталася.

«Як жінка, украй ображена людина, я зробила правильно, думала Машенька. — Я повернула йому перстень і цей клаптик обгорілої плівки. Він повинен знати, що для мене і ця підлість не лишилася таємницею!» Потім їй спало на думку, що вона погано виконала обов’язок, його неодмінні умови: «Пам’ятайте, він повинен вірити вам. Це головне. Чи вистачить у вас для цього мужності?»

«Вистачить!» відповіла тоді Маша і, згадавши зараз про це, вона повернулася, відчинила двері, увійшла в кімнату, наділа перстень на палець, кинула клаптик плівки назад у грубу і, старанно зібравши з підлоги попіл, розсипаний нею, висипала його знову на колосники. Потім носовою хусточкою стерла свій слід на попелі і, ще раз окинувши уважним поглядом кімнату, пішла.

Тим часом Роггльс, розставшись з Машею, вийшов з таксі на Арбатській площі і, звернувши в провулок, зупинився, поглядаючи на вікна верхніх поверхів невеликого, пофарбованого в охристий колір будинку.

Ось дитяча іграшка в одному з освітлених вікон привернула його увагу. Це була велика дитяча рахівниця, На таких учать дітей рахувати. Строкаті кульки показували тисячу двісті двадцять один. На умовленій, зрозумілій лише йому мові це значило: «Дванадцятого у двадцять одну годину». Роггльс подивився на годинник, час наближався до дев’ятої. Він швидко вернувся до залишеної машини і дав адресу центрального телеграфу.

Біля телеграфу Роггльс розрахувався, підпустив таксі і пройшов у залу телефонів автоматів до п’ятої кабіни ліворуч. Вона була зайнята. Роггльс зустрівся очима з чоловіком, що зайняв кабіну, і вичікувально зупинився.

Чоловік вийшов з кабіни, Роггльс увійшов до неї. Він простягнув руку, взяв з апарата записку і швидко пробіг очима:

Роггльс зняв трубку, набрав номер, потім поклав на апарат ролик плівки, повісив трубку на важіль і вийшов з кабіни.

— Мій абонент зайнятий, будь ласка, — сказав він чоловікові, що чекав.

Незнайомий подякував йому, доторкнувся пальцями до капелюха і ввійшов у кабіну.

Переконавшись у тому, що незнайомий взяв призначений йому ролик, Роггльс вийшов із зали.

Коли Машенька повернулась додому, батька ще не було. Поглянувши на вішалку і перекотившись у цьому, вона полегшено зітхнула і пройшла до його кабінету, відчинила книжкову шафу, дістала з полиці книжку і, скинувши рукавичку, знайшла потрібну сторінку. Потім вона вийняла з підставки червоний олівець, підкреслила одне слово, поставила книжку на місце й пішла до себе.

Андрій Дмитрович приїхав пізно. Увійшовши до кабінету, він важко сів у крісло і лише тут помітив, що дверці книжкової шафи відчинені. Андрій Дмитрович підійшов до шафи і побачив, що хтось без нього користувався першим томом тлумачного словника. Зацікавлений, він вийняв том, що легко розкрився на незвичайній закладці — між сторінками книжки Машенька забула свою рукавичку, яка ще пахла духами.

«Варвара душилася цими духами», подумав Андрій Дмитрович і на закладеній сторінці прочитав текст, різко підкреслений червоним олівцем: «Джентльмен» — людина, що відзначається благородством, порядністю і великодушністю (у дусі буржуазно-аристократичної моралі).